Найбільший сплеск антирелігійної кампанії в Українській СРР припав на кінець 1920-х-початок 1930-х. У червні 1928-го ЦК КП(б)У ухвалило постанову "Про релігійний рух та антирелігійну пропаганду". Незадовго перед тим, у травні, Наркомат освіти скликав перший Всеукраїнський з'їзд безбожників. На ньому створено "Спілку войовничих безвірників". А 11 березня 1930 року Всеукраїнський центральний виконавчий комітет - попередник Верховної Ради - ухвалив рішення про знищення храмів. Пункт перший: "Забезпечувати негайне використання всіх закритих молитовних будинків для культурно-освітніх потреб, щоб найшвидше колишні вогнища дурману перетворити в будинки пролетарської культури і розваги". Пункт другий: "Недобудовані молитовні будинки та закриті пристосувати для різних громадських потреб, а в разі неможливості негайно розібрати", повідомляє Газета по-українськи.

Шепетівський окружком КП(б)У, сучасна Хмельниччина, іще до виходу цієї постанови так намагався "підтягти антирелігійний фронт, максимально підсилити антирелігійну роботу, спрямовуючи її в бік повної ліквідації релігійних забобонів, повного витіснення релігійних свят і ліквідації церков", що спричинив повстання в Шепетівці й окрузі. У лютому 1930 року натовп селян - близько 400 осіб із трьох сіл Плужанського району - підійшов до кордону з Польщею, що пролягав неподалік. Селяни вимагали відкрити церкви в районі, ліквідувати колгоспи й повернути усуспільнені реманент і насіння. Хвилювання невдовзі охопили 13 сіл околиці, та були придушені силами ДПУ. Загалом, 1930-й став роком масових селянських виступів в Україні.

Перед тим, як перетворити церкву на клуб, школу чи комору, комуністи й сільські активісти знімали з храму дзвони та хрести, спалювали богослужбове начиння, знищували ікони й іконостаси. На банях храмів замість хрестів з'явилися п'ятикутні зірки, червоні прапори. В одному з українських сіл активісти організували в сільбуді суд над іконами, які здали місцеві члени партії, комсомольці й деякі налякані селяни. Перед початком ікони розклали на дорозі до сільбуду так, щоб кожен, хто проходив, наступав на них.

- Активістами йшли собашники, які не хотіли робить, - стверджувала торік 88-річна Марфа Пикулівська із села Вовківці Роменського району Сумської області. - Вони підлизувались до начальства й тоді робили в селі що хотіли. Вони ж церкву розбирали. А одна активістка ще й затанцювала в церкві тоді. Ну, творили страшне. Із храму верх скинули, а тоді розібрали на дошки. Розказують, у того чоловіка, Влащенка, що дзвони знімав з церкви, зразу ж оніміла дочка, хоч уже й доросла була. Люди кажуть, це Божа кара.

У деяких селах комсомольці й представники сільської влади влаштовували антирелігійні "червоні карнавали". Перед натовпом односельців заходили в церкву в шапках, розбирали церковне майно. А далі блазнювали, одягнувши взяті з храму богослужбові ризи.

- Була в нашому селі церква. За кілька днів розламали, - розповідав 2003-го Степан Мачак, 91 рік, із села Розумівка на Кіровоградщині. - Розкопали й могили довкола церкви. Все золото шукали. Знайшли лише золотий хрестик. Стягли докупи й побили надмогильні плити, щоб не муляли начальницьких очей. Того чоловіка, що розгортав могили, вже немає. Помер. Усе жалівся перед смертю: "Дурень я був, молодий…" Усе каявся.

Загалом 619 культових споруд було закрито в Українській СРР до 1 січня 1930 року, за офіційними даними: церков - 350, костьолів - 25, синагог - 197, інших - 46. Із 492, щодо яких є дані про спосіб використання, 70 було "знесено за непридатністю".