Медаллю “За заслуги перед Городоччиною” відзначили посмертно чотирьох городоччан: колишніх директорів заводів – дослідно-експериментального – Володимира Соху та верстатобудівного – Василя Зайковського, голову лісоводського колгоспу “Україна” Григорія Ткачука та отця Владислава Ванагса, повідомляє
Хмельницька народна газета.
До речі, десять років тому отець Владислав Ванагс був удостоєний нагороди "ТОТUS", яку називають католицьким Нобелем. Сам священик родом з Латвії. У 1969 році вступив до Ризької семінарії, під час навчання вступив до Ордену отців мар'янів. У 1973 році отримав священницький сан, а через два роки його напарвили в Україну, у Городок Хмельницької області.
Потрапивши на Поділля, отець Владислав присвятив свою діяльність відновленню храмів, незважаючи на утиски та невдоволення радянської влади. А перша служба у невеличкій капличці посеред цвинтаря відбулася якраз у велике свято тодішнього часу – 23 лютого, коли святкували день червоної армії.
У 1496 році майже у центрі містечка був збудований дерев'яний костьол Святого єпископа Станіслава. 1550 року його знищили татари, а через тридцять років відбудували. У 1779 році на цьому місці збудували новий мурований костьол, який повністю зруйнували у 1937 році. А саме отець Владислав Ванагс поставив собі за мету відбудувати цей храм. Будував частинами, і майже через десятиліття, наприкінці вісімдесятих років костел Святого Станіслава, єпископа і мученика, відкрив свої двері для прихожан. Це був перший новозбудований католицький храм в Україні. Взагалі ж за сприяння отця Владислава відновлено та побудовано 29 католицьких святинь, зведені приміщення Вищої духовної семінарії Святого Духа та Будинку милосердя. Завдяки йому місцева влада передала будинок колишнього монастиря католицькій спільноті міста, а та, в свою чергу, призначила приміщення для інституту богословських наук.
В березні 2001 року за видатні заслуги у пропаганді християнської культури фундація «Діло нового тисячоліття» відзначила отця Владислава Ванагса нагородою «Тотус». А через сім місяців, 11 листопада 2001 року, після важкої невиліковної хвороби отця Владислава Ванагса не стало.
Через десять років священика та ще трьох видатних городоччан райдержадміністрація та районна рада відзначили медаллю “За заслуги перед Городоччиною”. Ескіз медалі розробив місцевий художник Петро Войталюк. До речі, Петро Броніславович - автор герба району.
Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту
176
1) Первая невероятная вещь, это то, что он перестраивал (увеличивал) костел еще в советское время. Он решил увеличить помещение костела на 5 метров с каждой стороны, вроде бы мелочь, но по общей площади это впечатляет. Когда чиновники вызвали его держать ответ, он удивленно сказал: "Конечно на 5 метров, а как же иначе, ведь у Иисуса было 5 ран."
2) Один чиновник очень мешал отцу, и постоянно ставил ему палки в колеса. Так в один из дней он пришел к нему, взял его за шиворот, и сказал, что если он будет продолжать ему мешать в строительстве костела, то он за него, как помолится, как помолится. Случилось так, что этот человек вскоре умер. И после этого никто не смел мешать отцу Владиславу в строительных работах.
3) Ещё отец Очень Много Молился. Если кто-то был болен, или его просили о молитве, то он ставал на колени, и молился 1000 ОТЧЕ НАШ. Он всегда говорил, не волнуйтесь вымолим...
4) Мне рассказывали, как отцу Владиславу помог однажды Св. Антоний. У него в костеле была статуя Св. Антония, но люди редко обращались к этому святому (ему особенно моляться о помощи в нахождении потерянных вещей), и конечно же приходили молится Деве Марии, Св. Иосифу. Отец как-то сказал Святому Антонию, мол куда он смотрит, ведь к нему никто не приходит. Вскоре после этого разговора со святым отцу необходимо было уехать по делам. В поезде, когда он возвращался у него украли все деньги, которые он вез на ремонт храма. Как только отец доехал до костела, он вбежал в церковь, и сразу же стал выговаривать свое негодование Св. Антонию, ведь эти деньги предназначались и на облагораживания кивота самого святого. Примерно через месяц после этого проишествия на службу пришла бабушка, и принесла завернутый котомок отцу, он его бросил в храме, а вечером решил забрать, там же наверное какие-то пирожки, чтоб не пропали. Когда отец развернул его, он обомлел - там было золото, которое бабушка копила всю жизнь. Кстати сумма золотых украшений в точности соответствовала сумме денег украденных у отца в поезде. Таким образом святой Антоний полностью вернул деньги. С этого времени отец никогда не сомневался в силе святого))))