Архієпископ Харківський і Полтавський Української Православної Церкви (оновленої), що є частиною розділеної УАПЦ, владика Ігор (Ісіченко) в інтерв"ю тернопільському виданню "Про все" висловив свою думку з приводу проблем українського православ'я.

Архієпископ заявив, що насправді в Україні є більше, ніж три юрисдикції, що визнають себе належними до Православної Церкви.

«Крім УАПЦ, УПЦ-КП та УПЦ-МП є ще декілька громад РПЦЗ (Російської Православної Церкви за рубежем), причому до їх числа належить і група священиків та мирян з українського середовища на Волині, незгідних із позицією тамтешніх владик УПЦ-КП й УАПЦ. Є громади Румунської Православної Церкви. Є одіозні групи «патріярха Мойсея» та «реформованої православної церкви». Є залишки «УАПЦ-КП», утвореної групою єпископів УПЦ-КП та УАПЦ ще 1995 р. на противагу Патріярхові Філарету. Є, нарешті, чимало православних громад, які номінально не належать до юрисдикції жодного зареєстрованого в Україні релігійного центру. Наша ж Харківсько-Полтавська єпархія визнає своїм духовним главою предстоятеля УАПЦ в діяспорі митрополита Константина, не входячи адміністративно до названих трьох релігійних об’єднань, зареєстрованих Держкомрелігії України. Вона, єдина з єпархій України, навіть має окремо зареєстрований статут як незалежне релігійне об’єднання», - повідомив релігійний діяч.

На думку архієпископа, біля витоків такої ситуації стоять «антиканонічний відрив Київської митрополії від Константинопольської Церкви-Матері в 1686 р., нав’язування Православній Церкві в Російській імперії протестантської моделі управління, насильницьке приєднання католицьких єпархій східного обряду на Правобережній Україні, Холмщині, в Галичині й Закарпатті до Російської Православної Церкви протягом XVIII-XX ст., нарешті, створення Йосипом Сталіним 1943 р. карикатурної моделі державної церкви в країні панівного атеїзму».

Втім, говорячи про сучасне церковне розгалуження православних юрсдикцій в Україні, архієпископ Ігор наполягає на тому, що головне не адміністративне церковне єднання, а євхаристичне. Як приклад він нагадав про десятки православних юрисдикцій, що співіснують у Західній Європі та Північній Америці. На думку ієрарха УАПЦ(о), треба працювати насамперед над євхаристичним об'єднанням православних християн, які при цьому можуть залишатися у своїх традиційних формах існування.

Щодо своєї конфесії, то «УАПЦ в діяспорі ще 1995 р. визначила свій шлях подолання розколу, коли возз’єдналася з Українськими Православними Церквами в США й Канаді під омофором Константинопольського Патріярха». На думку владики Ігоря, УАПЦ тоді повернулася до стану Київської Церкви перед 1685 р., аби звідти почати свій шлях до канонічної автокефалії. Але з часом «очолювана митрополитом Мефодієм (Кудряковим) група священнослужителів вчинила розкол». Тому, заявив архієпископ УАПЦ(о), «якщо ми належимо до автентичної УАПЦ, а не до її клонів, нам годиться з покорою прийняти це рішення й простувати до подолання розколу єдиною канонічною дорогою».