Уродженець Брусилова став у 1918 році засновником і першим ректором Кам’янець- Подільського державного українського університету, у якому читав курс лекцій «Українська культура», був міністром освіти та міністром віросповідувань Української народної республіки, пізніше –  епископом Холмським та Підляським, предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді. і митрополитом Вінніпегу… Справою його життя (працював над цим впродовж 1936–1955 років) став переклад Біблії рідною мовою… 

 

– Ми в особі Івана Огієнка знову вшановуємо нашу історію. Адже він – це Людина з великої літери. Знаний у двох іпостасях – як світська особа професор Огієнко та як духовна – митрополит Іларіон – він володів десятьма іноземними мовами, але усе життя займався об’єднанням України, –  зазначив під час відкриття пам'ятного знака голова облдержадміністрації Борис Клімчук. – Чимало своїх зусиль він присвятив і дослідженню поліського регіону. Доля закинула його в еміграцію, але після встановлення меморіальної дошки цьому видатному українцю, ми знову повертаємо його на Волинь...

 

Одна з етапних праць ученого – «Історія української літературної мови», що побачила світ у 1949-му, за радянських часів вважалася особливо крамольною. Дослідник в історичному розрізі, доступно і переконливо показав воістину тернистий шлях, яким пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків і обмежень, а також дослідив феномен незнищенності її як «душі нації», «найціннішого скарбу» народу. Ця працяй  нині є однією із настільних книжок для тих, хто глибоко цікавиться історією рідної мови.

 

«Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив'язується, він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу, – написав Іван Огієнко під вас перебування за океаном, де й зустрів свою останню годину. –  І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі…».

 

Пам’ятний знак постав з ініціативи голови обласного товариства «Холмщина» Миколи Онуфрійчука та за підтримки влади і громадськості міста. Ідею втілила у камені волинський скульптор Ірина Дацюк. При цьому усі роботи проведені на кошти спонсорів і без залучення бюджетних коштів.