У райцентрі Мостиська на Львівщині місцева громада автокефальної церкви не може поділити храм зі священиком. Отець належить до православної церкви Київського патріархату і запевняє, що на храм претендують його прибічники, повідомляє Газета по-українські.

— Оце 24 травня приїхали судові виконавці з міліціонерами, — каже голова церковної управи 59-річний Богдан Малашівський. — Весь храм оточили колом. Але нас було десь чоловік 300. Ми прорвали кордон і заблокували двері зсередини.

Церква Вознесіння Господнього розташована на вул. Міцкевича, 2. Пофарбована у темно-голубий колір, має п'ять бань. Поряд зведена котельня і господарська будівля, добудовують дзвіницю.

— У нашій автокефальній громаді понад тисячу людей, — Богдан Малашівський проводить до храму. — Зареєстрували її 1991 року. Мали невеличку церкву, але туди вміщалися не більше як 200 чоловік. На свята багато людей стояли на вулиці. Тому вирішили звести нову, велику церкву. 1994-го почали роботи. Всі здавали гроші, заклали фундамент. Священик Ярослав Качмар спочатку до будівництва не пхався, перебрав роботи на себе потім. Ми здавали гроші йому. Кошти поступали величезні, а будівництво просувалося повільно. За 12 років звели лише стіни і накриття. Люди обурилися, вимагали звіту. Отець відмовлявся. Тоді на зборах громади 2 липня 2006 року вирішили, що грошима розпоряджатиметься церковна управа. Ярослав гнівався, копнув ногою між ноги свого брата, теж священика. Потім виявилося, що Качмар таємно приписав нас до православної церкви Київського патріархату. Всю документацію завів на церкву тієї конфесії. Тепер доводить, що церква його громади.

Богдан Малашівський показує наріжний камінь, який заклали на початку будівництва.

— На ньому пише, що будуватиметься автокефальна православна церква і ніякого Київського патріархату. А Ярослав наробив такої плутанини, що ніхто розібрати не може. Львівські суди визнавали нашу правоту, а київські були на його боці. Спільно із тією громадою ми зробили десь 15 відсотків усього. А нас вигонять. От зараз дзвіницю добудовуємо. Вона теж, виявляється, не на нас оформлена. Навіть і не знаємо, що робити. Люди погрожують перекрити дорогу, дехто хоче підпалити себе.

— Отець добре нажився, — додає 60-річний Іван Сеньківський, член церковної управи. — Доки церкву строїли, собі три хати звів у Мостиськах. Купив по квартирі у Києві і Львові. Машини міняв, як шкарпетки, дітей вивчив. Гроші на церкву йшли величезні. Тільки з колядок по 100 тисяч збирали. Залізниця допомагала. Тільки на іконостас дала 50 тисяч доларів. Отець замовив його в одного художника, але дав тільки 10 тисяч доларів передоплати. Коли іконостас був готовий, став вимагати гроші назад. Я питав за іконостас. А він: "Нема грошей". Я про все розказав людям. То отець пригрозив, що заплатить декому 200 доларів і мені голову розіб'ють.

Отець 59-річний Ярослав Качмар звинувачення відкидає:

— Ми чотири роки ходили по судах. Усі на нашу користь — церква належить нам. Ми зареєстровані 1991 року, а їхня громада 2007-го. При будівництві храму матеріали дійсно розкрадали, але не я. Ніяких будинків за церковні гроші я не зводив.