Крім свого служіння в церкві та стрибків з парашутом, батюшка ще й музикант.

- Стрибки з парашутом виховують у молоді відчуття патріотизму. А віра і Вітчизна відіграють найбільшу роль у вихованні молоді, – розповідає настоятель храму Успіння Божої Матері міста Погребища протоієрей Віктор Хоменко. Минулої осені він заснував на базі своєї церкви єдину на Вінниччині військово-патріотичну школу «Юний десантник». Вихованці школи – хлопці та дівчата – проходять практику у Вінницькому авіаційно-спортивному клубі на аеродромі в Сутисках.

Отець Віктор розповідає, що є дві речі в його житті, які він нікому не розповідає: це кількість його стрибків та місце своєї військової служби. Стрибати він почав ще в юності, коли навчався у Вінницькому музичному училищі. Згодом були армія і навчання у духовній семінарії. Настала 20-річна перерва між стрибками. Весь цей час отець Віктор відчував, що служіння Богу – це не все, що він може дати людям.

- Якось, перебуваючи у справах у Вінниці, я ненароком побачив на автомобілі табличку «Стрибки з парашутом» і номер телефону. Тоді й познайомився з командиром парашутної ланки Петром Герасимовим. Вже через кілька днів здійснив свій стрибок. Тоді, після 20-річної перерви, я стрибав з некерованим десантним парашутом Д-5. Коли купол відкрився, біля шиї сталася міцна закрутка строп. Але, на щастя, я виплутався, – розповідає отець Віктор.

Після свого повернення у парашутний спорт церковнослужитель вирішив готувати молодих людей до служби у лавах Збройних сил України. Для цього створив військово-патріотичну школу «Юний десантник». Там займаються і хлопці, і дівчата.

- Колись у Радянському Союзі кожен хлопець мріяв стати десантником. Не тому, що це вигідно чи можна отримати задоволення від стрибка, а тому, що таким чином він зможе захищати країну. Тоді, у 80-х роках, ми всі хотіли воювати в Афганістані, ми були переповнені любов’ю до Батьківщини. Зараз все змінилося – для наших хлопців тепер головне матеріальні блага. Я кілька разів був біля Гробу Господнього в Ізраїлі, там спілкувався з солдатами – і чоловіками, і жінками. Вважаю, що ізраїльських солдатів можна ставити у приклад нашим, адже вони горді тим, що служать в армії. Віра і любов до Вітчизни – це головні два почуття у житті для кожної моральної людини. Я виховую у своїх школярів ці два почуття. А стрибаю сам, щоб стати прикладом для дітей, – каже отець Віктор.

Щотижня з Погребища на аеродром у Сутиски батюшка привозить своїх вихованців для стрибків з парашутом. Їх супроводжує і в літаку, і в повітрі. Дехто з дітей мріє стати спортсменом, щоб згодом без проблем потрапити до повітряно-десантних військ. Поки погода не дозволяє стрибати, школярі та спортсмени готуються теоретично та удосконалюють свої вміння складати парашут у приміщенні Вінницького авіаційно-спортивного клубу. Проте щойно погода виправиться, вінницькі любителі неба знову полетять у хмари