Головний редактор часопису «Патріярхат», редактор РІСУ, магістр богослов’я Анатолій Бабинський вважає, що своєю антигреко-католицькою полемікою в Московському Патріархаті намагаються відвести погляд від гострішої проблеми — внутрішньоправославної.

На його думку, претензії стосовно того, що головною причиною неможливості зустрічі Патріарха Московського і Папи Римського є храми в Галичині, є недоведеними: УГКЦ не забрала в МП жодного храму, який вона збудувала. Таким чином експерт відповів на закиди митрополита Іларіона (Алфеєва), що захоплені греко-католиками православні храми перешкоджають у православно-католицьких стосунках.

У своєму коментарі інформагентству Reurets митрополит Іларіон (Алфєєв), керівник відділу зовнішніх церковних зв'язків Московської Патріархії, вкотре звернув увагу на конфлікт між греко-католиками та православними в Західній Україні на початку 90-х років. Заява сформульована таким чином, що вищезгаданий конфлікт названо головною причиною неможливості зустрічі Патріарха Кирила та Папи Бенедикта XVI.

Як вважає експерт, Московський Патріархат таким чином застосовує політичну тактику Російської федерації щодо своїх політичних опонентів. Замість того, аби вести з ними переговори, опонентів виставляють у поганому світлі перед очима інтелектуальної світової спільноти.

Автор наводить оцінку таких заяв від Патріарха Любомира (Гузара), екс-глави УГКЦ: «Я не знаю, чи є хоч один приклад, де б ми забрали хоч один храм, який збудували православні Московського Патріархату». За словами Любомира (Гузара), у 1946 році РПЦ отримала від влади понад 500 греко-католицьких церков для літургійного та світського вжитку. Проте, незважаючи на те, що це не були храми Московського Патріархату, православні не виявили бажання повернути їх греко-католикам, як це належало було зробити, коли прийшов відповідний час. Під час роботи т.зв. Чотиристоронньої комісії у 1990 р. МП поставила такі умови, що участь УГКЦ в роботі цієї комісії була безперспективною.

Водночас Анатолій Бабинський відкидає закид МП, що УГКЦ зруйнувала православні єпархії в Галичині. Він зауважує, що кількість православних громад тут більша, ніж у таких «православних» областях як Донецька і Одеська. Автор зазначає: «За кількістю православних парафій Галичина дуже стабільно виглядає на тлі всієї України. Річ тільки в тім, що більшість цих парафій не належать до Московського Патріархату. Тобто їхні вірні, які бажають бути православними галичанами, мають можливість безперешкодно молитися в своїх храмах. Московська Патріархія гіпотетично вирішила б свої внутрішні проблеми і відновила б свій потенціал у Галичині, який вона мала до 1990 року, а й навіть перевищила його, якщо б до неї перейшли всі ці парафії. Однак, ці православні парафії, з одного боку, не бажають переходити/повертатися в Московський Патріархат. А з іншого, такі переходи не надто бажані для самої РПЦ, оскільки вони в кілька разів підвищать проавтокефальні настрої в УПЦ (МП). Для Московської Патріархії ці автокефальні парафії — чи то УПЦ КП чи УАПЦ — стали б “троянським конем”».