16 лютого віряни Товариства свідомості Крішни відсвяткували день народження божества Нітьянанда. У храмі на пров. Зоряному в Києві 16 жінкам, які прийшли вперше, пропонували одягнути сарі. Цей індійський традиційний одяг складається з нижньої спідниці, короткої кофти з рукавами, що прикривають плечі, і метрового полотна, повідомляє Газета.ua.

Духовний учитель Бхгахті Вічьяна Госвамі Махарадж читає лекцію у київському храмі Товариства свідомості Крішни на свято божества Нітьянанди.

— Найкраще, коли сарі завдовжки 7 метрів, тоді можна зробити пишні складки і залишити шлейф, щоб покрити голову, — пояснює 36-річна Наталя, замотуючи сарі. — Купуємо його в Індії. Замовляємо паломникам, які їдуть до храмів. Жінки, які мають кілька комплектів, віддають для гостей. Дівчина, яка хоче вийти заміж, одягає яскраве сарі, сережки й намисто. Якщо жінка обмотана білою тканиною без прикрас — вона вдова, яка не хоче заміж. Якщо не нафарбована і без прикрас, її чоловік кудись поїхав. Не фарбується, бо хоче бути гарною лише для нього.

Наталя приходить до храму, щоб слухати лекції на духовні теми:

— Це не релігія, а філософське вчення. Я шкодую, що не знала про це раніше. Тоді не розійшлася б із чоловіком. Тут розказують, що треба робити, аби зберегти сім’ю. Камасутру теж вивчають. Ті два відверті розділи, відомі в усьому світі, лише маленька частина всього вчення. Решта — про духовні стосунки чоловіка і жінки.

Радить обрати мені бінті — крапочку на чоло.

— Тільки не беріть червоної — це для заміжніх.

Жінки називають одна одну матаджи. У перекладі із санскриту це означає мати. Чоловіків кличуть прабху — господар.

Чоловіки одягнені у дхоті — 4-метрова тканина, яку обмотують навколо тіла. Більшість у білому. Це означає, що вони готові до створення сім’ї. Монахи носять одяг шафранового кольору. Майже всі лисі, лише на маківці залишають невелике пасмо волосся.

— Воно прикриває чакру на голові, — пояснює 40-річний Микола. Його духовне ім’я Нітьянанда. — Жінкам волосся треба збирати у хвіст чи косу і прикривати покривалом або хусткою, щоб воно не вбирало негативної енергії. Через це може боліти голова, буває погане самопочуття. Довгі коси носять здебільшого монахи, які живуть в енергетично чистій місцевості.

До зали з вівтарем заходять босоніж. Взуття залишають на полицях у коридорі та на сходах. Сідають у позу лотоса. У кожного на руці — торбинка. У ній тримають чотки на 108 намистин. Перебираючи кожну, читають мантри. Чоловіки займають праву частину зали, жінки — ліву. Спостерігають за ритуалом омивання статуеток божеств молоком, медом, йогуртом, соком і співають мантри.

— Чоловіки і жінки під час молитов повинні бути окремо, аби не створювати спокус, — каже чорнявий 30-річний Вайшаванда. Звичайне його ім’я Василь Кверіб. — У нас заборонені дошлюбні та позашлюбні стосунки. Жінка, яка зрадила, в наступному житті буде вошею. Якщо чоловік не вірний, стане якоюсь твариною. Злі та заздрісні люди будуть жабами і зміями. Брехуни — заїками та епілептиками. А батько, який живе за рахунок грошей своїх дочок, буде котом.

Поверхом нижче розташована кухня. Кілька чоловіків готують вечерю для всіх, хто прийшов на свято.

— Не їмо м’яса, риби, яєць, — каже Микола. — Лише фрукти, овочі та молокопродукти. Не вживаємо алкоголю, кави, чаю та шоколаду. Бо в них є речовини, прирівняні до наркотичних.

Наприкінці всі куштують суміш молока, йогурту, меду та соку, яким поливали статуї божеств. Кажуть, якщо це випити і загадати бажання, воно здійсниться.