30 листопада / 13 грудня за новим стилем церкви Візантійської традиції святкують пам'ять апостола Андрія Первозваного — одного з дванадцятьох найближчих учнів Ісуса Христа, з ім'ям якого традиція пов'язує першу проповідь християнства на схилах Дніпра.

Апостол Андрій. Мозаїка ораторію Архієпископської капелли. Равенна, 494-519 рр.

Перша згадка про апостола Андрія — в Євангелії від Марка 1:16-20, де описано покликання його разом із братом Симоном, після рибної ловлі у Галилейському озері. Разом з Петром, Яковом та Іоанном він був свідком однієї з перших месіанських проповідей Ісуса Христа у синагозі а також перших проявів Його месіанської сили.

Навряд чи Андрій був холостим, незважаючи на пізню житійну традицію. Хоча цього не можна виключити, тим не менш жодних натяків на целібат Андрія у Новому Завіті немає, проте є непрямі аргументи за протилежне. В книгах Нового Завіту зовсім не згадується місіонерська активність Андрія після Воскресіння та П'ятидесятниці. Тільки у Діяннях Апостолів є свідоцтво про діяльність Дванадцятьох: обрання семи дияконів. Втім, автор книги Діянь вже після глави 6 уникає терміну “Дванадцять”, тому не можна знати напевно, які саме з апостолів постійно перебували в Єрусалимі після обрання семи. Крім того, в Новому Завіті не можна знайти жодної згадки про діяльність будь кого з 12-ти апостолів, крім Петра та Іоанна, поза межами Єрусалиму.

Апостол Андрій. Мозаїка абсиди кафолікону монастиря св.Катерини на Синаї. 550-565 рр.

Можна припустити, що Андрій після П'ятидесятниці постійно перебував в Єрусалимі. Проте не можна виключити, що він повернувся до рідного Капернауму, де поєднував рибальство із проповіддю серед місцевого населення. Незважаючи на свою близькість до Ісуса Христа, Андрій міг не відчувати особливого місіонерського покликання для того щоб піти мандрувати ойкуменою. Крім того, Андрія могли затримувати вдома й родинні обов'язки, наприклад, виховання неповнолітніх дітей.

В Мураторійовому каноні — письмовій пам'ятці римської церкви кінця другого століття — апостола Андрія зображено як того, хто майже став головним ініціатором створення четвертого канонічного Євангелія. Через це у традиції римської громади позначено тісний зв'язок апостола Андрія з тими колами та спільнотами християн, серед яких спочатку поширювалося четверте Євангеліє.

Мощі апостола Андрія зберігалися на місці його мученицької кончини у Патрах (Греція). У 357 році за наказом імператора Констанція вони (крім глави) були перенесені до Константинополя та покладені в основу церкви Святих апостолів. В 6-му столітті, за Юстініана, мощі св.апостолів Андрія, Луки і Тимофія, знайдені при розібранні старої церкви, перенесені до нового храму Святих апостолів та поховані під престолом. Після захвату Константинополя хрестоносцями у 1208 році кардинал Петро Капуанський вивіз мощі апостола Андрія до італійського міста Амальфі, де вони зберігаються дотепер.

Апостол Андрій. Мозаїка абсиди Софійського собору у Києві (фрагмент композиції "Євхаристія"). Поч. XI ст.

Приблизно наприкінці 2-го століття серед гностичних кіл виникають апокрифічні “Діяння Андрія”, які спочатку цілком заперечувалися Церквою, а потім, після багаторазової переробки, були взяті за основу житійних розповідей про апостола Андрія. У цьому творі, фрагменти якого збереглися, важко виділити історичний матеріал. Найбільше, що можна припустити як вірогідне на основі “Діянь Андрія”, це місіонерські чи радше пастирські подорожі до християнських спільнот у містах Понту, Віфінії, Македонії та Ахайї. Що ж сточується діяльності апостола Андрія із створення нових християнських громад, то джерела про це занадто пізні та невірогідні.

Інша традиція, що походить не пізніше ніж з першої половини 3-го століття, засвідчена у Євсевія Кесарійського, який вважав, що апостол Андрій проповідував у Скіфії. Ця традиція розвивалася у так званих “апостольських списках”, які сферу проповіді апостола Андрія поширювали на всі іраномовні племена, споріднені скіфам. Пізніше, у 8-9 століттях, до цього передання додали матеріал з “Діянь Андрія” про проповідь у Понті. У списку Псевдо-Доротея знайшло відображення передання про заснування апостолом Андрієм єпископської кафедри в Аргірополі, передмісті Візантія. Згодом це передання стало важливим аргументом у спорах між Константинополем та Римом про ієрархію патріарших престолів.

Апостол Андрій благословляє Київські гори. Мініатюра Радзивилівського літопису. Кін. XV ст.

З 5-го століття відомо шанування апостола Андрія на християнському Заході. У Равенні йому присвячено капеллу архієпископського палацу. Святий папа Григорій Великий заснував у Римі монастир на честь апостола Андрія, де знаходилася й папська резиденція. Крім того, у Римі існували принаймні ще 5 храмів та монастирів на його честь. Не пізніше 6-го століття був створений латинський переклад “Діянь Андрія”.

Пізніше на основі переробки давніх легенд у Візантії були створені розгорнуті житія апостола Андрія. Деякі з них розповідають про проповідь в Іверії та Аланії, у Херсонесі та на берегах Дунаю.

На Русі з'явилося оригінальне передання про перебування апостола Андрія на київських землях: “Слово о проявленії Крещенія Рускія землі святаго апостола Андрія, како приходіл в Русь”, яке збереглося у складі “Повісті временних літ”. За цим переданням, Андрій, який прийшов з Синопу в Корсунь, узнав про близькість Дніпра та “восхоті поити в Рим”, піднявшись Дніпром, благословив місце майбутнього Києва та пішов на північ, у землю, де пізніше виник Новгород, здивувавшись там місцевим звичаям, апостол пішов до Риму, а потім повернувся до Синопу.

 Апостол Андрій. Мозаїка базиліки Марторана у Палермо, 40-50 рр. XII ст.

Особливе шанування апостола Андрія на Русі відомо з 11-го століття. У 1030 році молодший син Ярослава Мудрого Всеволод отримав у хрещенні ім'я Андрій, у 1086 році він заснував у Києві Андріївський монастир. У 1089 році митрополит Єфрем освятив мурований Андріївський собор у Переяславі.

На авторитет апостола Андрія особливо наполегливо посилався в 17-му столітті києво-печерський ієромонах, згодом архімандрит Захарія Копистенський. У 1621 році він написав “Палінодію, або книгу оборони святої кафолічної Всходньої церкви” на захист православ'я проти латинсько-уніатських творів. Захарія свідчить про київське передання, що існувало на той час: на місці, де нібито апостол Андрій поставив хреста, височить церква Возвиження Хреста Господнього. У 1744 році на місці цього храму збудовано нову Андріївську церкву за проектом архітектора Растреллі.