Вийшов друком черговий номер українського католицького журналу «Метрон» № 7-8 (2010-2011), засновником і редактором якого є протоієрей Михайло Димид. В номері автори вказують на проблему розшарування богословської і канонічної думки УГКЦ між Сходом і Заходом, а також пишуть про намагання греко-католиків віднайти свій окремий шлях церковного буття. Розглянуті як позитивні, так і негативні практики минулого, які впливають на нинішню церковну діяльність.

В статті Олега Хортика «Проголошення святим у правовій практиці католицької Церкви» подаються відомості про нинішню практику визнання особи святою.  Микола Крокош у статті «Велика Схизма: подія, якої не було» розрізняє між двома «великими схизмами» в історії Церкви. «Східна велика схизма» представлена як зіткнення двох гарячих голів, котрих навіть не можна вважати найвищими репрезентантами своїх Церков. Наголошено, що «Велика схизма» не означала розриву всіх відносин між Сходом і Заходом. Це лише була демонстрація, що Церкви вже давно фактично перебували у церковному розколі, адже вони виявилися настільки різними, що існування двох еклезіальних реалій від 1054 р. ні в кого не могло викликати сумнівів. Цей процес розпочався від коронації Карла Великого, на Різдво 800 року, від коли папство остаточно розпрощалося з ідеєю пентархії і домагалося plenitudo potestatis – абсолютної влади у Церкві та закінчився хрестовими походами, коли латиняни почали витісняти східну єрархію на «звільнених» ними від мусульман територіях Близького Сходу.

Цей самий автор в статті «Старий вовк уніатизму в новій овечій шкурі екуменізму?» подає критичний погляд на екуменічну теорію УГКЦ. Він видвигає тезу про потребу деміфологізації «непорочного історичного шляху» Української Греко-Католицької Церкви. Він же твердить, що насправді ця Церква не тільки була переслідувана, а й ставала причиною переслідувань православних. Автор уважає, що треба позбутися цих й подібних «міфів» в середовищі УГКЦ, бо вони є причиною того, що її екуменічні ініціативи сприймаються православними як старий замаскований уніатизм. Автор теж уважає, що екуменічна «відкритість» УГКЦ насправді є незрозумінням важливих догматичних розходжень між Сходом і Заходом, бо говорити про сопричастя і не преглянути свою юридичну залежність від римського єпископа – несерйозно.

Михайло Димид пише про «Форми автономії у Східних Церквах». Показано, що автокефалія і автономія не є синонімами. Також можуть існувати різні форми «автономії». Наголошується, що завдання канонічного права є відповідати еклезіологічному розумінню Церкви, що є синодальним і помісним. Це часами вимагає зміну способу думання, яку називається «декомпресією загального права». Історія багата на «botton-up»-автономії, коли помісна Церква отримує автономію від всецерковних структур, як також «top-down»-автономії, коли Церква усвідомлює потребу в автономії, до неї доростає, а всецерковна спільнота це визнає. Також подаються історичні приклади того, що різні автономні Церкви такими стали тільки після періоду «схизми», що ніяк не вплинуло на їхню спасительну місію серед свого народу.

В «Метрон» № 7-8 можна також знайти інші цікаві статті канонічного та еклезіологічного характеру.

Придбати журнал, отримати додаткову інформацію чи запропонувати наукову статтю можна тут:

Михайло Димид

вул. Жуковського, 5

Львів, 79044

тел. (032) 238-48-75; моб. 0972160808

mdymyd@gmail.com