Про це колишній Предстоятель УГКЦ Любомир Гузар сказав в інтерв’ю генеральному директору каналу «1+1» Олександру Ткаченку в його авторській програмі «Tkacheko.ua» у понеділок, 20 червня, повідомляє РІСУ.

Він наголосив, що говорячи про Єдину Помісну Церкву, ми мусимо розуміти, що в цьому питанні бажання має бути не лише на рівні владик чи духовенства, а й мусить бути на рівні мирян, на рівні того народу, який належить до цих сьогодні чотирьох гілок.

«Якщо буде це бажання, тоді і духовенство, і єпископат реагуватимуть на це, і матимуть дуже сильну підставу тривалості евентуального об’єднання», – зауважив він. Також наголосив на ролі монашества, бо «монашество в нашій Київській Церкві відіграє надзвичайно важливу роль».

Колишній Предстоятель також нагадав, що Єдина Помісна Церква можлива лише у сопричасті (єдності) з Папою Римським, оскільки, на його думку, первісно воно саме так і було, і до цього треба вернутись. Проте, як він наголосив, «такий факт абсолютно ні в який спосіб не заперечує, не загрожує нікому з нас».

Так, на запитання, чи можлива єдина українська Церква під крилом Папи Римського, владика Любомир відповів:

«Остаточно, мені здається, що так, як воно первісно було, і до цього треба вернутись. Але я би хотів сказати це відразу – що такий факт абсолютно ні в який спосіб не заперечує, не загрожує нікому з нас. Ми мусимо бути свідомі одного, дозвольте, що я скажу про це – поняття "православ’я". Православ’я, на мою думку, саме слово "православ’я" має щонайменше два поняття. Коли скажемо слово "православний" - що це значить? Воно може значити дві речі. Воно може значити східну традицію, східну християнську традицію. Християнство почалося в Єрусалимі і розійшлося по світу. Одні апостоли пішли тим шляхом, інші – іншим. І небезпідставно, що святий апостол Андрій також був в наших сторонах, на київських горах. Отже і пішли апостоли до Іспанії, до Італії, пішли апостоли і до Індії – по різних-різних частинах світу. І та частина, що ми б називали "східна", навіть географічно "східна", але це є заявлене поняття не з самої географії, а радше із культури. Це християнство очами східних християн, християн, скажімо, Палестини, християн Сирії, християн еллінського світу, Греції, Візантії пізніше – це витворило певне поняття, певне бачення християнства згідно із культурою тих країн. Інша частина пішла на захід, пішла в те, що ми на сьогодні знаємо як Західна Європа. Тепер же ж православ’я в тому значенні то є швидше культурне поняття. Остаточно ми мусимо собі усвідомити, що християнство це не є якась, так би сказати, механічна дійсність. Це є Боже слово. Ісус Христос, Боже об’явлення -  як його бачать люди. Можна поставити на стіл квітку і запитати у п’яти осіб: "Ану намалюйте цю квітку". І вони намалюють так, як кожен з них бачить. Чи буде це та сама квітка? Так, та сама квітка, але як її бачить п’ять пар очей. Так само і християнство. Є певні основи, які Бог об’явив, Боже об’явлення, свята таїна, Боже слово, які є абсолютно загальні й однакові для всіх. Але люди сприймають в різний спосіб».
<a href="http://risu.org.ua">Джерело публікації: risu.org.ua</a>