Черговий 21-й випуск збірника «Дух і Літера», що виходить в однойменному видавництві за підтримки Києво-Могилянської академії, присвячено двом важливим, але все ще не аж надто знаним та осмисленим у нас постатям — письменникові Василю Гроссману та філософу, есеїсту, культурологу Миколі Шлемкевичу, розповідає День.

Про Василя Гроссмана розповідають сім статей. Їхні тези було виголошено на нещодавній українсько-французькій конференції в Києво-Могилянській академії. Ім’я Гроссмана найгучніше пролунало для вітчизняного читача в роки перебудови. Тоді його написані ще два-три десятки років тому твори справляли враження своїми сміливими судженнями про радянську владу, особливо про сталінський режим та особливо порівняно зі скутістю висловлювань попередньої доби. Після тієї не дуже тривалої «хвилі правди» в Україні на творчість Гроссмана рідко випадав широкий розголос.

Між тим Україна в його книжках постає трагічним полігоном двох кровожерливих ідеологій — нацистської та більшовицької. Василь Гроссман хай і не своїми словами, а вустами персонажів узагальнює їхню головну схожість: в обох клас, національність або інша група людей будь-якої миті може виявитися не-людьми, ніким, сміттям історії. А той, кому пощастило вижити, мимоволі, а іноді й непомітно для себе стає посібником катів.

Саме цим головним гуманістичним питанням присвячена більшість статей «Духу і Літери» про Гроссмана. Конкретніше зосереджена на творах «Усе тече» і «Життя і доля».

Друге «обличчя випуску», мабуть, ще менш знане серед широкого читацького загалу, ніж Василь Гроссман. Це — український мислитель, есеїст, політолог, видавець Микола Шлемкевич, який більшу частину своїх творів написав в еміграції, а відтак практично ніколи не був нормально друкований в Україні. Можна припустити, непрочитаності Шлемкевича сприяло й те, що він так само відкидав мову ненависті, протистояння та послідовно критикував радикальні й нетерпимі погляди. Честь представити Миколу Шлемкевича і тут належить Іванові Дзюбі. Він подає і біографічні дані, й своєрідні «міні-конспекти» головних праць Шлемкевича, найцікавішою з яких особисто мені видається «Загублена українська людина»...