УПЦ КП визначила місце Москви та Константинополя в Україні

Журнал № 28

СЛУХАЛИ:

Доповідь Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета і співдоповідь преосвященного Димитрія, митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського, голови робочої групи, на яку покладено відповідальність за підготовку діалогу з УПЦ (МП), щодо стану взаємовідносин між УПЦ (МП) і Українською Православною Церквою Київського Патріархату.

ДОВІДКА:

Враховуючи міжконфесійне напруження, яке виникає у випадках зміни парафіями своєї юрисдикції, а також те, що це питання впливає на хід підготовки до діалогу між УПЦ (МП) і Київським Патріархатом, 20 листопада 2009 р., з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, митрополит Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Димитрій направив лист керуючому справами УПЦ (МП) архієпископу Митрофану (Юрчуку) з роз’ясненням позиції Київського Патріархату з цього питання. Згодом лист був офіційно опублікований.

24 листопада 2009 р. Священний Синод УПЦ (МП) заслухав інформацію архієпископа Митрофана (Юрчука), голови робочої групи УПЦ (МП), на яку покладено відповідальність за підготовку до діалогу з УПЦ Київського Патріархату, про засідання двох робочих груп, яке відбулося 2 жовтня 2009 р., та про його підсумки. Інформація була прийнята до відома (Журнал засідання Синоду УПЦ (МП) № 71 від 24 листопада 2009 р.). Синод також прийняв з приводу підготовки до діалогу між УПЦ (МП) і УПЦ Київського Патріархату Звернення до повноти УПЦ (МП).

На виконання рішення Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату (Журнал № 18 від 21 жовтня 2009 р.) 3 грудня 2009 р. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет з приводу діалогу підписав і офіційно оприлюднив Звернення до єпископів, духовенства та вірних Української Православної Церкви, які знаходяться в єдності з Московським Патріархатом.

УХВАЛИЛИ:

1. Схвалити позицію, висловлену в листі митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія на ім’я архієпископа Митрофана (Юрчука) та у Зверненні Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета до єпископату, духовенства та вірних Української Православної Церкви, які знаходяться в єдності з Московським Патріархатом, з приводу підготовки до діалогу.

2. Відзначити, що Звернення Священного Синоду УПЦ (МП), прийняте на засіданні 24 листопада 2009 р., за своїм духом і змістом більше нагадує подібні звернення 10-15-річної давності, які не привели до жодних позитивних наслідків, а лише підігрівали ворожнечу між православними в Україні. Разом з тим Священний Синод розуміє складність ситуації, в якій перебуває УПЦ (МП), неоднозначне сприйняття в її середовищі самого факту зустрічі між представниками УПЦ (МП) і Київського Патріархату, а тому, попри незгоду з багатьма положеннями згаданого Звернення, не вважає його перепоною до продовження процесу підготовки до діалогу між Київським Патріархатом і УПЦ (МП).

3. Закликати архієреїв, духовенство та вірних Київського Патріархату уникати проявів ворожого ставлення до представників УПЦ (МП), всіляко сприяти встановленню між православними віруючими обох Церков мирних взаємовідносин. Слід пам’ятати, що ми є дітьми Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, сповідуємо одну православну віру, а прояви ворожнечі ускладнюють процес об’єднання розділеного Українського Православ’я.

4. У випадках переходу парафій з юрисдикції однієї Церкви до іншої необхідно, в першу чергу, зважати на волю більшості її парафіян. У цих питаннях недопустиме використання фізичного чи морального насильства. Разом з тим Священний Синод вважає, що поодинокі конфліктні ситуації, які виникають через зміну парафіями своєї юрисдикції, не можуть бути перешкодою для продовження підготовки до діалогу між УПЦ (МП) та Київським Патріархатом. Більш детальне обґрунтування позиції Київського Патріархату з цього питання міститься у листі митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія від 20 листопада 2009 р.

5. Відзначити, що Київський Патріархат усвідомлює важливість канонічних норм устрою Православної Церкви та непорушно їх дотримується у своєму житті. Разом з тим Київський Патріархат відрізняє канонічні норми від їхнього тлумачення, на яке Московський Патріархат не має монополії. Історія Московського Патріархату свідчить про багато випадків прийняття неканонічних рішень її Предстоятелями чи Соборами (Синодом), які потім скасовувалися, як неправильні.

На відміну від Римо-Католицької Церкви, яка дотримується хибного вчення про непомильність Римського папи, Православна Церква не знає такого вчення і не засвоює непомильності ані окремим Предстоятелям Церков, ані окремим архієреям чи їхнім Соборам. Непомильною є лише вся повнота Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви.

6. Констатувати, що єдність Православної Церкви визначається, перш за все, єдністю православної віри, а не підпорядкуванням певному патріаршому престолу чи належністю до «слов’янської цивілізації» або «російського світу». Спроби у будь-якій формі – «історичної Русі», «слов’янської цивілізації» або «російського світу» – відродити середньовічну ідею про те, що «Москва є третій Рим», є неприйнятними і шкідливими для єдності Вселенського Православ’я. За цими спробами бачимо бажання використати авторитет і структуру Церкви для досягнення політичної мети відновлення втраченої влади Москви над країнами колишнього Радянського Союзу. Реалізація цих ідей має на меті в першу чергу позбавити Україну реального державного суверенітету і незалежності.

Українська Православна Церква Київського Патріархату послідовно виступає за збереження і зміцнення партнерських, добросусідських та дружніх відносин між українським та російським народами, між Україною та Російською Федерацією. Але збереження і зміцнення таких відносин є можливим лише на основі справжньої взаємної поваги до суверенітету, державної незалежності, національних та культурних особливостей України та Російської Федерації.

7. Відзначити важливість продовження контактів з Константинопольською Матір’ю-Церквою у справі подолання розділення Української Церкви, оскільки Константинопольський Патріархат виявляє своє бажання, а також має авторитет і належну поінформованість в українських справах для того, щоби бути не тільки стороною чи посередником діалогу, але й центром єднання Українського Православ’я. Ми високо цінуємо це і залишаємо для себе можливим розглядати всі конструктивні пропозиції Константинопольської Матері-Церкви, які вестимуть до об’єднання Українського Православ’я.