Цьогоріч виповнюється 15 років роботи постійно діючого круглого столу «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин», який збирає на свої засідання керівників релігійних організацій, їх повноважних представників, а також представників державних органів влади і громадських організацій, науковців, політиків, журналістів, провідних експертів у сфері державно-церковних відносин.

Упродовж цього часу в Україні, попри серйозні проблеми, які виникали у міжконфесійних відносинах, зміцнювалися порозуміння і взаємоповага між представниками різних Церков, формувалися засади спільної дії у сфері свободи совісті, соціального служіння, доброчинства, захисту суспільної моралі. Україні вдалося відвернути загрозу зіткнень на релігійному ґрунті й відстояти мирне співіснування у міжконфесійних відносинах. Завдячуємо цим відповідальності вірних, мудрості ієрархів та релігійних лідерів, виваженості державних діячів.

Ми також цінуємо досягнення України у сфері релігійної свободи, які впродовж тривалого часу відзначалися як усередині країни, так і за її межами. Вважаємо завоювання у цій галузі одними з найбільш серйозних на шляху України до утвердження верховенства права і демократії.

Сподіваємося, що й робота нашого круглого столу, у процесі якої були випрацьовані «Меморандум християнських конфесій України про несприйняття силових дій у міжконфесійних відносинах», Концепція державно-конфесійних відносин в Україні, інші важливі документи, також відіграла в цьому свою роль.

У процесі цієї роботи відбувався продуктивний обмін думками між представниками Церков, а також між ними, з однієї сторони, та представниками органів державної влади — з іншої. З приємністю відзначаємо, що порозуміння було досягнуте практично з усіх принципових питань. Формульовані під час засідань Круглого столу рекомендації і побажання сприймалися позитивно; по суті справи, жодна з них не зустріла серйозної й аргументованої критики. Так само, всі учасники, які представляли різні політичні сили та різні гілки влади, висловлювали високу повагу до релігійних організацій і жоден з них не виступав за маргіналізацію релігійних організацій, позбавлення їх можливостей повноцінного служіння суспільству.

Попри все це, мусимо констатувати, що більшість проблем, які стояли перед релігійними організаціями 15 років тому та обговорювалися з представниками влади, досі не розв’язано. Натомість виникають нові проблеми, що викликають серйозне занепокоєння в релігійному середовищі.

Передовсім, ідеться про наміри внести зміни в законодавство про свободу совісті, які здатні серйозно позначитися на релігійному житті країни і наслідки яких наразі є погано передбачуваними. Тому ми вважаємо — і про це неодноразово заявлялося керівництвом релігійних організацій України, що законодавчим змінам має передувати ухвалення Концепції державно-конфесійних відносин. Її ухвалення не потребує бюджетних витрат, але надає надійне підґрунтя для гармонізації відносин між Державою і Церквою та для вдосконалення законодавства на принципах, щодо яких існує консенсус між усіма релігійними організаціями.

Такими принципами є:

• свобода совісті для всіх; неприпустимість будь-якого — прямого чи опосередкованого — обмеження прав людини у зв’язку з її релігійними переконаннями та конфесійною належністю;
• відокремлення Церкви і Держави;
• відмова від спроб перетворити релігію на політичну ідеологію;
• рівність релігійних організацій перед законом: державна влада не повинна давати найменших підозр у тому, що вона підтримує одні релігійні організації на противагу іншим; вона має жорстко запобігати всім виявам дискримінації релігійних організацій, тиску на них чи втручання в їх справи — поза цим неможливий не лише міжконфесійний, але й загальногромадський спокій в Україні;
• партнерська модель відносин Церкви і держави, коли релігійні організації беруть на себе виконання історично і сутнісно притаманної їм місії в суспільстві, а держава їм у цьому сприяє;
• повернення релігійним організаціям відчуженого у них майна, яке має бути здійснене у справедливий спосіб; неприпустимим при цьому є приватизація церковного майна, яке знаходиться у власності держави та місцевих громад;
• надання релігійним організаціям повноцінних можливостей для здійснення освітньої діяльності, зокрема — надання їм права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів;
• створення правових засад для повноцінної опіки над військовослужбовцями з боку релігійних організацій;
• усунення перепон і чітке законодавче врегулювання діяльності релігійних організацій у пенітенціарних установах.

Ще раз нагадуємо, що дотепер ці принципи публічно не піддавалися сумніву ані з боку керівників держави, ані з боку представників головних політичних сил країни. Для їх реалізації необхідна лише воля, якої, сподіваймося, вам не забракне.