Два знакові концерти пройшли в Національній філармонії України, пише День. Музичний діалог культур публіці представили учасники українського фольклорного ансамблю «Древо» та музиканти з Ірану — ансамбль «Джам», а також відбулася прем’єра хорової ораторії відомого композитора Ганни Гаврилець «Барбіківська коляда» у виконанні капели «Думка». Ці акції об’єднувала загальна тема — народні традиції колядування. Але концерти відрізнялися, як бувають різними зняті за одним сюжетом документальна стрічка та художній фільм, пише видання.

Музиканти «Древа» показали, якою нетривіальною і захоплюючою може бути наукова реконструкція аутентики та які цікаві плоди може принести зустріч двох музичних традицій. А Національна академічна капела «Думка» під керівництвом Євгена Савчука представила обробки народних колядок і щедрівок, виконані в академічному стилі, — продукт, вельми гідний програм урядових концертів і зарубіжних гастролей.

Носіям української народної співецької традиції сьогодні здебільшого за шістдесят. Ареали найдревніших, дохристиянських ритуальних наспівів — Київське та Волинське Полісся — постраждали в результаті екологічної катастрофи. Жителів відселили, а магія народного співу померла, оскільки «не можна було» зустрічати і проводжати русалок-предків у містах, де немає могил роду, та й сама земля, куди не подивися, належить «чужим людям».

Євген Єфремов і його однодумці після Чорнобильської катастрофи, ризикуючи своїм здоров’ям, самовіддано рятували музичний генофонд України, пише День. Прагнули встигнути відвідати якомога більше сіл, що підлягали переселенню, і записати пісні, які в народі віднині співати вже не будуть.

На концерті в Національній філармонії ансамбль «Древо» вийшов на сцену з іранськими музикантами ансамблю «Джам». Цей колектив з’явився в Києві близько семи років тому. У нього ввійшли іранські студенти з різних вузів нашої столиці. На тлі сценічних декорацій, імітуючих убрання хати, діалог українських та іранських музикантів перетворився на алегорію Різдвяної ночі — коли в селянський хлів прийшли для поклоніння перські звіздарі-волхви. Позбавлена патетики бесіда керівників ансамблю підкреслювала задушевну атмосферу Різдвяного свята.

«Думка» вийшла на сцену під передзвін дзвонів і оплески — як коронована особа. Контрастно блискуча, шумно радіюча атмосфера «Барвіківської коляди» в кінці святок сприймалася як передчуття гулянь на Масляницю. Музика «Барбіківської коляди» для цих цілей пасувала щонайкраще. У ній з’явився синтез ключових досягнень української хорової школи: це і традиції Леонтовича, й церковний спів, і досвід оперного хорового письма класиків української музики.