Дискусію розпочав відомий український релігієзнавець, Президент Української асоціації релігійної свободи, доктор філософських наук Віктор Єленський. У своєму повідомленні на тему «Релігійне різноманіття та релігійний плюралізм: Україна і світ» він зазначив, що «світ стає дедалі більш релігійно множинним і різноманітним». Про це свідчить, зокрема, статистика, згідно якої щодня у світі з’являється 2 нові християнські деномінації.
Однак релігієзнавець зауважив, що незважаючи на поглиблення процесів глобалізації, «епоха вільного вибору не настала ані для більш ніж мільярдної мусульманської общини, ані для півторамільярдного Китаю». А тому «у глобальному масштабі зростаюча множинність і різноманітність релігій ще постає радше джерелом загострення й конкуренції, аніж сприяє пошуку плідного діалогу між ними».
Ілюструючи свої тези, Віктор Єленський навів такі дані: у 70% країн мали місце прояви насильства на релігійному ґрунті, причому у 30% країн це призвело до смертельних наслідків.
Науковець констатував повернення релігії в публічну сферу та нагадав події кінця XX століття, які спричинили цю тенденцію:
1. Ісламське піднесення (1978-79). Пов’язане з іранською революцією, під час якої відбулося захоплення мечетей з паломниками в Медіні.
2. Католицьке піднесення, яке охопило світ від Латинської Америки до Філіппін. Воно призвело до повернення Святого престолу у міжнародну політику і втручання його в міждержавні процеси, чого не існувало з 1885 року. Першим актом його повернення було втручання папи Івана-Павла II в Аргентино-Чілійський конфлікт.
3. Величезне зацікавлення релігією в країнах за «залізною завісою» (СРСР та Східна Європа).
4. Неорелігійний бум, який вразив західний світ - і у першу чергу США.
За словами Віктора Єленського, не так давно Україні пророкували війни на релігійному ґрунті. Проте нашій країні вдалося уникнути таких протистоянь і навіть досягти високих стандартів у сфері релігійної свободи. На думку релігієзнавця, це сталося з кількох причин: в Україні є декілька центрів релігійної сили, які конкурують між собою й не дають жодній з них тиснути на інших; релігійний фактор не є вагомим в національній ідентичності – бути українцем не означає бути православним, католиком чи мусульманином; з Західної України, найбільш "вибухонебезпечного" регіону, відбувся відтік населення, яке складало найбільшу "небезпеку" (безробітні чоловіки 15-50 років); українські церкви знаходять об’єднуючі фактори, й жодна з них не висунула свій політичний порядок денний.
Під час дискусії релігієзнавці зійшлися на думці, що Україні потрібна більш чітка державна політика в сфері релігії. Зокрема, голова правління громадської організації «Інститут релігійної свободи» Олександр Заєць зауважив, що з ліквідацією Державного комітету у справах релігій до цього часу в Україні фактично немає установи для реєстрації релігійних громад.

Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту
