Звернення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
до українського народу з нагоди Дня Соборності України.

«Всяке царство, що розділилося в собі, спустошиться;
і всяке місто чи дім, що розділився у собі, не встоїть»
(Євангеліє від Матфея, 12:25)

Дорогі брати і сестри!
Шановні співвітчизники!

22 січня ми відзначаємо одне з найбільш важливих саме сьогодні наших національних свят – День Соборності України.

Це свято нагадує нам про величну подію нашої історії – проголошення 22 січня 1919 р. акту злуки, акту єднання всіх українських земель в єдину, соборну державу. Після падіння княжої Київської держави Україна століттями була розділена між сусідніми народами. А тому проголошена у січні 1919 р. злука всіх її земель – подія доленосна і неперевершена за своїм значенням для українського народу.

Зараз ми бачимо спроби проголосити єднання українських земель плодом дій Сталіна – визнаного українським судом злочинця. Такі ідеї, по-перше, принижують значення багатосотлітнього прагнення українського народу до єдності, принижують його боротьбу за єдність та зневажають тих, хто поліг у ній. По-друге, носії таких ідей прагнуть пояснити сучасну українську державність лише примхою історії та діяльністю Сталіна, прагнуть нав’язати думку про «штучність» незалежної України, чим закладають основу для бажаного для них у майбутньому розпаду нашої державності.

Деякі закордонні політики відкрито називають Україну «невдалою державою», оголошують прогнози її розвалу, а найбільше – явно і таємно сприяють тому, щоби це відбулося. Вони не можуть змиритися з нашим волевиявленням – бути єдиним, суверенним народом та будувати власну незалежну державу.

«Поділяй та володарюй» – саме під таким гаслом в давнину римляни змогли підкорити собі багато народів. Розділяючи ці народи, вони здобували над ними перемогу. Цього ж прагнуть і нинішні супротивники української державності – розділити, розсварити, ослабити наш народ.

Для цього використовуються різні методи. До цих методів належать ідеологічна агресія проти України, намагання втиснути її в рамки «русского міра»; загравання з різними політичними силами та налаштовування їх одне проти одного (що, на жаль, є доволі легким у сучасних умовах); розпалювання міжконфесійного конфлікту через розділення православних українців на «канонічних» та «неканонічних»; підігрівання та всебічна підтримка сепаратистських настроїв в окремих регіонах.

Ми, як Церква, бачимо це, а тому хочемо піднести свій голос: ОТЯМСЯ, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ! Зрозумій, куди тебе тягнуть недоброзичливці – до нового розбору України між більшими сусідами.

Так вже було в давній час, коли розсварених князів легко підкорили монгольські завойовники. Так було в часи козаччини, коли навколишні держави вміло маніпулювали гетьманами і полковниками, не давши їм утвердити суверенну Україну. Так сталося на початку ХХ ст., коли в умовах більшовицької, німецької та білогвардійської агресії українські ватажки продовжували з’ясовувати свої стосунки.

На жаль, ми бачимо, що так є і зараз. Протягом двох десятиліть влада і опозиція, які кілька разів мінялися місцями, ведуть боротьбу так, ніби вони – дві армії, яким конче необхідно побороти одна одну, а не дві політичних частини ОДНОГО народу.

Нам слід раз і назавжди визнати і утвердити, як політичну і суспільну аксіому – Україна є НЕЗАЛЕЖНА і СОБОРНА держава. Наша незалежність і наша єдність у різноманітності – не привід для дискусій, а наріжний фундамент державного і суспільного буття. Бо в жодній з нормальних країн ніхто не дискутує з приводу власної незалежності. І лише ми досі, по суті, сперечаємося – потрібна чи не потрібна нам незалежність.

Ми маємо усвідомити, що ні об’єднана Європа, ні Росія не розбудуть щастя і добробут в нашому домі – бо вони, природно, турбуються в першу чергу про свій дім. Розбудовувати Україну маємо ми самі – разом і спільними зусиллями, вбачаючи один в одному не смертельних ворогів, а партнерів у праці.

Тому я закликаю до порозуміння всі суспільні сили – провладні та опозиційні, ті, якім миліша Європа, і ті, які люблять Росію. ПОЛЮБІТЬ УКРАЇНУ, а не себе в ній! Зрозумійте, що Галичина і Донбас ніколи не стануть однаковими, але вони є і мають бути – українськими.

Я закликаю провладних політиків розпочати справжній діалог з усіма представниками українського суспільства, а не лише з тими, хто поділяє їхні політичні переконання.

Я закликаю опозиційних політиків – припинити безплідну боротьбу один з одним.

Я закликаю всі політичні та суспільні сили – боротися НЕ ПРОТИ одне одного, а боротися ЗА краще майбутнє України, конкуруючи не ворожими одне до одного гаслами та часто пустими партійними програмами, а справді корисними для майбутнього України ідеями й справами.

Україна переживає глибоку політичну та економічну кризу. Це важкі виклики, але ще гіршими є суспільна зневіра та бездіяльність. Люди перестають вірити всім.

Для подолання криз необхідне саме згуртування: держави і народу, різних політичних та суспільних лідерів. І або ми, український народ, подолаємо цей виклик, або покажемо, що ми – лише «славних прадідів великих правнуки погані».

У День Соборності, який, на жаль, український народ знову буде відзначати розділеним по палацах, майданах і площах, я закликаю всіх: ПЛЕКАЙМО СОБОРНІСТЬ ДІЛАМИ! Зробімо справжній крок назустріч один одному, зрозуміймо, що у єдності наша сила, а нашим непримиренним поділам та сваркам радіють лише вороги української державності.

Для когось цей заклик задається нездійсненним – але такою самою майже нездійсненною здавалася у січні 1919 р. і мрія про соборну, суверенну, незалежну Україну. Зараз ми маємо таку Україну – завдяки й тим українцям, хто майже сто років тому зробив крок назустріч один одному.

І, найголовніше, я вірю – якщо ми почнемо цю роботу, то цій благій справі допоможе і Господь Бог, сила Якого може подолати всі людські немочі. Тому я сам буду молитися за примирення і єдність України та закликаю до цього всіх віруючих усіх конфесій.

Закликаючи, я у День Соборності України хочу сам подати приклад того, до чого закликаю. Тому я буду присутній і у палаці «Україна», куди прийде Президент Віктор Янукович, і на Софійській площі.

Якщо кожен із нас зробить крок – разом ми зможемо зрушити те, що поки що здається нездоланним.

Прошу у Господа мудрості всім нам та закликаю на український народ Боже благословення!

Зі святом, дорогі співвітчизники!

ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

Слово Блаженнішого Любомира,

Верховного Архиєпископа Києво-Галицького

 Української Греко-Католицької Церкви,
 

Шановні співвітчизники, дорогі у Христі!

Бажаю пояснити вам відсутність офіційних представників Української Греко-Католицької Церкви на урочистостях з нагоди Соборності України в місті Києві. Чи можливо одночасно брати участь у відзначеннях об’єднання українських земель на різних майданчиках міста? Краще щоб ми усі, незалежно від того, де знаходимося, звернулися до Господа і сказали: 

Боже, нам єдність подай!

Слово «соборність» означає «єдність». Чи можна святкувати соборність, якщо ми не є об’єднані?

Боже, нам єдність подай!

Ідеальним було б, якби усі ми, від найстаршого до найменшого, разом, в одному місці, зібралися і заспівали український гімн або принаймні вигукнули: «Слава Україні!» Але чи було б це щирою маніфестацією об’єднаної України, якщо ми роз’єднані, якщо наші серця не б’ються в один такт.

Боже, нам єдність подай!

Наші діди і батьки високо цінували соборність. Майже сто років тому вони це довели ділом. Вони були готові навіть життя за неї віддати. А що ми готові сьогодні за неї пожертвувати?

Боже, нам єдність подай!

Слово «соборність» походить від слова «собор», тобто храм, до якого сходяться всі люди, незважаючи на різні прикмети, що можуть їх розділяти. Чи не було б добре у день відзначення Соборності України стати одним собором?

Боже, вислухай благання:

Нищить незгода наш край.

В єдності – сила народу!

Боже, нам єдність подай!

+ ЛЮБОМИР