Митрополит Олександр (Драбинко): Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього ЦерквиПрихильникам автокефалії УПЦ потрібно не чекати, а вже зараз спільно працювати над відновленням церковної єдності, вважає митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко). Він переконаний, що об’єднання українського православ’я за сучасних умов можливе лише на основі повної канонічної незалежності. Владика Олександр закликав співбратів-єпископів УПЦ (МП) бути вірними пастирській відповідальності і не зраджувати ідеї помісності, повідомляє кореспондент порталу "Релігія в Україні".

Своє бачення перспектив майбутнього Української Церкви митрополит Олександр висловив у веб-конференції на сайті РІСУ.

Митрополит нагадав, що в 1992 році учасники Харківського собору, від якого бере початок УПЦ в її нинішньому форматі, у своєму Зверненні до Президента України висловилися за законну канонічну автокефалію Української Православної Церкви і запевнили державну владу в тому, що робитимуть усе, від них залежне, для її втілення.

«Наступного року ми святкуватимемо 25-річчя Харківського собору. Але жодного прогресу у питанні автокефалії наразі немає», - додав владика Олександр. Він також підкреслив, що доцільність автокефального буття Української Церкви та користь автокефалії для улікування розколу було однодумно визнано учасниками Собору УПЦ в Києві, що відбувся 1-3 листопада 1991 р.

«Відомо, що декілька єпископів згодом відкликали свої підписи під постановами та рішеннями цього Собору. Але не можна робити вигляд, що цього Собору ніколи не було», - зауважив він.

Митрополит переконаний, що ті, хто відмовляється боротися за канонічні права УПЦ на автокефальне буття, той, фактично відмовляється й від відновлення церковної єдності:

«Для утвердження канонічної автокефалії потрібне волевиявлення українського православного єпископату. Утім, таке волевиявлення — принаймні в межах канонічно визнаної православним світом УПЦ — відсутнє. В єпископському корпусі нашої Церкви є прихильники автокефалії. Але наразі ця група єпископату недостатньо консолідована, аби наважитися на такий важливий канонічний крок як соборне прохання про автокефалію. Чимало архієреїв чекають. Чекають, доки зникне загроза поглинення України Росією. Але ця війна може тривати ще довго. А за цей час канонічне Українське православ’я може зазнати масштабної історичної поразки.

Існує така позиція: ми — «спасенна» частина Українського православ’я, ми — «решта, що спасеться». А що трапиться з іншими — нас не цікавить. Мовляв, вони чули наші слова про загрозу неканонічності, але цим словам не повірили. Але така позиція не може бути універсальною, загальноцерковною. Така психологія властива ченцям, які усамітнилися від світу і зосередилися на боротьбі зі злом всередині власної душі. Але такою не може бути позиція Церкви в цілому. Ми несемо відповідальність за все українське суспільство. Ми маємо проповідувати Христове Євангеліє не лише тим, хто нас оточує, або тим, хто є нашим однодумцем, але усім: усьому українському суспільству і навіть усьому світові.

Доля українського православ’я — у наших руках. Це від нас, а не від когось іншого, залежить завтрашній стан Православної Церкви в нашій країні. Я звертаюся до своїх співбратів по архієрейському служінню. Наш єпископат неодноразово — починаючи з часів Харківського Собору — засвідчував, що в майбутньому Українська Церква має посісти належне їй місце в родині Помісних Православних Церков. Не залишайте цієї пастирської позиції! Не зраджуйте ідею Помісності. Пам’ятайте, якщо ми, архієреї УПЦ, сьогодні відмовимося від ідеї відновлення церковної єдності на базі автокефального статусу, то українське суспільство може відвернутися від канонічного православ’я та остаточно зробити вибір на користь православних спільнот, які пішли шляхом самопроголошення автокефалії…

Мине час. І Помісна Православна Церква в Україні неодмінно буде остаточно уконституйована — аж до визнання канонічної незалежності Української Церкви з боку Помісних Православних Церков. Все це станеться. Станеться, бо рух історії незворотній. Але питання у тому чи це станеться за нашою волею та за нашою участю або всупереч нам і нашій позиції. Я розумію, що боротьба за відновлення церковної єдності порушує наш особистий комфорт. Розумію, що ніхто не хоче висловлювати думки, які не збігаються з думкою провідних та шанованих ієрархів Руської Церкви. Але я прошу усіх усвідомити: момент, в який ми живемо, історичний. Вирішується доля Українського православ’я. Вирішується доля України — чи лишиться вона й далі країною переважно православної традиції або спиратиметься в майбутньому на іншу релігійну ідентичність. Не будьте байдужими! Пам’ятайте, наша бездіяльність сьогодні обов’язково призведе до того, що ми лишимося на маргінесі історичного процесу завтра.»

Веб-конференція наразі триває.

Фото Facebook

Теги: