15 жовтня в конгрегаційній залі Київської православної богословської академії (КПБА) УПЦ Київського Патріархату відбувся круглий стіл «Постать святителя Філарета (Амфітеатрова) митрополита Київського і Галицького в історії Української Православної Церкви» присвячений 225-ій річниці від дня народження та 20-ій річниці від дня знайдення його нетлінних мощей і причислення до лику святих, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на сайт УПЦ КП.

Модератором заходу, який зібрав усіх хто цікавиться цією непересічною особистістю, виступив протоієрей Віталій Клос, проректор з наукової роботи та завідувач кафедри церковної історії КПБА, який виступивши з вступним словом згадав про працю та старання святителя Філарета щодо Свято-Михайлівської Золотоверхої обителі, де було здійснено капітальний ремонт всього собору й дзвіниці, влаштовано нову срібну з позолотою раку і сінь для великомучениці Варвари (1847 р.). Все це було звершено також завдяки пожертвам благодійниці Анни Орлової Чесменської.

З головною доповіддю виступив протоієрей Миколай Йосифчук, кандидат богословських наук, настоятель храму святого Олександра Невського в м. Києві. У своєму виступі отець Миколай здійснив огляд життя та діяльності святителя Філарета акцентуючи особливу увагу на його наслідуванні свого покровителя Філарета Милостивого. Учасники заходу дізналися і про особливості останніх днів його життя, упокоєння, канонізації та вшанування як святителя Філарета та схимника Феодосія (24 жовтня святкується день перенесення мощей). Адже для всіх, хто прийшов на похорон, стало новиною те, що старець був пострижений у схиму своїм духівником схиархімандритом Парфенієм.

Ірина Преловська виступила з доповіддю, в якій розповіла про значення святителя Філарета у побудові храму на честь святого рівноапостольного князя Володимира у Києві, через що виникла навіть суперечка із владою, яка бажала спорудити тільки пам’ятник рівноапостольному Володимиру. Позиція митрополита Філарета була непохитною. Він відмовився навіть освятити місце під пам’ятник, говорячи, що «святий Володимир руйнував ідоли… найкращим пам’ятником йому буде храм на його честь». Все ж за наполягання святителя, який неодноразово звертався до Св. Синоду, було отримано дозвіл на будівництво цієї визначної святині, але тільки на кошти, які будуть зібрані православною громадою.

Аспірант Микола Федорук порівняв соборний устрій Церкви із синодальним, який діяв в РПЦ близько 200 років, сказавши про невпорядкованість і недоліки останнього з точки зору канонічного права. Після цього почалося обговорення особливостей синодального устрою в РПЦ, який не сприймався святителем Філаретом -- після одного прикрого інциденту митрополит більше ніколи не їздив на його засідання, тоді як обер-прокурор Св. Синоду не приховував свій атеїзм.

Доповідач Тетяна Котенко висвітлила думки та порівняла погляди двох святителів Філаретів (Амфітеатрова та Дроздова) щодо перекладу книг Священного Писання на російську мову. Святитель Філарет (Амфітеатров) висловлював «консервативні погляди» в цьому питанні й був проти такого перекладу, бо це, на його думку, породить потребу в аналогічних перекладах українською та білоруською мовами.

Крім цього, дослідниця нагадала про 150-річний ювілей перекладу книг Священного Писання на українську мову Пилипа Морачевського (звершений у 1860 – 1864 рр.). Саме у 1864 році цей переклад був надісланий до Св. Синоду й став, за словами науковця, причиною імперського Валуєвського указу щодо переслідувань української мови. За словами Тетяни Котенко, в бібліотеці академіка Нікітенка і зараз зберігся повний переклад Морачевського. Зараз він знаходиться у Томському університеті разом з цілою бібліотекою академіка, яку було подаровано цьому навчальному закладу його вдовою.

Як відомо, Російська академія наук визнала його переклад найкращим серед усіх аналогічних слов'янських перекладів, але через мовну політику Російської імперії жоден із цих перекладів не був виданий за життя автора. Лише в лютому 1905 року російська влада дала дозвіл на публікацію українського перекладу Святого Письма. Вперше надрукований навесні 1906 року (потім у 1914 і 1917 рр.), але дозволений для використання у церковних відправах був лише в період Української Центральної Ради за розпорядженням Всеукраїнської Православної Церковної Ради. Євангелія в перекладах Морачевського були перевидані у Канаді (1948) і США (1966), їх досі використовують під час богослужінь.

Завершився круглий стіл жвавим обговоренням питань з церковної історії.

Теги: