Зв'язку української мови і сфери сакрального присвячена міжнародна наукова конференція, яка проходила в Чернівцях 21-23 жовтня 2010 р. Філологи і богослови, які фахово досліджують тематику, не тільки поділилися своїм досвідом, але й вказали на конкретні мовні проблеми, з якими стикається нині українське духовенство і вірні.

Як повідомив РІСУ Мар’ян Лазарук, не випадково Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича приймає таке поважне наукове зібрання, адже це єдиний в Україні державний вуз, в якому викладаються теологічні науки, а також читається курс українська мова за фаховим спрямуванням. Співорганізатором конференції виступив Інститут української мови НАН України. Участь у ній взяли науковці з Польщі, Чехії, вітчизняних академічних центрів.

Програма конференції логічно поділена на пленарні засідання, в яких розглядалися стрижневі питання, зокрема основні напрями дослідження взаємодії української мови і сфери сакрального (доктор філол. наук Марія Скаб, Чернівці), Lingua Sacra та художня література (доктор філол. наук Ігор Набитович, Люблін), слова із символічним значенням у книгах Святого Письма Старого Заповіту (доктор філол. наук Костянтин Герман, Чернівці), та інші.

У практичній частині учасники конкретизували дослідження у наступних напрямах: концептуалізація сакрального засобами української мови, становлення конфесійного стилю української мови, релігійна лексика в сучасній українській мові, сфера сакрального в ономастиці, сакральне та українська література.

Про актуальність тематики конференції для духовенства йшлося у вітальному слові Митрополита Чернівецького і Буковинського (УПЦ КП) Данила. Підтримав його і отець Володимир Боровий (УГКЦ): «Живемо у нашій рідній, Богом даній країні, тому з Богом треба спілкуватися тою мовою, яку отримали від батька-матері. Щоб дійсно розвиватися, мусимо самі бути переконані, що наша мова – мова Бога, якою він говорить до своїх дітей».

Доктор філологічних наук Василь Німчук свою вітальну промову побудував на четвертій Божій Заповіді «Шануй батька твого і матір твою», застосуваши її і до батьківської мови. Якщо мову кваліфікувати як найважливішу ознаку етносу, вважати її душею народу, то сакральну мову треба вважати святая святих етносу. Тому церковна мова мусить бути зразком чистоти і багатства рідної мови.

Василь Німчук також зауважив: «На жаль, ще маємо проблеми з уцерковленням української мови. Тисячі храмів її не пускають. І далі чуємо, пропахлі нафталіном ще з 20-тих років докори, мовляв, так на базарі говорять. На базарі, то на базарі, але є українці, які досконало володіють мовою. Такі порівняння взагалі не коректні. У певних конфесійних колах немає толерації і пропаганди цього».

Один із організаторів конференції професор Мар'ян Скаб зрезюмував послання науковців для широкої громадськості, та богословів: «Мусимо усвідомлювати, що мова і віра – це осердя, культурний кістяк нації. Увага до цих явищ, їх дбайливе плекання і розвиток – священний обов’язок кожного українця. Нині наголошуємо на необхідності працювати для утвердження у вірі в нашу українську мову, в нашій українській церкві, в нашій українській державі».

Свої міркування стосовно проблематики застосування української мови у сфері сакрального, науковці вже опублікували у двох томах статей. Це 90 праць, які, мали б використовуватися священиками та богословами.