Священик з Парагваю отримав парафію УПЦ КП під ЛуцькомНещодавно 24-річний священик Ігор Веретка-Казмірчук з Парагваю отримав парафію у Верхівці Луцького району. Щонеділі відправляє службу у невеличкій новозбудованій капличці та мріє відкрити в селі недільну й початкову школи, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на Volynnews.com.

«Попри те, що жив на іншому континенті, завжди відчував себе українцем», – каже отець Ігор Веретка-Казмірчук. У Луцьку він знайшов своє покликання і сім'ю: здобув духовний сан у Волинській православній богословській академії УПЦ Київського Патріархату, став священиком у Свято-Троїцькому соборі, із дружиною Іриною виховує трирічного сина Лук'яна.

Вечірню суботню службу священик відправляє в Луцькому Свято-Троїцькому соборі, а зранку наступного дня рушає у Верхівку. Трохи більше місяця тому його призначили сюди на парафію. У нещодавно зведеній капличці диригує церковним хором його дружина Ірина.

В Південній Америці отець Ігор здобув економічну освіту, а згодом рушив через континент, аби стати священиком в Україні.Цьому передувала така подія: коли Ігорю було 11 років, мама захворіла на рак. Тоді хлопчик пообіцяв перед іконою: якщо ненька одужає, він присвятить своє життя Богу. Страшний діагноз підтвердили у двох клініках, а за якийсь час спростували за кордоном. Ігор сприйняв це як знак.

«А де ліпше досліджувати православну церкву, як не в Україні? – каже отець. – Я хотів пізнати країну предків – її мову, культуру, релігію – не з книжок і чужих уст, а побачивши все на власні очі. У діаспорі хоч і збереглося чимало, але й втратилося не менше».

Під час Другої світової війни Ігореві прадіди й прабабці рушили за океан. «Один із моїх дідусів навіть народився на кораблі, бо ж дорога далека: по три, а то й чотири місяці доводилось добиратись». Осіли в парагвайському Фрамі – міграційному місті, на центральній площі якого майорять стяги 13 держав.

«Родичі по маминій лінії були з Почаєва, по татовій – із Івано-Франківська. Це дуже-дуже Україна, – каже молодий священик. – У нас добре збереглася культура й звичаї: ходять до церкви, танцюють народні танці, варять борщ із буряком, вареники, капусняк, випікають домашній хліб, смажать шкварки. Наш дід тримає ферму на 20 гектарах, має корів, у яких українські клички».

Перше враження від України – було дуже холодно порівняно з м'якою південноамериканською зимою. На Волині Ігор вивчив мову, бо в Парагваї знав найелементарніше. Через 6 місяців став думати українською. Його лексичний запас поповнився новими словами: наприклад, «п'янка».

«У Парагваї все через церкву робиться. На кожне свято люди обов'язково йдуть до храму, а вже опісля нього – застілля. В Україні – більше алкоголю, більше сигарет», - розповідає отець.

Ще Ігор гадав, що всі українці вміють танцювати гопак. На своєму весіллі він здивувався, коли виявився єдиним, кому це до снаги. Гості теж були вражені.

«Ця країна тече в моїй крові. У мене нема її паспорта, але важливіше — носити батьківщину в серці», – каже про Україну парагвайський українець.

Теги: