Богослов та перекладач Костаке Мілков: “Мені в обличчя казали, що я зраджую нації, бо вважаю себе македонцем, але не є православним”

15 11 2016 |
Спілкувався Олексій Гордєєв

Костаке Мілков за ті п’ять разів, коли він відвідував Україну, встиг побувати у більшій кількості наших міст, ніж пересічний українець. На запрошення Співдружності студентів-християн України він читав лекції в Київській православній богословській академії, а також університетах Києва, Харкова та Одеси. Чим цікаве релігійне життя в крихітній Македонії — від Мілкова з перших вуст.
Оскільки чимало українців нічого не знають про Македонію, чи не могли б ви пояснити за 100 секунд релігійний ландшафт вашої країни, а також усього балканського регіону?

 

— Македонія — невеличка країна із 2 мільйонами населення. Однак це мультикультурна та мультанаціональна держава. Значна частина її населення — це македонці, далі слідують етнічні албанці, серби, хорвати, роми і так далі. Головна конфесія — православ`я у його східному вираженні, до якого лине близько 60% населення.

 

Друга за величиною конфесія — традиційний османський іслам, хоча в останню чверть століття він зазнав радикалізації. І це є в певному відношенні віддзеркалення становища на цілому Балканському півострові. Тобто більшість країн, що нас оточують — Греція, Болгарія, Сербія, — здебільшого православні. Пам`ятаючи про виняток у вигляді Албанії на заході, можна сказати, що вплив у нашій країни поділений між трьома головними релігіями: східним православ`ям, римо-католицизмом та ісламом.

 

В Македонії Римо-Католицька Церква присутня вже довгий час, однак у кількісному відношенні — кіт наплакав. Більшість цих вірян належить до так званої “уніатської” церкви (Греко-Католицької Церкви, яка у союзі з Римом).

 

Протестанти з`явились в Македонії (та й взагалі на Балканах) разом із американськими місіонерами у другій половині XIX сторіччя, коли США вперше встановили дипломатичні взаємини із Османською імперією. За угодою, османське керівництво дозволяло американським євангелістам вести місіонерську діяльність. Звісно, лише в межах немусульманських спільнот. І деякі з моїх предків близько 150 років тому навернулись у протестантизм в Салониках (Θεσσαλονίκη). З того часу на Балканському півострові почали функціонувати протестантські конгрегації. Їх завжди було видно, однак за кількістю вони весь час пасли задніх.  

 

Зграя товаришів


Поясніть, будь ласка, характер взаємин македонських православних та протестантів.

 

— На жаль, народу Македонії весь час відмовляли у незалежності через постійні територіальні чвари. І навіть з 1991 року, коли ми здобули незалежність, більшість наших сусідів продовжують гнути цю лінію. Як результат, хоча Македонська Православна Церква (далі МПЦ — О.Г.) й твердить про зворотнє, її ніхто не визнав автокефальною.

 

Друга проблема — це те, що згадана церква завжди міркувала про себе як про хранителя македонської нації. Для неї кожен, хто не рухається за цією траєкторією, стає зрадником держави. Мені в обличчя казали, що я зраджую нації, адже вважаю себе македонцем, але, на їхній подив, не є православним. Це перший шар стосунків, і вони ворожі.

 

Докомуністичні уряди ставилися вороже до протестантів; вони намагались обмежити їхні дії будь-якими засобами. Звісно, вже комуністичні керманичі за своїм єством ненавиділи усі релігії разом. Нинішня ж МПЦ дуже прагне до гармонії, тобто двоголового орла, що символізує співпрацю кесаря та патріарха в одному державному тілі. Вони розглядають протестантські церкви як іноземних агентів, до яких треба ставитись вороже.  

 

Також є рівень формальних, протокольних стосунків. Вони виглядають, як вітрина бутіку, однак змісту не мають. Однак я щиро радий сказати, що на низовому рівні існують дуже живі, маленькі протестантські та православні конгрегації із людьми, які прагнуть до відновлення. Вони зустрічаються один з одним і розуміють, що у центрі усього — Ісус Христос. Тому можна говорити про різні рівні. Водночас уряд продовжує політику таємної дискримінації протестантських церков. Один приклад: жодна протестантська деномінація володіє “священним” місцем для богослужіння. Будівлі нам належать, однак їх реєструють як склади або приватні будинки.

 

Як македонські медіа висвітлюють тертя між МПЦ та протестантськими спільнотами?

 

— Протестантів надто мало, щоби їх висвітлювати. Однак я спостерігаю й свідому відмову їх згадувати, оскільки ЗМІ не хочу привертати на них “небажану” увагу публіки. Також протестантські церкви (а це від 3 000 до 4 000 людей) стримуються у гуманітарній діяльності. Зокрема, це сталось під час косовської кризи, коли до нас прибули близько 400 000 біженців.

 

Наша спільнота з півсотні вірян одразу почала відповідати на цей виклик. І це не перебільшення: впродовж 9 місяців ми забезпечували їх усім необхідним. Про наші потуги ЗМІ не сказали жодного слова. Ситуація повторилася під час сирійської кризи, що вибухнула півтора роки тому. Протестантські церкви знову опинились у авангарді роботи. Однак медіа надали перевагу висвітленню найменших кроків православних та мусульман, і знову жодної згадки про протестантів.

 

Чи є в Македонії нейтральні місця чи простори для міжконфесійної співпраці православних вірних та протестантів?

 

— Як євангельський християнин, я поставив перед собою завдання вивчити східне православне богослов’я та патристику із особливою метою зрозуміти своє середовище і бути здатним говорити про Євангелію із цими людьми. По-перше, обидві групи об’єднує віра у подвійнє єство Ісуса Христа — Божествене та людське. По-друге, ми разом віримо у Трійцю, традиційну етику та мораль, яка є юдео-християнською за суттю. Ми разом з повагою бачимо Святе Письмо як засіб передачі Божої істини та рятівної ролі воскресіння Христа. В нас серйозний спільний знаменник.

 

Звісно, це не означає зникнення бар’єрів, адже історію повернути неможливо. Ми не здатні досягти організаційно-еклезіальної єдності, однак єдність духовна нам доступна.

 

Повернусь до питання про міжконфесійну співпрацю. Чи є спільні проекти?

 

— Одним з найуспішніших проектів є Біблійне товариство Македонії. Ця організація слугувала каталізатором єдності між різними людьми навколо Біблії. Також можу згадати наш Балканський інститут віри та культури (БІВК), який надає доступ до всесвітньо відомих науковців оксфордського рівня і є місцем проведення їхніх лекцій не тільки про науку, але й їхню християнську віру. Це, між іншим, корисно й для Православної церкви теж.


Від політики до мігрантських таборів


Чи є протестанти в македонській політиці?

 

— Лише кілька. Публіка приймає їх зі змішаними почуттями. Чимало православних вірних стверджують, що в уряді немає місця неправославним. Вірите ви в це чи ні, але нашою державою 3,5 роки керував Борис Трайковський, протестантський священослужитель-мирянин, який загинув у 2004 році у авіакатастрофі. Люди любили його, навколо нього об’єдналася нація.

 

Також є кілька депутатів-протестантів і ще кілька, що працюють у Кабінеті міністрів. Звісно, їхнє число незначне, але якщо порівняти із нашою часткою у македонському суспільстві, то ми присутні у інститутах влади значно ширше. І я вірю: це справляє позитивне враження на загал.

 

Македонія слугувала відрізком шляху мігрантів з Греції до Німеччини та Великої Британії. У Німеччині це частково зумовило зростання християнських церков. Багато біженців навернулись та були охрещені. Чи ви бачили щось подібне у вашій країні?

 

— В Македонії нам дозволяли займатись гуманітарною допомогою. Але оскільки переважна більшість біженців належали до ісламу, тому саме мусульмани були перш за все зацікавлені їм допомагати. Тому будь-які намагання навернути біженців у християнство оцінювались негативно. Уряд дозволив нам працювати, але не “проповідувати Євангелію”. І ми підкорялись.

 

Однак “проповідь Євангелії” не вимагає сцени. Йдеться ж здебільшого про розмови.

 

— Звісно, ми говорили із людьми. А вони прагнули дізнатись, чому ми робимо те, що робимо. Вочевидь, на нижньому рівні мігранти мали особисту зустріч із Ісусом. Тим не менш, нікому із них не дозволялось полишати межі таборів. І, чесна кажучи, мені невідомі випадки їхнього навернення у християнство. Однак, якщо це траплялось, людям відмовляли у праві на поклоніння чи віросповідання на території табору. Точно дізнатись про все це можна лише під час їхнього інтерв’ювання у країнах призначення.

 

Чи знаєте ви, як богослов, когось з українських євангельських богословів?

 

 

— Маю сказати, що ні.


Читайте - пишіть, пишіть - читайте

 

Я прочитав усього Клайва Стейплза Л’юїса, окрім “Просто християнства” та “Листів до Малькольма”. Чому з його 8 томів ви обрали перекласти македонською саме його “Листи крутеня?”

 

— Є дві причини. Перша доволі тривіальна і називається “авторське право”. Виявилось майже неможливим мати справу із агенцією HarperCollins, яка опікується літературною спадщиною К.-С. Л’юїса. Роялті, які вони вимагали, були для македонського ринку непідйомними.

 

Втім, коли ми змогли придбати право видавати Л’юїса, ми зупинились на “Листах крутеня”, бо ця книга, на моє переконання, є анатомією людської душі, вона гостра, пробуджує мислення. Між іншим, македонська аудиторія дуже добре прийняла видання.

 

Щоби правильно розповідати про своє християнство сучасному суспільству, про що мають писати автори і видавати видавці?

 

— Почну з останнього. Роль редактора полягає у розумінні культури, середовища та потреб публіки. Він пропонує теми та авторів, які відповідають на актуальні виклики. Моя дружина, доречі, здобула магістерський ступень у міжнародній видавничій справі. На її думку, немає потреби видавати книгу, якщо її просто хтось написав чи наявні кошти для її друку. Це хибний шлях. Ми маємо видавати лише те, що важливо і відповідає на потреби людей.

 

Ми також маємо друкувати книги, які не тільки “заточені” на сьогодення, але й є  карколомними шедеврами, що відкривають нові, незайняті світи. Аудиторія, доречі, може бути неготовою до цього. Тобто можуть бути проблеми з продажами та читанням видання.

 

Однак ця книга може допомогти суспільству проторувати нову дорогу. З перспективи мислення на 30-40 років наперед, ми маємо відкривати нові горизонти, що допоможуть нашому суспільству наздогнати розвиток решти світу. Приклад таких книг - “Відторгнення та сприйняття” Мирослава Вольфа та “На цьому стою: Життя Мартіна Лютера” Роланда Бейнтона. Остання книга взагалі присвячена особі, яка ніколи не була популярною в Македонії. Однак видання виявилось цікавим кільком інтелектуалам й вченим. Таким чином, вони близько познайомились із декотрими найважливішими тезами Реформації й самим її автором — Мартіном Лютером. Ця книжка допомагає нам коректно розповісти, хто такі македонські протестанти та до чого вони прагнуть.

Авторам я можу лише сказати: ви не можете писати про все. Ви некомпетентні в усьому. Тому, по-перше, виявіть сферу, де ви експерт. По-друге, знайдіть свою манеру писання. Це можуть бути статті, серйозні книги, художня література так далі. К.-С. Л’юїс, доречі, користувався різними стилями. Хай з’являються українські честертони! Хай виникають македонські л’юїси!

 

Щоб це трапилось, авторам необхідно багато читати та бути допитливими. Щоби писати, не припиняйте читати. Завжди ставте запитання, уподібнюйтесь до малих дітей, які весь час питають “Чому?”, “Що?” та “Як?”.

 

Ви один з лідерів Християнського студентського руху в Македонії. Це та сфера, де протестанти незалежно від країни традиційно активні. Але що церква може дати невіруючому студенту? І що протестантські церкви здатні дати цим студентам?

 

— У 1998 році я й моя дружина створили Національний студентський рух в Македонії. Як на мене, охоплення сучасного студентства є однією з найважливіших завдань сьогоднішнього покоління християн.

 

Студенти — це люди у тому віці, що дає можливість бути відносно незалежними (тобто не так сильно пов’язаними з батьками) і водночас почати ставити в університеті серйозні запитання про світогляд, життя і т. п. Ми ж віримо, що християнство повинне бути представником істини, однак необхідно знайти адекватну мову, прийнятну для студентів. Охопити наступне покоління лідерів — украй важлива для церкви задача.

 

Водночас із ними в нас повинні бути спільні інтереси та місця, де людей відчуватимуть себе у безпеці та щиро прийнятими. Де їх поважають за те, хто вони є. Людям ніколи не подобається ставлення до себе як до цілі чи проекту. Я ненавиджу цей підхід. Ми маємо поводитись із ними, як це робить Господь, - як з особистостями. Якщо б до мене відносились як до друга й любили, я б це дуже цінував! Найкраще тут - любити, бути дружнім, турбуватись та створювати плідне навколишнє середовище. Навіть якщо вони не погоджуються із нами, лишаючись атеїстами, мусульманами чи будь-ким.

 

Спілкувався Олексій Гордєєв

Теги:
974







Матеріали по темі







Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту



Коментарі розміщюються користувачами сайту. Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости , не можуть залишати коментарі в даній новині.
Опитування
настоятель парафії
парафіяльна рада разом із настоятелем та парафіянами
меценати, за кошти яких зведено храм
державні структури, що займаються реєстрацією парафій
усе, що вирішується на користь моєї конфесії, завжди правильно!
інший варіант