Релігія в Україні: Перше питання стосуватиметься однієї з тих подій, що набула суспільного розголосу: це звернення до Київради щодо передачі у відання Лаври трьох приміщень на вул. Мазепи в Києві.

Архієпископ Павел: Насамперед хочу подякувати Вам за можливість спілкування і за те, що висвітлюєте життя Української Православної Церкви, Києво-Печерської Лаври і допомагаєте людям зрозуміти, які процеси відбуваються в суспільстві. Тим паче в наш час, коли постають питання, які завдяки засобам масової інформації мають громадський розголос. Наприклад, нещодавно актуальними були побоювання щодо можливих негативних наслідків повені в Києво-Печерській Лаврі. Для їх ліквідації потрібно було передбачити відповідні кошти. Але, як Ви самі бачите, вже немає снігу і немає води. Отак у людській немочі сповнюється сила Божа. Тому треба не мудрувати, а покладати надію на Бога.    

 

Так само і в питанні передачі Церкві майна, яке належить Їй по праву. Ми неодноразово порушували й надалі будемо ставити питання про поступове повернення Києво-Печерській Лаврі будівель і взагалі всієї території, тому що незаконне утримання Верхньої Лаври історико-культурним заповідником – це насмішка над почуттями віруючих. За останні п’ять років у цьому питанні нічого не змінилося, а навпаки, державні чиновники надавали земельні ділянки сектантам, розкольникам, на чорне казали біле.

 

РвУ: Але ж загальновідомо, що новий президент – парафіянин УПЦ. Отже, чиновники орієнтуватимуться на його вподобання?

А.П.: Будемо сподіватися. Наша державна віра – православна, у нас є канонічна Церква. Відтепер ніхто не змушуватиме вірних УПЦ супроводжувати Президента в капища розкольників, підданих анафемі. От, наприклад, у неділю до Блаженнішого Митрополита Володимира за благословенням приходили нові міністри. Вони самі виявили таке бажання.

Щодо Вашого питання про три корпуси. Наприклад, у корпусі №30, в якому розміщуються горе-художники, три нижні поверхи будівлі повністю зруйновані. Я запрошу комісії з Міністерства культури, Головного управління з питань культурної спадщини київської мерії, у сферу відповідальності яких входить опікування історичними пам’ятками, прийти і подивитися на це. Учасником беззаконних дій, які призвели до нинішнього аварійного стану будівель на території Заповідника, є також екс-директор музею С. Кролевець. Мені відомо, що ця «майстерня» художників має шість приміщень у різних районах столиці, але їм дуже приємно сидіти в Лаврі, ні за що не платити і при цьому руйнувати те, що було збудовано монахами і належить їм. Ви можете прийти і на власні очі побачити, у якому стані ці корпуси.  

Свого часу я дозволив Спеціальному управлінню протизсувних робіт столичної міської адміністрації зберігати в одному із приміщень приладдя для проведення виставок. Це приміщення на той час було одним із найбільш зруйнованих, там навіть сволоки впали. Ми відновили його разом із СУПРом. Але з часом ця служба отримала власну земельну ділянку і мала на ній будувати собі приміщення, та днями мені повідомили, що управління планує і надалі залишатися в Лаврі. Але я цього не дозволю.

РвУ: Як Ви плануєте вирішувати це питання? Розірвете договір оренди?

А.П.: Вони не мають з нами ніякого договору про оренду. Згоду на їх розміщення на території Лаври давав музей, з мого боку потрібне було тільки додаткове узгодження. Нам на той час вкрай необхідними були послуги цієї служби, та й зараз потрібні, але ж вони безкоштовно нам не допомагають і ми платимо немалі гроші за їх роботу.

РвУ: В чому полягає співробітництво СУПРу з монастирем?

А.П.: Ця організація займається реконструюванням криниць, водогонів, колекторів, тобто всього, що пов’язано з підземними водними комунікаціями. Адже за радянської влади, яка хотіла знищити Лавру, цю систему було закладено неграмотно. У цьому ми переконалися, коли в 1996 році власними силами прокопували каналізаційні стоки і побачили, що лотки відкриті та не герметичні, не з’єднані, тобто відходи йшли прямо в криниці. Це було на тому місці, де нині у нас розарій і каплички преподобних Антонія і Феодосія. Побачивши таке неподобство, ми самотужки викопали півтораметрову траншею, труби вклали в короби і вже так, як годиться, закопали.

На території Лаври не повинно розміщуватися те, що з нею не пов’язано. Яку користь Церкві приносить Заповідник, розташований на території Верхньої Лаври? Музейні експонати зберігаються в запасниках, люди їх не бачать, а підприємці, які заробляють гроші на мистецтві, вивозять цінні речі за кордон. С. Кролевець, наприклад, планував вивезти частину експонатів до Канади на п’ять років.   

РвУ: Який контроль передбачався за тим, щоб вони повернулися в Україну?

А.П.: Очевидно, їх повернення не планувалося, але милостивий Господь влаштував інакше: людина піднялася і заперечила проти вивезення національних скарбів. На мою думку, саме за це було звільнено головного хранителя історико-культурного Києво-Печерського заповідника Григорія Полюшка, який зараз відновився на посаді за рішенням суду. Так би й сталося – ці скарби було б вивезено, і вони, перебуваючи п’ять років у Канаді чи ще десь, поступово б зникли для України.

На зустрічі з новопризначеними міністром культури Михайлом Кулиняком та міністром освіти і науки Дмитром Табачником я порушив питання, з яким неодноразово звертався до попередньої влади – навіщо на території Лаври Музей декоративно-прикладного мистецтва, якому В. Ющенко в останні дні своєї президентської каденції надав статус національного (Указ №164/2010 від 15.02.2010 р. «Про Національний музей українського народного декоративного мистецтва» – А.Д.), та Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв? До речі, у нас в Україні вже існує Національний університет культури і мистецтв, ректором якого є М. Поплавський. Яких спеціалістів готують ці навчальні заклади і яку користь вони принесуть нашій державі?

РвУ: Якщо вдасться вивести ці заклади, а корпус буде передано Лаврі, що там буде розміщуватися?

А.П.: Якщо буде воля Божа, в тих корпусах розміститься Київська духовна академія і семінарія, бо там є аудиторії, актовий зал. Тоді молодь, перебуваючи на території монастиря, не буде залежати від монастирського розпорядку. Монастир у визначений час зачиняє браму, а в молодих людей після занять має бути вільна хвилина, якщо вони запізняться – не зможуть зайти. Якщо розглядати це питання в побутовому плані, то студентам треба десь сушити випрані речі, вони вивішують речі на вікнах, а щодня Лавру відвідують тисячі прочан. Ми узгоджуємо всі питання з ректором, нарікань немає, але семінарію і монастир слід розмежувати. Я навчався у Троїце-Сергієвій Лаврі, так там територія, де навчаються і проживають вихованці Московської духовної академії і семінарії, чітко відділена від монастиря. На жаль, у нас такого поки що немає.

РвУ: ЗМІ повідомляли, що в одному з цих будинків, про повернення яких ми згадували, буде резиденція Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Де він міг би проживати під час свого перебування в Києві і візитів в Україну? Такі плани є насправді?

 А.П.: Не можу сказати, що буде саме так. Для Патріаршої резиденції має бути відповідний будинок, а ті приміщення, про які Ви говорите, практично зруйновані. Для Святішого Патріарха у нас завжди знайдеться місце, але остаточне рішення залежатиме від Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира. Поки що мені важко сказати щось про цей задум, але минулого року, перебуваючи з пастирським візитом у Києві, Патріарх Кирил сказав тодішньому Президенту В. Ющенко: «Хотів би мати келію біля Лаври і бути тут», а мені говорив: «Коли у Києві у мене буде резиденція, проводитиму тут більше часу».   

РвУ: Чи означає це, що Ви будете порушувати клопотання і про перейменування вулиці Мазепи? Якою, по-вашому, має бути її назва – Микільська?

А.П.: Вулиця, на якій знаходиться велика святиня, повинна йменуватися Лаврською. Сподіваюся, що Прем’єр-міністр Микола Азаров піде нам назустріч у вирішенні цього питання. Адже Микола Янович живе життям державницьким – де б він не працював, він завжди переживає за народ. Про це свідчать його справи. Нещодавно він зустрічався із очільниками столичної влади, і я також мав зустрічі з головами районів. Як з’ясувалося, у нас єдина спільна мета – створити умови, за яких людям буде добре і в суспільному, і в духовному плані.

 

Я маю мандат депутата Київської міської ради, і коли на одному із засідань депутати голосували за передачу корпусу по вулиці Трьохсвятительській розкольницькому угрупованню УПЦ-КП, я не голосував, але виступив і попередив, щоб не допустили такого, як у Видубицькому монастирі, де відкрито ресторан і написано, що всі страви освячено ченцями. А як же вживання скоромної їжі в піст?! Такі вчинки свідчать про їх розкольницьку сутність.    

 

Столична влада виділила землі всім сектантам. Заборонені в інших державах секти у повному обсязі представлені в Києві і Державний комітет у справах національностей та релігій реєструє їх. Київ перетворили на Содом і Гомору. Щоб змінити ситуацію, нам треба перейняти досвід Росії, де діяльність деструктивних сект заборонена. У Канаді заборонені мормони, а в нас вони побудували «храм» на Харківському масиві. Секта «Посольство Боже», лідер якої душевнохвора людина – Сандей Аделаджа, хоче створити «Раду» при Президенті, до якої увійдуть представники культів і сект. Але вони ще добряче думають, чи запрошувати туди УПЦ! Про це мені сказали люди, які безпосередньо пов’язані з релігійною сферою. Тепер сектанти розповідають, що на виборах Президента вони голосували за Віктора Федоровича. Але чи відповідає це дійсності – важко сказати. Нині знаходяться ласі до пирога, але хто вони, ці сектанти? Вони – ніхто: і у світському, і в духовному розумінні.

І я не боюся про це говорити.

РвУ: А Віктора Януковича Ви давно знаєте?

А.П.: Ми з ним знайомі з 1996 року. Він ще не був губернатором, а я тоді супроводжував Блаженнішого Митрополита Володимира у Донецьку єпархію. Там була зустріч з новопризначеним єпископом Донецьким і Маріупольським Іларіоном (Шукало). Також я дуже поважаю Миколу Азарова, Сергія Тулуба, Юрія Бойка, Андрія Клюєва, Сергія Льовочкіна – ці люди багато зробили для Лаври, допомагали в скрутну хвилину.

З екс-президентом Віктором Андрійовичем ми дружили чотири роки, поки він не став главою держави. Поведінка Ющенка засвідчила: якщо людина дружила з тобою, а потім повернулася спиною, то це була не дружба, а пошуки вигоди для себе. Не знаю, що йому було потрібно. Не можу сказати, що він погана людина, йому просто не треба було ставати Президентом.

РвУ: Тепер, коли у країні нова влада, Ви очікуєте якихось преференцій для УПЦ?

А.П.: Церкві ніколи не буде легко. Завжди знайдуться сили зла, які боротимуться проти неї з усіх сил. Диявол позаздрив Адаму та Єві, і з того часу зло бореться проти добра. Пророки нічого поганого не зробили, закликали тільки до каяття, а їх убивали. Прийшов Христос, жодній людині не спричинив зла, зцілював хворих, воскрешав мертвих, а Його розіп’яли. Диявол робив свою справу через людей, і впродовж двох тисяч років тривають гоніння на Церкву. За що розстріляли священномученика митрополита Володимира? За що нас сьогодні деякі зображують «исчадиями ада»? Якби не ченці, що б мало наше суспільство? Писемність, ліки, одяг – усе це здобутки монастирів. І сьогодні ми повинні дякувати Богу за ці осередки духовності.

РвУ: Неодноразово лунали звинувачення на Вашу адресу, що дозволяються руйнування архітектурних пам’яток на території Лаври – брама монастирська, чавунні альтанки над криницями преподобних тощо. Як Ви це можете прокоментувати?

А.П.: Не звертаю на це уваги. Ми вже звикли до таких пасквілів, і коли про нас не пишуть, то ніби дискомфорт. Ми нічого не руйнуємо. Та брама була зношена; тепер на черзі брама нижче, біля хреста, яка змінила свій первісний вигляд ще в 70-ті рр. XX ст., нині вона потребує ремонту, а також брама на вході до парку. Світські будівлі перебудовують, Маріїнський палац, наприклад, чому ж нам – зась. Храм на честь Всіх преподобних Печерських (Теплий) за радянських часів перетворили на музей атеїзму.

 

Там були мощі преподобних і поряд –  трупики напіврозкладених пацюків. То чому ж нам не можна привести храм до належного вигляду і правити в ньому службу Божу? Криниці – так, вони були іншими, але радянська влада ці життєдайні криниці зробила стічними місцями, тож уявіть, що там було. Мені дуже докоряли, що я зняв ганок у цьому будинку (де проживає архієпископ Павел: біля Ближніх печер – А.Д.). Але ж його добудовано, коли будинок зробили адміністративним корпусом. Стіни тут були з дубових комлів, але все це вийнято і замінено на обрізну дошку, кору, обтягнуто сіткою-рабицею, всередині все забито будівельним сміттям, а потім побілено. Стеля тут була нижчою на 70 см. За радянських часів первісний вигляд будівлі повністю спотворили, але повісили табличку «пам’ятник архітектури».

РвУ: Тобто це вже сфальшований вигляд первісного будинку?

А.П.: Так – це спадщина, яка дісталася нам з радянських часів. Багато корпусів у Лаврі потребують відновлення, але їх ще не передали монастирю, і цей процес гальмується. В інфекційній лікарні раніше була церква, чому б не відновити її такою, якою вона була? І таких прикладів безліч.

 

Сподіваюсь, що нова влада буде по-іншому дивитись на те, що коять яворівські, кендзьори і іже з ними – пристосуванці, які звикли нічого не робити, лише галасувати, що Лавра одна і друга – «розсадник московщини». А яка користь від цих ракових пухлин на тілі Церкви – музеїв, які привласнили церковне майно і паразитують на церковних скарбах?

 

РвУ: Ви сподіваєтеся прискорити процес повернення церковного майна?

А.П.: Як голова комісії у справах монастирів УПЦ я буду невтомно ставити це питання перед представниками влади. Священний Синод УПЦ вже звернувся до Президента В. Януковича з відповідним клопотанням. Зараз ми розробляємо концепцію повернення церковного майна. Треба врахувати всі особливості ситуації, яка склалася на сьогодні. На деяких територіях, які раніше належали Церкві, нині розташовуються військові містечка, які користуються церковним майном і виставляють його на продаж. Ми оговорювали це питання з міністром оборони. Цього не можна допускати! Вірю і сподіваюсь, що новий Президент і Прем’єр-міністр зупинять ці знущання над Церквою, які тривають ще з радянських часів, і ставлення суспільства до Церкви буде гідним її високого призначення.

РвУ: Чи передбачає це гідне місце УПЦ в суспільстві можливість повернення Софійського собору?

А.П.: Ми будемо за це боротися. Храми призначені для богослужінь, а не для виставок музейних експонатів. Тим паче, якщо ці експонати нічого собою не являють. Деякі музейні раритети не придатні для богослужбової практики, а деякі – взагалі непевні. Наприклад, митра, яку подарував митрополиту Київському імператор Петро I, була прикрашена тисячею діамантів, яких нині вже немає. Замість діамантів – стрази. Якщо я візьму цю митру, а потім поверну назад, працівники музею скажуть: «Лавра виколупала діаманти, а принесла скло».

РвУ: Але ж у подібних випадках підписується акт прийому-передачі…

А.П.: П’ять років тому в нас була велика війна з музеєм за 58-й корпус. Там діяла підпільна майстерня з виготовлення медалей, орденів, лампад. Припускаю, що справжні цінності в лаврських музеях замінені такими «новоробами». Коли нам у монастир приносять старовинні ікони, ми їх реставруємо, зберігаємо в храмах, ризниці, але не продаємо, а на території музею раніше продавалися старовинні ікони періоду українського бароко. Я звертався до органів влади, щоб провели перевірку фактів продажу старовинних ікон, але хтось попереджав керівництво музею і вони перед перевірками «замітали сліди».

Необхідно створити спеціальну комісію, до складу якої залучити фахівців з мистецтвознавства, істориків, представників від влади, від монастиря і здійснити повний опис фондів. За наслідками роботи цієї комісії приймати рішення щодо подальших заходів. Ті, хто порушували закон, мають нести відповідальність. Коли із запасників музею монастирю передавалась частка мощів святого первомученика архідиякона Стефана, дирекція музею вимагала вийняти мощі із дорогоцінної раки, датованої XIX ст., яку подарували монастирю благодійники того часу, передати мощі Церкві, а раку залишити їм. Постає питання: чому ця рака не може бути на своєму місці – в храмі?! Ми ж говоримо, що живемо в цивілізованій державі, тоді давайте дотримуватися прийнятих у цивілізованому світі норм у всіх сферах, і у ставленні до духовності передусім, бо саме духовний стан суспільства визначає його майбуття і перспективи розвитку.   


Про це ми знали:

• Архієпископ Павло є депутатом Київської міськради за списком Партіії регіонів;
• Несе послух намісника Києво-Печерської лаври з 1994 року;
• Нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня

Про це дізналися:

• У 1978 році вступав до Львівського університету ім. І. Франка;      
• Полюбляє білі орхідеї;
• Щодня неодноразово звертається з молитовним проханням до преподобних Києво-Печерських.     

     

Питання ставила Алла Дмитрук

 

Фото (портрет вл. Павла) Олександра Данилевського