Різдво чесного славного Пророка, Предтечі й Хрестителя Господнього Іоанна. Ім’я, яке дали своєму новонародженому синові праведні Захарія та Єлизавета, означає «дар Божий» або «благодать Божа». Розповідає Святе Євангеліє (від Луки), що коли накреслив Захарія слово це на дощечці, минулася йому тимчасова німота, заговорив він, славлячи Господа і пророкуючи, за навіянням Духа Святого, про пришестя незабаром Спасителя, і що стане Іоанн Предтечею Його, аби підготувати люд до прийняття Спасителя. Усі, хто чув про цю подію, у страху й подиві запитували один одного і самих себе: «Що ж буде з цього немовляти?» А з хлопчика виріс муж премудрий і преславний, якого сам Ісус Христос назвав людиною, від котрої немає вищої поміж народжених жонами...

Довідково:

У народі Різдво Іоанна Предтечі здавна поєдналося зі святом Івана Купала, днем літнього сонцевороту. Колись Купало (Купайло) був язичницьким божеством земних плодів, якому на початку жнив приносили в жертву головний дар землі — святий хліб.

Як пише кандидат історичних наук Андрій Гурбик, назву свята – Купала – пов’язували з іменем Купайла – бога родючості, урожаю, добробуту та лікарських рослин, але обрядодії приурочували його вшануванню молодості, краси, кохання й очищення.
Напередодні Купала люди масово вирушали на заготівлю лікарських рослин. Збирали цілющі трави удосвіта, подалі від поселень і стежок, обов’язково з добрим настроєм і молитвою. Окрім лікувальних властивостей, купальські рослини мали й магічну дію. Чи не найсильнішою приворотною травою вважали тирлич. Дівчата варили його в новому горщику, купленому, не торгуючись, вмивалися відваром, промовляючи: «Тирлич, тирлич, мого милого приклич!». Відоме було й інше любовне зілля: барвінок, щоб «хлопці до дівчат стелилися», липник (ліпиця), оман (дивосил), розмай і особливо любисток.
Напередодні свята хлопці збирали дрова для вогнища, встромляли в землю жердину (Купалу-Марену) або ставили обрядове дерево, яке дівчата наряджали вінками й кольоровими стрічками. Часто роль купальського дерева відводилася вербі – дереву смутку й жалю. Дівчата плели віночки з трав та квітів, а парубки – з жита або прикрашали зеленню капелюхи (брилі). Йдучи до купальського вогнища, не озиралися, – «щоб відьма не наздогнала». Навколо Купала-Марени водили хороводи й співали пісні. Після цього молодь перестрибувала через багаття.