Пастор, викладач Українського адвентистського теологічного інституту, автор та ведучий програм «Так промовляє Біблія» на телеканалі «Надія» Ігор Корещук у липні захистив докторську дисертацію з богослов’я. Навчання в докторантурі проходило за програмою Doctor of Ministry від університету Ендрюса (США), філіал у Заокській духовній академії (РФ). Ми розпитали науковця про його роботу.

Доктор богослов’я Ігор Корещук: «Завдяки любові й теплоті стосунків Церква зможе достукатися до сучасного секулярного суспільства»

Ігоре Іллічу, якій темі присвячена Ваша дисертація? У чому її головна теза?


— Є, умовно кажучи, три типи церков незалежно від конфесійної приналежності: церква-вихід, церква-протяг і церква-вхід. Церква-вихід – це тип громади, що відгородилася від суспільства й куди стороннім дуже важко ввійти й стати її частиною. Церква-протяг — це церква, де широко відкриті і вхідні, і двері на вихід. Люди масово входять і, не знайшовши теплоти та любові, так само не затримуючись, виходять. Церква-вхід — це церква, у якій відкриті вхідні двері, вийти з неї у будь який час можна, але атмосфера прийняття, любові та порозуміння така, що вихідні двері — «заржавіли», у ній хочеться залишитися назавжди. Тема моєї дисертації лежить у практичній площині: чому люди покидають Церкву і що громада може зробити, щоб мінімізувати ці втрати.

Яке значення ця робота має для кола науковців? Для адвентистів? Для загальнохристиянської аудиторії?


— Це дослідження має важливе значення, наприклад, для викладачів-теологів, що читають майбутнім пасторам дисципліни в Українському адвентистському теологічному інституті. Я подав рекомендації, щоб у предмети «Лідерство» та «Духовне становлення пастора» внесли відповідний моїй темі блок, аби майбутні служителі мали знання та навички не тільки стосовно того, як приводити людей до Христа, але і як створити відповідну атмосферу в громаді, аби втрати були мінімальними. (Чому мінімальними? Є люди, які незалежно від ужитих заходів церкви, все одно побажають її залишити.) Принципи, знайдені у Святому Письмі щодо створення відповідної атмосфери в Церкві, є універсальними, тому користь від цього дослідження можуть отримати пастори, пресвітери та усі християни, що вважають своїм обов’язком турбуватися про церкву загалом, і зокрема про ослаблих у вірі.

Як ішла робота над написанням дисертації? Хто був керівником, консультантами?


— Навчання тривало протягом 2012–2016 років. Мій захист відбувся 7 липня 2016 року, я був першим серед 22 докторантів.

Проблема написання роботи полягала в тому, що ніхто академічної відпустки на написання не давав. І коли ти одночасно маєш служити в громаді, що налічує понад 600 осіб, викладати студентам теологам денної та заочної форми навчання в Українському адвентистському теологічному інституті, робити богословську експертизу церковних періодичних видань у видавництві «Джерело життя», начитувати серії тем на телеканалі «Надія», а також не забути, що ти батько чотирьох дітей, і до цього додається ще п’ять років навчання та написання докторської дисертації, то Ви, напевно, розумієте, що були у мене непрості часи.

Керівники проектів (adviser) — професори Ендрюса. Другим науковим керівником (second reader) мого проекту був доктор філософії Фелікс Понятовський. Хотів би віддати славу Богові, а йому виразити сердечну подяку, оскільки його внесок у мою роботу неможливо переоцінити. Він вклав душу й серце в мою роботу з виправлень та уточнень, підтримував морально та своїми глибокими науковими знаннями. Я навіть не уявляю написання та завершення роботи без його участі та допомоги.

Якими критеріями чи принципами Ви керувалися, працюючи над цією науковою роботою?


— Спосіб дослідження, який я обрав — анкетування: (1) тих, хто залишив церкву; (2) дияконського складу громади; (3) пасторів. Поставив собі за мету постаратися максимально об’єктивно, наскільки це можливо, дізнатися думку про причини відступлення, і від тих, хто вже не вважає себе частиною церкви, і від самих учасників програми «Повернись додому», що мала на меті запросити ослаблих у вірі відновити свої стосунки з Богом та церквою. Так само були поставлені питання усім респондентам: у чому, на Вашу думку, мала б змінитися церква, щоб вони повернулися? Це дозволило осмислити проблему з різних сторін.

Що Ви відкрили для себе в процесі написання?


— Було чимало відкриттів протягом написання роботи, особливо побудування церкви за зразком 14 принципів з біблійної книги «Дії апостолів» 2:41–47. Незважаючи на те, що першоапостольська церква не мала на початку у своєму складі видатних докторів теології (за винятком хіба освіченого фарисея Савла, який згодом прийняв християнство й став апостолом Павлом), значну частину церкви не складала високоосвічена еліта (1Кор. 1:26–29), тим не менш, рання церква досягла неймовірних результатів зростання громади, коли «Господь додавав щодня до церкви тих, що спасалися» (Дії 2:47 — курсив мій). Ці церкви зростали не лише кількісно, але й вірою (Дії 16:5).

Оскільки обсяг інтерв’ю не дозволяє всі ці речі детально описати, торкнуся лише одного відкриття. Внаслідок дослідження через анкетування виявилося, що кількість друзів тих, хто залишив церкву, була під час відвідування ними громади у середньому 3–5 осіб, але коли вони перестали відвідувати церкву, церковні друзі різко зникали. Чимало із них могли би з часом повернутися у церкву, але, на жаль, церква сама обірвала дружній зв’язок з ними. Це речі, над якими нам варто замислитися: ми любили людей лише тому, що вони приходили до церкви, чи за те, що вони належать Богові за правом творіння й достойні безумовної любові?

Якими біблійними (і не тільки) мовами Ви володієте, і які джерела використовували?


— Певною мірою володію біблійними мовами — древнім івритом, давньогрецькою мовою. Використовував у роботі й англійські джерела. Користувався дослідженнями, що були проведені в різних християнських деномінаціях у США, Європі та в республіках колишнього СРСР, як серед дорослих, так і серед молоді.

Чи буде доступний в Інтернеті повний текст роботи?


— Російський текст моєї дисертації буде доступний в бібліотеці Заокської духовної академії, але чи лише для студентів, що мають пароль доступу, чи на широкий загал — мені невідомо.

У чому, на Ваш погляд, полягають труднощі богословського пошуку на пострадянському просторі?


— Труднощі в тому, що досить мало джерел та досліджень проведено на пострадянському просторі, тому виникала постійна потреба шукати необхідну інформацію в закордонних дослідженнях та джерелах.

Чи має пострадянський адвентизм потребу в докторах богослов’я, у богословському пошуку взагалі?


— З огляду на наявність уже двох випусків докторських програм, а також планування наступної — є. Ми надолужуємо цю освітянську прогалину, оскільки під час панування атеїстичного режиму єдине, що могли собі дозволити служителі, це підпільні теологічні курси.

Деякі адвентисти можуть думати: навіщо нам богослов’я, «якщо нам все розповів Дух пророцтва»? Що можна сказати на це?


— Річ у тім, що, не принижуючи особливу роль пророка останнього часу, ми повинні розуміти те, на чому Еллен Уайт сама не раз наголошувала: головна місія творів Духа пророчого — це спонукувати Божий народ до молитовного та поглибленого вивчення Святого Письма. Богослов’я цим і займається, удосконалюючи інструменти для виявлення правдивого біблійного змісту конкретного тексту та Біблії в цілому.

Науковий пошук передбачає плюралізм думок. Чи є цей плюралізм у церкві, де ця межа між «правильною» й іншими допустимими позиціями?


