Оскільки Маклай тривалий час не був одружений, у «полювання» на нього включилася родина колишнього прем’єр–міністра Нового Південного Уельсу, великого землевласника Джона Робертсона. 4 грудня 1881 року він познайомив Маклая зі своєю донькою Маргарет. На той час 25–річна жінка вже п’ять років як овдовіла, пише.

Сучасники свідчать, що Маргарет і Нілс (так вона називала Миколу) щиро покохали одне одного. В лютому 1882 року Маклай поїхав до Росії, написавши в дорозі лист до Маргарет із пропозицією стати його дружиною. А повертаючись рівно через рік до Австралії, одержав від коханої лист зі ствердною відповіддю.

У Сіднеї щасливий Маклай повідомив батьку Робертсону про свої наміри одружитися з його дочкою, але в поведінці губернатора сталася дивна переміна. Цілком імовірно, що сер Джон нагледів для своєї дочки більш вигідну пару. До прохання руки Маргарет він поставився дуже прохолодно і висунув майже нереальну умову: оскільки Маргарет пресвітеріанка, а її наречений — православний, дозвіл на їх одруження має дати російський цар.

Нагадаємо, що за законами Російської імперії і при лояльному ставленні до цього Російської Церкви, російські імператори займали також пост глави Російської Православної Церкви.

Якби Микола Миклухо-Маклай так не кохав свою Риту, то, напевне, відступився б. Та він вирішив відчайдушно боротися за своє щастя і 28 листопада 1883 року надіслав телеграму до гофмаршала князя Володимира Оболенського: «Потребую дозволу государя для мого одруження з пресвітеріанкою по пресвітеріанському обряду». І сталося диво — в лютому 1884 року з Росії надійшла монарша відповідь: «Дозволяю...» Хоча, за іншою версією, Маклай одержав цей дозвіл із рук самого Олександра ІІІ у Лівадійському палаці в Криму.

Так була заснована сім'я Миколи Миклухо-Маклая і Маргарет Робертсон, в якій народилося двоє хлопчиків. Але через декілька років Маклай помер - його здоров'я було підірвано у тривалих подорожах по світу.

«Ніхто не знає, який темний світ настав для мене без його любові і піклування та ніжності — він був надзвичайно добрим чоловіком і батьком...» — записала Маргарита в щоденнику після смерті чоловіка. Із травня по серпень 1888 року вона з дітьми жила в Малині, у маєтку матері Маклая Катерини Семенівни. А потім повернулася до Сіднея. Заміж Маргарет більше ніколи не виходила. Фактично єдиним джерелом її доходу була пенсія, призначена російським царем Олександром ІІІ за заслуги Миклухо–Маклая перед державою. Ці гроші регулярно надходили вдові до 1917 року.

Щоправда, сам Маклай російських кровних зв'язків не мав. У 1884 році він дав таку відповідь кореспондентові газети «Сідней морнінг гералд»: «Моя особа — живий приклад того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Гаряча кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів — гордих ляхів, яка, в свою чергу, розбавлена кров’ю холодних німців. Чого в цій суміші більше? Який із її складників у мені найзначніший, судити було б необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю батьківщину мого батька — Україну, але ця любов не применшує поваги до вітчизни моєї матері — Німеччини й Польщі».

Сьогодні праправнуки Миклухо-Маклая живуть в Австралії і підтримують зв’язки з місцевою українською діаспорою.