Здавна на Черкащині не було жодної оселі, куди б напередодні Різдва не завітав веселий гурт молоді або дітей, вітаючи господарів зі святом, посипаючи їх зерном та бажаючи щастя. Наш край завжди славився обрядовими піснями. Вони передавалися з уст в уста від покоління до покоління, передає Прес-центр.

За словами доктора культурології, професора Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Світлани Китової, на Черкащині Різдво святкували завжди, незважаючи на заборони.

– Люди завжди зі спротивом ставилися до будь-яких світських засиль, перемін, особливо якщо це стосувалося традицій та обрядів, – говорить Світлана Андріївна. – Найдужче традицій дотримувались жителі сіл, особливо тих, де збереглася і діяла церква. Взагалі, потяг до духовного у наших людей дуже сильний.

Власне, звичаї та обряди різних регіонів Черкащини в основі своїй не відрізняються, але в кожному селі чи місті мають свої особливості.

– До Різдва на Черкащині готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях – останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим, – говорить науковець. – Цей сніп вносили до хати в навечір’я Різдва Христового. Називався він по-різному: дідух, дід, коляда. Цього дня готувалося багато їжі, варився мед, діставалися з погребів – вишнівки, слив’янки тощо. Господиня купувала нові горщики, ложки, миски, дбала про нове вбрання для членів родини. До свята мало бути прибрано і на подвір’ї, і в господі.

Жодне Різдво не обходилося без куті. Її робили з пшениці (зерно щороку оживає, а тому є символом вічності) і меду (символ вічного щастя праведників на небесах). Варили кутю у спеціальному горщику – в ньому нічого іншого не варилося, або купувався щоразу новий.

До того, як сісти за стіл, частували свіжоспеченим хлібом худобу. Потім вся родина разом молилася. Спочатку – за померлих, а потім – за всіх присутніх. Перша зірка на небі сповіщала про прихід свята.

На Черкащині після Святвечора існує звичай носити вечерю дідусю і бабусі (якщо вони мешкають окремо) та хрещеним батькам. "Нести вечерю" – значить вшанувати старійшину, поділитися надією, долею, добром, згадати померлих. Далі молодь колядувала.

Унікальні "пахолкові"пісні. "Пахолок" – одне із забутих нині слів, що за словником Даля означає "підліток". Гурти хлопчиків – пахолків ще у довоєнні часи ХХ століття ходили колядувати переважно лише в лівобережних селах Черкащини.

– Раннього вечора, у перший день Різдва на Наддніпрянщині гуртками хлопчики 10–14 років ходили від хати до хати, – говорить Світлана Китова. – Господині обдаровували їх ласощами та дрібними грошима. Пахолкувати закінчували рано, не пізніше восьмої години вечора.