На Волині знаходиться унікальна тринадцятикупольна церква (ФОТО)Волинська земля багата на церковні реліквії - спрадавна тут любили бувати князі та королі. Будували свої резиденції й обов’язково зводили храми. Один з таких – церква Святої Покрови у Піддубцях Луцького району.

За місцевим переданням, назва цього невеличкого села пішла від місцевості, яка колись була вкрита борами. Тут, під розлогими дубами, зупинилися подорожні перепочити від пекучого сонця. Раптом помітили, що з найкремезнішого дерева полилося дивне сяйво. Підійшли ближче й побачили, що на ньому проявилася ікона Божої Матері. І зрозуміли люди, що це віщий знак. Так тут виникло поселення.

Десь в середині XVI ст. в селі Піддубці луцькі монахи заснували скит. Він, на жаль, не зберігся. А донині найціннішою пам’яткою на території села є православна церква Святої Покрови. Її історія сягає кількасотлітньої давнини. Вона будувалася як греко-католицька на кошти Людвіки Гонорати, дружини київського воєводи Станіслава Любомирського, власника Рівного і Дубна. Як пише волинський дослідник Петро Троневич, автором проекту був видатний архітектор, єзуїт Павло Ґіжицький. Храм удекорували стараннями власника Олики, великого коронного гетьмана, князя Міхала Казімєжа Радзивіла (Рибоньки).

Церква має тринадцять куполів, що символізують 12 апостолів та Ісуса Христа. Інтер’єр церкви вражає олійним живописом. Тут є дерев’яне різьблення, датоване ХIX століттям (у тому числі чотириярусний позолочений іконостас). Всередині цього храму є ще один – Святого Миколая. Колись тут молилися монахи. Нині ж використовується як музей. У церкві був орган, співав прекрасний хор і грав відомий на всю Волинь духовий оркестр. Тож вона була не лише духовним, а й культурним центром краю. На її утримання жертвувала кошти волинська шляхта – родини Войнаровських, Крашевських, Конопацьких, Рогозинських, Сангушків та чимало інших, повідомляє луцька газета "Вісник".


Біля храму колись било джерело з цілющою водою. Серед жителів села побутує легенда, що до нього ще цар Петро І присилав гінців за водою. Мрія місцевого священика – знайти той втрачений ключ.

Цікаво, що ця святиня ніколи не зачиняла своїх дверей – тут служилося у різні часи.

Стараннями священика, прихожан, інших добрих людей і з допомогою держави (церква включена до Державного Реєстру нерухомих пам’яток України), особливо за останні роки, вдалося зробити дуже багато для порятунку святині. Як засвідчують дані істориків, ще навіть у недалекому 2005-му храм був у вкрай незадовільному, плачевному стані.

Колись Свято-Покровська церква мала дуже багато цінностей. На жаль, варвари її розграбували. Дивом вціліла чудотворна ікона Піддубцівської Матері Божої. Кажуть, це копія тієї святині, що об’явилася мандрівникам на дубі (після чого вони і заснували поселення). На її пам’яті – безліч історій-зцілень. До ікони постійно здійснюють паломництво. Цікаво, що село відвідувала Леся Українка, яка приїжджала до своєї подруги Марії Биковської, котра працювала вчителькою у церковно-приходській школі. Ці події поетеса описала у своєму нарисі “Школа”.

І нині у Піддубці приїжджає дуже багато людей. І не лише з Луцька та окраїн – поспішають з різних куточків України, навіть із закордону. Моляться, просять і отримують допомогу. Священик церкви розказує навіть про недавні такі випадки.

Церкву Святої Покрови XVIII ст. науковці вважають одним із найцікавіших взірців барокової архітектури на Волині.

Теги: