Об 11.00 у неділю до костьолу та церкви, розташованих в одному приміщенні в селі Михалківці Ярмолинецького району на Хмельниччині, починають сходитися люди, йдеться у репортажі Газети по українськи.

— Я з хутора Лука, — каже Зінаїда Леськова, 74 роки. Важко дихаючи, спирається на палицю. — Десь за 1,5 кілометра від Михалківців. Тут ксьондз править раз у місяць. А в сусідньому селі Михайлівка в костьолі править щотижня, але туди 5 кілометрів. Сама не зайду.

Майже одночасно до храму під'їжджають батюшка Роман Верховцев, 35 років, і ксьондз 28-річний Олександр Просянюк. Виходять із машин, тиснуть один одному руки. Обнімаються.

Того дня правлять у католицькому храмі. У костелі зібралися близько трьох десятків місцевих. Здебільшого це люди похилого віку. Ксьондз Олександр починає службу. У храмі парафіяни різних конфесій. Їх можна розрізнити лише за манерою хреститися. Католики з чола спочатку несуть руку до лівого плеча, а потім до правого. Православні навпаки. Коли читають "Отче наш", усі стають на коліна.

Священик Роман Верховцев (ліворуч) і ксьондз Олександр Просянюк моляться під час служби у католицькому храмі. Коли хрестяться, православні з чола спочатку несуть руку до правого плеча, а потім до лівого. Католики навпаки

Після відправи ксьондз читає проповідь. Служба закінчується за 1,5 год. Спільні відправи православні і католики проводять із 2005 року.

— Усе почалося з того, що православні почали ремонтувати частину приміщення колишньої плебанії (будинок, де до 1937-го жив католицький священик), — розказує отець Роман. — Ми її самовільно захопили, оскільки тут колись жив католицький священик, а згідно із новим законом, усі колишні релігійні приміщення повертають релігійним громадам. Фактично приміщення належало католикам. Ми звернулися з листом до єпископа Кам'янець-Подільської дієцезії римо-католицької церкви Леона Дубравського. Він не заперечував. Тож ми зробили ремонт. Директор одного з київських банків Анатолій Космін пожертвував 40 тисяч гривень. А на розпис церкви й ікони збирали всім миром. Документи потім оформляли. У нас перед тим згоріла інша капличка, колишнє приміщення дитсадка. Напевно, Бог хотів, щоби храм був саме тут.

— Я з отцем Олександром приятелюю і в побуті, — долучається православний батюшка з Київського Патріархату. — То я його стартером виручу, то він мене електропилкою. Вчора в Олександра поламалася машина. Я за ним приїхав, разом сіли у моє "део" і півдня їздили, купували запчастини.

Отець Роман живе у селі Михайлівка. У нього невелика хата, хлів. Тримає курей, кролів. На подвір'ї є собака. Ксьондз Олександр мешкає у селі Маниківці в будинку при костьолі. Господарства не має.

— Відстань між селами, де ми живемо, 16 кілометрів, — говорить Олександр. — Ми дружимо, одначе не переступаємо канонів церкви — разом не причащаємося.

Отцю Романові доводилося сповідати католиків.

— Тиждень тому в Іванківцях я освячував хати. Там лежить хвора жінка-католичка. Захотіла посповідатися. Я не міг їй відмовити. А два роки тому на хуторі Лука хоронив католика. Можу освятити хату, де мешкає родина католиків. І навпаки, ксьондз Олександр освячує хати православних. Спочатку католики і православні вважали себе ворогами. Але люди побачили, як Олександр і я ставимося один до одного, й собі почали дружити, — каже Роман.

У селі живуть із 300 людей. Третина католики, решта православні.

— У мене жінка католичка, а я православний, — розказує на подвір'ї храму Анатолій Сєнчук, 70 років. — Ходимо в церкву й молимося разом.
<a href="http://risu.org.ua">Джерело публікації: risu.org.ua</a>