На Русі день Різдва Богородиці здавна вважався другою зустріччю осені. Він встановлений Церквою в IV столітті і є першим двунадесятим святом церковного року.

Проте Римо-католицька, Вірменська та більшість Православних церков світу дотримують Григоріанського або Неоюліанського календаря і відзначають цю подію на 13 днів раніше, тобто 8 вересня, нагадує РІСУ.

Про саму подію свята — народження Богородиці Євангеліє не розповідає. Заголом воно подає мало відомостей про Богородицю: нічого не сказано про Її народження, молоді літа чи Успіння, Євангеліє навіть не подає імен Її батьків. Усю цю інформацію черпають лише з традиції Церкви та апокрифів.

Головне джерело знань про життя Богородиці — це протоєвангеліє Якова, яке написане близько 170-180 років. Ця книга стала підґрунтям для таких свят, як Зачаття св. Анни, Різдва Пресвятої Богородиці, Введення в храм та свята на честь Якима й Анни. Саме з цієї протоєвангелії довідуємося про народження Пречистої Діви Марії від бездітних Якима та Анни, які були нащадками родів Давида та Аарона.

Офіційне затвердження свята Різдва Пресвятої Богородиці у Візантійській Церкві, як пише у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, приписують кесарю Маврикієві (582-602). Тільки згодом зі Сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку у VII ст. до Риму, а потім поширився на всю латинську Церкву.

Народження Марії стало знаком прощення первородного гріха, запорукою звільнення, що знову відкрило перед людиною двері до вічного життя.