Національне свято Федеративної Республіки Бразилія – День проголошення Незалежності (1822).

День праці в США і Канаді. Відзначається першого понеділка вересня. Вважається початком нового політичного сезону.

Події дня:

1891 – перші українські емігранти прибули до Канади.

1919 – до Києва з метою інспекції військ і урядових установ прибув командувач Добровольчої армії генерал В.Май–Маєвський. На його честь відбувся парад військ на Софійській площі.

1939 – РНК УРСР затвердив Статут Спілки радянських художників України. Статут визначав статус спілки, як добровільної організації, що об’єднує на території УРСР працівників образотворчого мистецтва (живописців, графіків, скульпторів, художників театру, народних художніх майстрів), а також осіб, що ведуть науково-дослідну і критичну роботу в цій галузі, її мету – "об’єднання радянських працівників образотворчого мистецтва для активної участі у соціалістичному будівництві, у сприянні зміцненню Радянського Союзу та комуністичному вихованні трудящих мас".

1943 – нацистське командування видало наказ про повне зруйнування господарських споруд і знищення народного майна при відступі.

1949 – у Бонні відбулось перше спільне засідання двох палат бундестагу (парламенту) ФРН для обрання президента і створення уряду. Першим президентом ФРН став Теодор Хейс; коаліційний уряд очолив Конрад Аденауер.

1954 – у центрі Софії (Болгарія) було відкрито монумент на честь Радянської Армії.

1979 – цього дня були встановлені дипломатичні відносини між СРСР і Гренадою.


1994 – у Києві на Республіканському стадіоні збірна України провела перший у своїй історії офіційний матч. У рамках відбіркового турніру чемпіонату Європи-96 українські футболісти зіграли зі збірною командою Литви і поступилися з рахунком 0:2

1994 – відбулася спроба конституційного перевороту в Криму. Рішенням місцевого парламенту в Криму фактично запроваджено парламентську республіку.

Цього дня народились:

1829 – Фрідріх Август Кекуле, німецький хімік-органік. Запропонував циклічну будову бензолу; показав що вуглець чотиривалентний і його атоми можуть сполучатися один з одним у ланцюги.

1831 – Михайло Парфентійович Дегтярьов, український купець, меценат. Родина Дегтярьових вела широку торгівлю в Києві з 30-х років ХІХ ст., володіючи будинками і магазинами переважно на Подолі. Його батько навесні 1835 р. став першим міським головою. Михайло Дегтярьов значно примножив капітали батька і став одним з найбагатших киян, конкуруючи в цьому з домами Терещенків і Бродських. Будучи людиною релігійною, щедро жертвував бідним на церковні свята, вів надзвичайно скромне життя. В 1883 р. придбав будинок по вулиці Покровській, 5 і влаштував у ньому богадільню, 1892 р. заснував чотириповерховий Вдовий дім для бідних (на розі вулиць Покровської, Андріївської та Боричевого току; з 1970 р. тут розміщуються установи Національного банку України). На власні кошти спорудив на території Олександрівської лікарні Свято-Михайлівський храм при якому він був затверджений на посаді церковного старости. Помер 30 січня 1899 р. у Києві, похований під стіною Свято-Михайлівської церкви (зруйнованої за більшовицького режиму). За заповітом Дегтярьов, який не мав дітей, передав Києву нерухомого майна на 2,5 млн. крб., а також 2 млн. готівковими грошима та цінними паперами. Відповідно до його останньої волі на ці кошти було споруджено будинки та велося утримання богаділень і приютів. Найбільшу богадільню, створену на його кошти і названу його ім’ям, відкрито 1902 р. на Лук’янівці (тепер на розі вул. Дегтярівської та Довнар-Запольського – Київський інститут сухопутних військ). Дегтярівською цю вулицю названо на честь Дегтярьова рішенням міської думи 1906 р., з 1944 р. вона звалася вул. О. Пархоменка, історичну назву їй повернуто 1993 р.

1909 – Еліа Казан, американський кінорежисер, письменник, класик світового кіно. Славу здобув завдяки бродвейським постановкам п’єс Т. Уїльямса, Т. Уайлдера і Ю. О’Ніла. Зняв фільми "Джентельменська угода" (премія "Оскар", 1947), "У порту" (премія "Оскар", 1954), "Трамвай "Бажання"", "Останній магнат", "На схід від Едему", "Обличчя в натовпі", "Америка, Америка". Володар почесного "Оскара" за "“здобутки всього життя" (1999). Еліа Казан фактично відкрив зірок Голівуда Марлона Брандо, Джеймса Діна і Грегорі Пека.

Цього дня померли:

1927 – Ганна Семенівна Голубкіна, російський скульптор, одна із послідовниць імпресіонізму. Серед творів: горельєф "Плавець" ("Хвиля"), 1901, на фасаді МХАТу, портрети М. Лермонтова, Л. Толстого, В. Черткова. Після закінчення Московського училища живопису, скульптури та архітектури і петербурзької АМ понад два роки була ученицею Родена, який одразу ж оцінив непересічний талант юної учениці. Вже на першій паризькій виставці, де була представлена й робота Голубкіної "Старість", французи захоплено шепотіли: "Який прекрасний цей жах!". Ганна Семенівна Голубкіна була прецікавою особистістю. "Голубкина – талант крупный. Женщина – бессеребреница, но – да это всегда было – говорила в лицо неприятности. И всегда было у нее хорошее самоуважение", - говорив про неї Максим Горький. Під час навчання в Московському училищі Голубкіна досить часто ділила майстерню ще з одним учнем (в майбутньому теж прославленим скульптором) – Сергієм Конєнковим. Той звернув увагу, що дівчина час від часу відходить від своєї роботи, вилазить по драбині під саму стелю і сидить там. – Что вы там делаете, Анна Семеновна? – врешті не витримав Конєнков. – Набираюсь высоких мыслей, - абсолютно серйозно відповіла Голубкіна. Філософ В. Ф. Ерн, портрет якого вона ліпила, пише: "Я счастлив, что смогу посмотреть на нее в процессе ее творчества. Она высокая, худая, атлетически сильная, грубая на словах, прямая, из крестьянской среды и живет иногда впроголодь и раздает по 500 руб., страшно добрая, с лицом некрасивым и гениальным… То смотрит так серьезно и глубоко, что жутко делается, а то улыбается прекрасной детской улыбкой". Померла Голубкіна у 63 роки. Вона саме працювала над роботою "Лев Толстой". Під час переміщення важкої скульптури, їй раптом стало зле. Наступного дня поїхала в село Зарайськ до сестри: "Вона вилікує мене… днів за три буду на місці…" Проте в Москву вона більше не повернулася. В Зарайську її й поховали. "По рассказам очевидцев, погребальную процессию замыкала какая-то собака (Анна Семеновна очень любила животных). Была еще одна странная спутница из тех, кто пришел проводить тело усопшей, - это никому до той поры не известная юродивая, которая три дня не отходила от гроба, сжимая в руке пучок полевых цветов, который и бросила, наконец в могилу, когда о крышку гроба застучали комья земли…" (Г. І. Чулков, "Художники").

1984 – патріарх Йосиф Сліпий, визначний український церковний діяч. Верховний архієпископ, кардинал і митрополит (1944 – 1984) Української греко-католицької церкви. Професор і ректор (1928 – 1944) Львівської греко-католицької семінарії та Богословської академії. З 1945 по 1963 рік як глава репресованої радянською владою церкви перебував на каторжних роботах і у тюрмах Сибіру. Лише після звернень Папи Римського Івана ХХІІІ і президента США Дж. Кеннеді до Микити Хрущова патріарха Сліпого було звільнено. Він виїхав до Риму і там заснував Український католицький університет. Завдяки Сліпому в Римі було побудовано собор Святої Софії, поставлено пам’ятник Тарасу Шевченку. Помер патріарх на 92-му році життя в Римі. 1992 року (у рік століття від дня його народження) прах Йосифа Сліпого було перепоховано у Львові, біля собору св. Юра.