Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву та всім вірним
Української Православної Церкви
Київського Патріархату
Дорогі браття і сестри!
Христос народився, славімо Його!


Різдвяні послання предстоятелів ЦерковНині знову Православна Церква святкує Різдво Христове, духовно прославляючи Господа нашого Ісуса Христа. Знову в наших храмах лунають слова: «З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог!» Ці слова обнадійливо звучать у наш час, коли всі християнські народи переживають так звану фінансову кризу. В Україні до цієї всесвітньої біди додалися свої внутрішні проблеми. В цих умовах в нас, християн, слова пророка Ісайї: «З нами Бог!» – вселяють незбориму надію і тверду віру, що все, що стається в світі з кожним народом і з кожною людиною, відбувається для нашого спасіння, задля нашої користі. Бог не тільки карає за гріхи, але й милує. І навіть, коли Він карає, то робить це з любов’ю заради нашого спасіння і вічного життя.

Син Божий, один із трьох осіб Пресвятої Трійці, Творець всесвіту, заради визволення нас, грішних людей, від гріха і смерті, принизив Себе: будучи Богом, Він став людиною, не змінившись у Своїй Божественній природі. Бог так полюбив світ і людей, що віддав Сина Єдинородного, «щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16). Невже ви думаєте, що Той, Хто зазнав страшних страждань на хресті, не любить і не вболіває за нас, людей ХХІ століття?! Чи Бога не турбує наше вічне життя? Ми можемо бути байдужими до своєї вічної долі, але не Він. Наші душі роз’їдає гріх, як іржа залізо, і ми, християни, майже не звертаємо на це уваги. Наші душі просякли грошолюбством, користолюбством, неправдою, блудом, заздрістю, марнославством, гордістю, владолюбством та іншими багатьма пороками. Ми забуваємо, що все це веде нас до вічної загибелі. Але чоловіколюбивий Бог, у Якого безодні любові до Свого творіння, не бажає нашої смерті; Він хоче, «щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1 Тим. 2, 4).

Всілякий гріх перемагається стражданнями. Тому Спаситель наш Ісус Христос перетерпів страждання на хресті, щоб нашу людську природу очистити від гріха. Він взяв на Себе гріхи всього світу. Його розпинають, ганьблять, кричать: «Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста!» А Він у відповідь благає Отця Небесного: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!» Але для того, щоб перетерпіти страждання і перемогти гріх, треба було Сину Божому мати людську природу, а її можна було прийняти через народження від Пресвятої Діви. В цьому і полягає значення Різдва Христового. Без страждань не відбулося б відкуплення гріха; а страждань не могло бути без втілення, тобто без Різдва. Апостол Павло називає це великою благочестя тайною, що Бог явився  у плоті (1 Тим. 3, 16).

Оскільки ми, християни, носимо на собі ім’я Христа, то й повинні уподібнюватися Йому в усьому, в тому числі і в подоланні гріха через страждання, як в собі особисто, так і в суспільстві. Тому, коли ми не боремося зі своїми власними гріхами, Господь посилає нам хвороби, страждання і всілякі біди, щоб ми терпінням перемагали наші гріхи. Ісус Христос сказав: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21, 19).

Церква закликає вірних до терпіння в стражданнях. Але сенс земного життя полягає не в терпінні, а в праведності і благочесті. Що таке праведність? Це властивість життя людини, коли вона свято шанує права інших і постійно виконує покладені на неї обов’язки щодо ближніх. Праведним називається той, хто віддає  кожному своє, хто виконує свої обов’язки.

Христос Спаситель приніс на землю мир: мир з Богом, мир душевний. Тому під час Його народження ангели співали: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2, 14). Виходячи з цього, Церква навчає, що душевний мир християнина повинен ґрунтуватися не на багатстві, не на грошах і не на користолюбстві, а на любові та благочесті. Заповіді Божі слід виконувати з любові до людей, і це, любов’ю пройняте виконання, дає душевний мир і відраду. Коли людина виконує свої обов’язки, спонукувана любов’ю, в той момент вона вже не прагне до власної вигоди. Якщо такій людині відповідають на добро злом, вона не втрачає через це душевного миру, бо творила  добро  з добрими намірами: з любові до Бога, з любові до людини, з любові до благочестя і до правди. У такому випадку добро завжди залишається добром, і мета його досягається навіть тоді, коли на добро відповідають злом.

Тільки та праведність, в основі якої любов, має моральну вартість і може бути названа міцною. Вона прихиляє до себе Духа Святого. А Дух Святий занепале  поповнить, немічне вилікує та дасть душі мир і радість, які ніщо ніколи не може порушити.

Цього святкового дня сердечно вітаю Вас, дорогі браття і сестри, та всіх християн України і серед них – віруючих УПЦ Московського Патріархату з Різдвом Христовим і Новим роком. Поздоровляю зі святом і наших земляків–українців, розсіяних по всьому світу: в Америці і Канаді, в Європі і Австралії, які люблять свою Батьківщину і дбають про Українську державу. Вітаю з Різдвом Христовим Президента України Віктора Ющенка, Верховну Раду, Український уряд і Збройні сили України.

У це велике свято Різдва Христового подякуймо Богові за всі Його милості до нас, за радості і скорботи. Будемо благати Христа Спасителя, щоб Він благословив нашу Українську державу в Новому 2010 році, весь український народ, дарував нам мир, злагоду, єдність і здоровий глузд, щоб ми керувалися в житті любов’ю до Бога, до ближніх і до України, ходили дорогами правди і не збочували на криві шляхи. Нехай світлосяйне проміння Різдвяної зірки осяє наші душі й серця світлом правди, миру і любові!

Христос народився, славімо Його!

ФІЛАРЕТ ,

Патріарх Київський
і всієї Руси-України


м. Київ,
Різдво Христове
2009/2010 рр.

Різдвяне послання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви, архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам Української Православної Церкви


Різдвяні послання предстоятелів ЦерковХристос рождається - славіте!


Христос з небес - зустрічайте!


(Ірмос 1-ї пісні Різдвяного канону)


«Возлюблені у Господі архіпастирі, високоповажні пастирі, чесне у Христі чернецтво, боголюбні миряни, брати і сестри!


Стрімко плине життя - і ось ми знову стоїмо на порозі прийдешнього року благості Божої, знову зустрічаємо велике свято Різдва Господа і Спаса нашого Іісуса Христа. Народні піснеспіви, що прославляють народження Богонемовляти, радісною звісткою осявають наше життя, відтісняючи проблеми й буденні турботи на другий план. У цих духовних гімнах з дитячою щирістю і чистотою відображається душа нашого боголюбного народу, його віра, його вікові надії та сподівання, радість зустрічі з Тим, Хто явив світу путь, істину і життя (Ін. 14: 6).
З якими почуттями ми повинні думкою приступити до Віфлеємських ясел? Якими словами можемо висловити наше благоговіння перед Таїнством Боговтілення, споглядаючи "Небо - вертеп, престол Херувимський - Діву, ясла - вмістилище, в якому возлежить невмістимий Христос Бог"?


Таїна втілення Сина Божого ніколи не буде доступна холодному розуму, зухвалому у своїх пошуках, який не знає меж і перешкод. Велике таїнство любові Бога до людини - таємницю Боговтілення - ми осягаємо насамперед своїм серцем, приймаючи в нього новонародженого Богонемовля, оскільки наш розум не може осягнути його і сповнюється смиренням перед Таємницею віри.


Різдвяна радість - це не просто данина традиції або одне зі свят у ряду щорічних святкових заходів. Це радість утіхи обтяжених гріхами і пристрастями людей, радість довгоочікуваної зустрічі з Отцем після довгої розлуки, радість усвідомлення того, що ми не забуті й не залишені Богом, що ми не приречені на покинутість і вічне вигнання. Прийшов Той, Хто втамує усі наші печалі, візьме на себе наші немочі, витре кожну сльозу (Одкр. 21: 3-4). Відбулася "велика благочестя тайна: Бог явився у плоті" (1 Тим. 3: 16), зникла стіна, що розділяла нас із Богом, людина отримала можливість стати причасником Божого єства (2 Пет. 1: 4). Син Божий, Начальник світу, Отець майбутнього віку (Іс. 9: 6) повертає нам честь і достоїнство дітей Божих і спадкоємців Його Царства. Які проникливі та значущі обітниці Господні, звернуті до тих, хто любить Його: "Не залишу вас сиротами; ... Я з вами по всі дні до кінця віку" (Ін. 14: 18; Мф. 28: 20). Воістину - з нами Бог! Воістину вселенська радість сповнює наші душі; радіє Небо, радіє земля. Радіють серця християн, подумки споглядаючи народження Господа, Який прийняв людське єство, щоб усіх нас відродити, спасти і, за словами апостола Павла, вселитись у наші серця (Єф. 3: 17), щоб нам, смертним і зневіреним, подарувати безсмертя і нескінченну радість. Ми постійно молимося, щоб ця радість увійшла до кожної родини, зігріла кожне серце.


У світі інформації, який і далі стрімко розвивається, в нас все менше й менше залишається часу для живого спілкування. Сучасні технології, покликані полегшити наше життя, роблять людське спілкування поверховим, інформаційний потік розсіює нашу увагу, вселяє суєту в серця, віддаляє від Бога, відчужує один від одного. Свято Різдва Христового - це добрий привід згадати про тих, хто потребує нашої уваги й підтримки, кого може зігріти наша любов і співчуття. Нехай кожна православна сім`я, піднісши молитви подяки Богу й зібравшись за святковим столом, відчує сьогодні радість спілкування та причетності до події, яка єднає всіх нас воєдино.


Рік, що минає, був нелегким. Економічні потрясіння і, як наслідок, зубожіння людей, невпевненість у завтрашньому дні, страх перед хворобами показали недосконалість людського суспільства, нашу слабкість і беззахисність. У всі часи й за будь-яких обставин Церква словом і ділом підтримувала народ Божий, звершуючи свою спасенну місію. Так було і так буде до кінця віку. Голос Церкви попереджає про те, що причина будь-якої кризи - в самій людині. Ми на власному досвіді переконалися, що цивілізація, побудована на принципах нестримного споживання і нечесної наживи, не принесе людству ні стабільності, ні прогресу, ні творчих злетів. Суспільство, в якому був порушений вектор духовного розвитку, в якому відсутня повага до людей старшого покоління й ведеться цілеспрямована боротьба проти авторитету Церкви, духовних основ життя, приречене на деградацію і виродження.


Проте Господь не позбавляє нас духовної радості, що виражається у християнському однодумстві. Прикладом цього став візит Святішого Патріарха Кирила до святинь нашої землі. Відвідання Його Святістю України стало для нашої пастви значущою подією 2009 року. Іще раз була засвідчена наша глибока відданість Церковній єдності, тій єдності, що є запорукою миру і процвітання суспільства.
В новому році, що наступив, перед народом України стоїть відповідальне завдання: ми маємо визначитись із питанням - кому надалі довірити керівництво країною. У зв`язку з цим ще раз підкреслимо, що Церква була і залишається поза політикою, що політичні пріоритети - особиста справа кожного. При цьому ми закликаємо усіх вірних чад Української Православної Церкви посилити молитви і з повною відповідальністю поставитися до свого громадянського обов`язку. Висловлюємо надію, що мир і спокій запанують у нашому суспільстві.


Вклоняючись нині Богонемовляті Христу, молитимемось Йому про тишу і благоденство, щоб Він просвітив і благословив миром наш народ, щоб разом із Ангелами ми заспівали хвалебний піснеспів: "Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління!".
Вітаю вас, возлюблені у Господі чада, зі святом Різдва Господа і Бога і Спаса нашого Іісуса Христа і Новим 2010 роком. Нехай наступний рік буде роком Божого милосердя, роком мирним і сприятливим, щоб ми прожили його в благочесті й чистоті, сходячи від сили в силу на шляху вічного спасіння.


«Иже в вертепе Родивыйся и в яслях возлегий, нашего ради спасения, Христос, истинный Бог наш, помилует и спасет нас, яко Благ и Человеколюбец».
 
Різдво Христове
2009/2010 р.
м. Київ
† Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви»

Різдвяне привітання Блаженнішого Любомира
 
Дорогі у Христі!


Різдвяні послання предстоятелів ЦерковЯкраз напередодні Різдва у столиці Данії, Копенгагені, відбулася всесвітня конференція, присвячена проблемі зміни клімату. У цьому заході взяли участь делегати майже всіх країн земної кулі, щоб спільно вирішити, як можна уникнути великої катастрофи, що сьогодні загрожує людству. Зібрані в Копенгагені науковці ще раз ствердили, що цю загрозу спричинило самолюбне і нерозважливе ставлення людей до свого довкілля. Упродовж багатьох десятиліть чи, навіть, століть люди поводилися як творці і повноправні власники навколишнього світу, нещадно експлуатуючи та руйнуючи природу. І сьогодні, після такого «господарювання», людство, нарешті, усвідомило, що наразило себе на велику небезпеку. Багато з нас зрозуміли, що людина не є справжнім власником, паном природи і що природа – це Божий дар для людини, який треба шанувати і розумно вживати. Про це нас так навчає Святе Письмо: «Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саду порати його й доглядати його» (Бут. 2, 15).


Дорогі брати і сестри, вже більше ніж дві тисячі років тому у селищі Вифлеємі, що у Палестині, народився Господь, Бог і Спас наш Ісус Христос. Це була надзвичайна подія, бо сам Бог – Творець і Володар Всесвіту – воплотився, прийняв людську природу, став одним із нас. Його народження показало, що людська природа і все, що довкола неї, є настільки добрими, що Божий Син, через якого все сталося і без якого ніщо не сталося (пор. Ів. 1, 5), своїм приходом ще раз підтвердив, що все, що Бог сотворив, є добрим, навіть, дуже добрим (пор. Бут. 1, 4. 12. 18. 31). Своїм хрещенням Він освятив води і весь світ, а своєю смертю подолав смерть, – те, чого всі люди найбільше бояться. Своїм життям, своїм навчанням і своєю діяльністю Він показав, хто насправді є Паном і Володарем Всесвіту, «все бо від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава навіки» (Рим. 11, 36). Ми, дорогі у Христі, стоячи біля Ісусових ясел у цей святковий час, повинні скласти Богові велику подяку, бо все, що ми маємо – життя, довкілля, наше спасіння – є Божим даром для нас.


Вітаю вас із цим великим святом і бажаю, щоб ми раз і назавжди зрозуміли, ким ми є в Божих очах. Ми – улюблені діти, щедро обдаровані, які, зі свого боку, повинні своєму Творцеві, своєму Небесному Отцеві і новонародженому Ісусові, нашому Господеві і Спасителеві, повсякчасно дякувати і прагнути шанувати все те, що предобрий Бог для нас чинить. У цей святий час стараймося збагнути, що усвідомлення правди, що все, що від Бога походить, є добрим, є вже саме в собі ще одним великим даром Пресвятого Всевишнього Бога.


З Різдвом Христовим щиро вас вітаю, бути свідомими Божої любові й вдячними за неї від душі бажаю!

+ ЛЮБОМИР
Рождественское послание

Митрополита Минского и Слуцкого Филарета, Патриаршего Экзарха всея Беларуси.


alt“Слава Тебе, показавшему нам Свет!”


(Великое славословие утрени)


Возлюбленные архипастыри, пастыри, монашествующие и все верные чада Белорусской Православной Церкви!
В дни Рождества Христова мы с особой ясностью сознаем, что рождение в мире людей Господа нашего Иисуса Христа — это праздник великого просвещения человеческого рода Светом Истины.


Почему в нашей речи слово “истина”, как и слово “свет”, обычно не употребляется во множественном числе? Потому что она не бывает двоякой, ибо Истина — всегда от Бога. Это о правде говорят, что она, мол, у каждого своя. И поэтому разномыслия и противоречия раздирают человеческое сообщество, как ветхую ризу.


В Рождестве Сына Божия Иисуса Христа исполнилась многовековая мечта людей, которая задолго до этого события была предвозвещена в Псалтири: “Милость и истина сретятся, правда и мир облобызаются, — гласит Ветхозаветное Писание, — истина возникнет из земли, и правда приникнет с небес” (Пс. 84: 11—12).


Правда Божия приникла с небес в день Благовещения Приснодевы Марии, и Божественная Истина возникла из земли — из вифлеемской пещеры, в которой, по свидетельству Ангела Господня местным пастухам, “родился... в городе Давидовом Спаситель, Который есть Христос Господь” (Лк. 2: 11).


Впервые пророчество о Свете, приходящем в мир, записал пророк Исаия, названный ветхозаветным евангелистом: “Народ, ходящий во тьме, увидит свет великий; на живущих в стране тени смертной свет воссияет” (Ис. 9: 2).


И здесь припоминаются слова одного из псалмов, которые описывают состояние некогда плененного народа: “Они сидели во тьме и тени смертной, окованные скорбью и железом; ибо не покорялись словам Божиим и небрегли о воле Всевышнего” (Пс. 106: 10—11).
Если мы будем честны по отношению к самим себе, то мы неизбежно поймем, что и нашим предкам, и нашим современникам, да и нам самим знакомо такое “скованное” состояние души и ума, когда забывается Истина, когда изгоняется Бог, когда заглушается совесть, которая есть не что иное, как глас Божий в душе каждого человека.


Сегодня, в празднование Рождества Христова, давайте напомним друг другу об истинном значении и содержании того, что мы называем “просвещением”. Обучая наших детей основам наук и повышая уровень собственных знаний, мы хорошо делаем. Но если мы небрежем о совести и о таких основополагающих ценностях мировой цивилизации, как любовь к Богу и любовь к ближнему, — мы далеки от истинного понимания того, чт€о есть просвещенный человек.


Целая эпоха в истории европейской культуры была названа “эпохой Просвещения”. Но это было также и время самонадеянного  и соблазнительного отказа ученых умов от Божественной истины, время гонений, воздвигнутых на Господа Иисуса Христа, на Евангелие любви и на Божественный Закон жизни.


Именно тогда знания и разум начали противопоставлять вере и сердцу, словно они — непримиримые враги. И что же породила эта горделивая эпоха? Нет, не процветание народов, не мир и не благоденствие. Она вызвала к жизни такие гражданские смуты и кровопролития, такие войны и исторические катастрофы, которые по сей день отзываются зловещим эхом в умах людей.


Страшный опыт переживает человек, накопивший многие знания, обладающий прогрессивными взглядами и широкими практическими навыками, — но не просвещенный светом Божественной Истины. Рано или поздно он сознает, что не свободен, что скован одиночеством и безысходностью, что покрыт тенью забвения, и вокруг — пустота...


К самым сокровенным тайникам человеческого сердца обращен евангельский вопрос Христа Спасителя: “Итак, если свет, который в тебе, тьма, то какова же тьма?” (Мф. 6: 23). И когда человек попытается честно ответить своему Творцу и самому себе на этот вопрос, то он непременно возжаждет подлинного, полноценного, истинного просвещения.


Так в чем же оно состоит — просвещение человека, нации, всего человеческого рода? Оно состоит в том, чтобы “дать уразуметь народу... спасение в прощении грехов”; в том, чтобы “просветить сидящих во тьме и тени смертной, направить ноги... на путь мира” (Лк. 1: 76—80).