— Існує поняття богословської свободи і є її межі. Тобто є погляди, які можна назвати допустимими, де точаться богословські диспути відносно вторинних за значущістю для спасіння речей, а є стовпи біблійної істини, які завдяки ліберальному тлумаченню можуть розхитатися. Один із моїх викладачів любив повторювати: «Навіть Істина, доведена до крайнощів, стає єрессю!».

Нам кажуть, що в адвентистів «динамічно розвивається вчення, а не так, як у деяких церков — усе закостеніло століття тому». Якщо так, у чому полягає цей розвиток, де ми його очікуємо і чого адвентисти не знають?


— Цей пошук та прагнення розвитку мають жити в кожному християнинові і кожній деномінації. Він має бути постійним. І премудрий Соломон (Пр. 4:18) і апостол Петро (2 Пет. 1:19) пишуть про цей невпинний духовний прогрес. Тут варто зазначити межі даних відкриттів: є стовпи, як ми говорили в попередній відповіді, які ясно розкриті у Святому Письмі й мають оберігатися Церквою від вторгнення та спотворень (1 Тим. 3:15). Якщо ж і є сфера, де ми маємо проявити особливу ревність щодо розвитку — це сфера практичного пізнання Бога в житті: «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа» (2 Кор:3:18; див. ще 2 Пет. 3:18).

На мою думку, потреба церкви полягає не стільки у нових теоретичних відкриттях глибин Слова, скільки в особистому та практичному пізнанні Бога. Чимало людей не зможуть досягнути неба, бо не подолали короткої відстані від голови до серця. Сучасне суспільство страждає від надлишку рецептів та ліків, серед яких людина губиться і, не вживаючи жодного з них всередину, прирікає себе на передчасну загибель. Це саме стається із людиною, яка замість оригінальних ліків купує дешевшу підробку. Нам варто пам’ятати, що Євангеліє — це не просто інформація, яка дана, аби зробити нас більш освіченими грішниками, а це «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1:16 — курсив автора). Практичне живе християнство приваблювало людей першого століття і вони наповнювали церкву саме з цієї причини. Я глибоко переконаний, що любов, простота й теплота церкви зможе сприяти тому, що вона і сьогодні зможе достукатися до сучасного секулярного суспільства.

Ви є автором декількох християнських книг. Які з них видані, а які готуються до друку?


— На даний момент видано п’ять моїх книг: «Вознесіння колісниці спасіння» (українською та російською мовами — біблійна серія тем про пророка Іллю); «Трійця: християнський міф чи біблійна Істина?» (також двома мовами); «Настоящие христианские украшения» (про прикраси у Святому Письмі); «Ковчег спасения» (еклезіологія — чому необхідна Церква і яка роль Церкви адвентистів сьомого дня); «Секреты настоящего счастья» (місіонерська книга для людей, що знайомляться з біблійною істиною — від теми «Бог» до теми «Небо» — фактично, це теми євангельської програми).

Готуються до друку шоста й сьома мої книги. Скоро вийде «Незрівнянне сяйво скрижаль». Це апологетична праця — номологія — вчення про Закон, особливо в ново-завітню епоху з розглядом важких місць Нового Завіту. І закінчена мною книга, що вийде після цієї — «Святий день Христа: від Раю до Вічності» (апологетична праця про переваги та благословення суботи у Старому та Новому Завітах).

Які Ваші плани на тепер, після захисту докторської дисертації?


— Після семи років адміністративного служіння секретарем Київської конференції я вже протягом року та дев’яти місяців маю велике благословення бути пастором 1-ї адвентистської громади м. Києва, яка налічує понад 100-річну історію. Милістю Божою та завдяки ревному служінню членів церкви охрестилося 48 осіб. Я прагну застосувати у своїй громаді ті принципи збереження членів від відступництва, що були властиві першоапостольській церкві. Завдяки Господу є певні успіхи. Крім того, під час викладання студентам богословського факультету так само матиму змогу відкрити ці важливі біблійні принципи.

Запитання Максима Балаклицького та Гната Мєрєнкова

Теги: