... Хочу сказати, що ми пізнаємо свої перемоги і ми добре розуміємо свої поразки. Ми не соромимося своїх поразок. Я це особливо хочу підкреслити. Бо інколи поразки ще більше скріплюють суспільство, ніж деякі перемоги. Ми повертаємося по-іншому до багатьох інших сторінок - і до Конотопського бою, і до гетьмана Виговського, і до багатьох інших наших сторінок.
Ми по-іншому читаємо історію визвольного руху України, 40-х, 50-х років. Ми шануємо більше шестидесятників, де жменя людей, по суті, проголосила нову визвольну ідеологію. Я цим горджуся. Бо чотири з половиною роки тому ми були досить далекі, на мій погляд, від цих святих для кожної нації тем.
Я горджуся тим, що можливо за останні 4 роки ми навчилися на національному рівні, і на державному рівні, не соромлячись, вшановувати десять мільйонів жертв невинно убієнних комуністичним режимом, сталінським режимом у 1932-33 роках, чого не робили 70 років. У нас щось змінюється. Ми стаємо кращими. Ми стаємо більшими. Ми стаємо чутливішими. Так повертається наша історична пам'ять.
Не буває держави без нації. Нації не буває без власної історії. І я цим горджуся.
Ми говоримо про теми, про які ще п'ять років тому не говорили. Мені приємно, що навіть на цьому Віче є стяги, які закликають нас продовжувати діалог за єдину помісну українську православну церкву. П'ять років тому назад нас вчили, що жити вроздріб, у багатьох православних конфесіях - це наша доля. Бути різними - це наша доля.
Чотири роки ми є свідками того, що в нас відбувається те, що в нас не відбувалося 350 років. У минулому році з першим духовним візитом відвідав Вселенський Патріарх.
Сьогодні ми ясно говоримо про те, як ми мусимо зблизити чотири православних конфесії, як повернутися до того, що у нас було у 1686 році, коли ми мали єдину помісну українську церкву. І ми це зробимо. Правда, це нелегко робити. Бо це робить не одна людина. Це роблять 46 мільйонів. Бо тема віри - це тема кожного серця.
Це творити не можна через директиву, через указ. Але це можна творити через діалог, через відродження взаємної поваги. Очевидно, нам треба пройти ще довгу дорогу, щоб у злагоді, у благодаті вирішити цю проблему. Але в мене немає сумніву: ми це пройдемо. Бо ми йдемо правильною дорогою.
Ці слова я сказав, шановні, для того, щоб у нас була гордо піднята голова. Щоб ми пишалися українською незалежністю. Щоб ми пишалися тими роками, які ми прожили недарма. І тому повторюю ще раз: ми йдемо на цю гору не з порожніми роками. Наша гора - перед нами. Наша гора попереду. Безумовно, ми її здобудемо.

Повністю текст промови Президента В.Ющенка опубліковано на офіційному сайті Президента України.