Это определение принадлежит священнику Захарии, который произнес его над своим новорожденным сыном Иоанном — будущим Пророком, Предтечей и Крестителем Господним. И когда прошло шесть месяцев после произнесения этих слов, тогда зимней ночью в городе Давидовом, в пещере для овечьего стада, Творец просветил мир Рождеством Сына Божия — Сына Человеческого, Богомладенца Иисуса.


И с этой поры, по слову апостола и евангелиста Матфея, который вторил древним пророчествам, “народ, сидящий во тьме, увидел свет великий, и сидящим в стране и тени смертной воссиял свет” (Мф. 4: 14—16).


Возлюбленные братия и сестры! Мы много размышляем и говорим о том, как правильно воспитать умных и добрых детей, как удобнее вместить в юные умы нужные и полезные знания. И когда эта задача более или менее решена, нас особенно волнует проблема того, чтобы все эти накопленные сокровища не стали для них тяжким грузом, мертвым в своей бесплодности.


И здесь христиане призваны напоминать своим словом и делом, своим трудом и всею жизнью своею, что лишь в Свете Божественной Христовой Истины посеянные зерна согреются, и прорастут, и раскроют листву, которая обрадует сердце, и принесут добрые плоды.
“Свет Христов просвещает всех”! Именно христиане в этом мире призваны быть светильниками, чтобы освещать путь истины и жизни Светом Христа Спасителя.


Так, размышляя о событиях более чем двухтысячелетней давности, мы думаем о себе, о современном обществе, о нашей личной и общей истории. И сегодня, когда мы вступили в новый год гражданского летоисчисления, мы с радостью убеждаемся, что многовековая летопись нашего исторического бытия не прервалась. Она зримо присутствует в нынешнем времени, и мы продолжаем ее написание — здесь и сейчас.


В наступившем году исполняется 100 лет со дня перенесения из Киева в Полоцк мощей святой покровительницы Белой Руси преподобной матери нашей Евфросинии. Вспомним, что этой годовщине в течение двух десятилетий предшествовало возрождение самой Полоцкой обители, воссоздание духовного символа Белорусской земли — Креста преподобной Евфросинии, сооружение серебряной раки для ее святых мощей, открытие фресок в храме XII столетия, пред которыми Преподобная проводила в молитве к Богу время своей жизни, и, наконец, благоукрашение и расцвет самого града Полоцка.


В нынешнее время все это и многое другое становится продолжением той просветительской деятельности, которую княжна-игумения начала восемь веков тому назад. И эта миссия неотъемлема от Святой Церкви, которая призвана всеми силами следовать завету своего Основателя и Главы Господа Иисуса Христа: “Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела и прославляли Отца вашего Небесного” (Мф. 5: 16).


Замыкая цепь исторических событий не только XX века, но всех восьми столетий, прошедших со времени земного служения преподобной Евфросинии, нам предстоит совершить воспоминание ее великого шествования из Киева в Полоцк, которое освятило земли братских народов в преддверии их огненных испытаний.


Возвращая в нашу современную жизнь людские имена и деяния минувших дней, мы отдаем нашим предкам и предшественникам долг благодарной памяти. И одновременно мы принимаем на себя полноту духовной ответственности за нынешние и грядущие времена. Именно поэтому предстоящее празднование 100-летия возвращения преподобной Евфросинии в Полоцк обращено не только в прошлое, но, прежде всего, — в будущее наших молодых и юных поколений, в Жизнь Вечную, где “все и во всем Христос” (Кол. 3: 11).
Вот почему сегодня, в дни празднования Рождества Христова, мы едиными устами и единым сердцем вторим словам древней Псалтири, которые направлены ко Грядущему в мир Спасителю: “У Тебя источник жизни; во свете Твоем мы узрим свет” (Пс. 35: 10). Аминь.

Филарет, Митрополит Минский и Слуцкий, Патриарший Экзарх всея Беларуси

Рождество Христово, 2009/2010 г., Минск

Теги: