Монографію шеф-редактора «Богословського Порталу», кандидата філософських наук Юрія Чорноморця «Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія» презентували 25 травня у київському Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського. Колеги та друзі Юрія Чорноморця сказали чимало теплих слів про його працю, а сам автор щиро розповів про витоки своїх багаторічних досліджень. Про це - в репортажі Олега Алімова.

Презентація розпочалася виступом доктора філософських наук Віктора Малахова. «Зараз поширеним є, і не безпідставно, такий погляд на майбутнє, який чи в похмурих чи, навпаки, в райдужних тонах зображує майбутнє як якусь трансгресію від людини до позалюдського світу, де важко щось збагнути простим людським розумом, — висловив свою думку Віктор Малахов. — Де не діють напрацьовані тисячоліттями людської культури очевидності, де все вирішує інформація, технології і якісь хитрі задуми, які важко осягти. Так от, ця книжка є втішною для мене передусім у тому відношенні, що вона актуалізує зовсім іншу перспективу». Віктор Малахов упевнений, що монографія Юрія Чорноморця «дає надійний фундамент для наших міркувань про людину й світоглядні та богословські сенси її існування».

Кандидат філософських наук Андрій Баумейстер, назвав книгу Юрія Чорноморця «продовженням їх давньої дружби». Як виявилося, вони товаришують ще з першого курсу університету. Він пригадав, що настільними книгами у той час для них були спочатку «Стовп і утвердження істини» отця Павла Флоренського та «Діалектика міфу» Олексія Лосєва, а потім… «Критика чистого розуму» Канта. «Ця книга не може залишити читача байдужим, тому що автор намагається зламати багато стереотипів. Ця книга про те, як нам треба зараз богословствувати», — поділився враженнями про працю Юрія Чорноморця Андрій Баумейстер.

Доктор філософських наук Михайло Черенков назвав появу монографії Чорноморця знаковою подією, яка для чисельної аудиторії спраглих читачів є «довгоочікуваним дощем». «Здається, що у теології та філософії різні шляхи і це так, — сказав Михайло Черенков, — але у різних просторах, в залежності від складу й щільності інтелектуального середовища, ці дискурси можуть зближуватися або віддалятися. Справді, як знайти слова про Бога, без мудрості володіння ними? І навпаки, яка мудрість може бути без Бога? Ці дискурси призначені один для одного і у сполученні дають такі «вибухи», про які пише Юрій».

Викладач догматичного богослов’я Київської духовної академії (Московський Патріархат) ігумен Сільвестр (Стойчев) упевнений, що «ця книга повинна була з’явитися» з огляду на великий обсяг розрізненої літератури з візантійського богослов’я. Отець Сільвестр поставив монографію Юрія Чорноморця поряд з книгою Лур’є про візантійську філософію, зауваживши, що праця київського філософа, на його думку, є більш вагомою.

Директор Центра богословських досліджень священик Петро Зуєв був, здається, максимально відвертим і назвав книгу Чорноморця «викликом київським богословам». «Або Юрій Чорноморець — це самозванець, не науковець і не філософ, не релігієзнавець, і не богослов тим паче, або дуже багато інших людей — самозванці», — вважає отець Петро. «Після виходу книги Чорноморця у мене більше немає бажання називатися ні філософом ні богословом. І я думаю не тільки у мене. Це дуже корисна очищувальна дія цієї книги», — додав він.

На завершення презентації слово узяв сам автор книги. Він розповів про свій духовний шлях, який розпочався з осягнення духовної реальності таїнства хрещення та реальності смерті близької людини. «Якщо ви хочете бути християнином, ви повинні бути таким християнином як Кьеркегор, або як апостоли. Ви не повинні бути християнином-теоретиком, бо це єрунда», — сказав Юрій Чорноморець. «Я дякую Богові за той досвід і за ті сили, які Він мені дав», — підсумував він.

Диякон Андрій Глущенко, кандидат богослов’я:

- Ця наукова праця, без сумніву, орієнтована на подальші дослідження, на можливу і навіть необхідну критику. З тим, щоб ідеї, запропоновані автором у вигляді гіпотез, перевірялися і заглиблювалися, а наука, власне, рухалася далі. Ось, наприклад, одна з таких сміливих гіпотез, які Юрій Павлович пропонує у своїй роботі, є визнання Іоанна Філопона автором «Ареопагітик». Дехто вже зараз в Росії висловлює певні аргументи проти цієї гіпотези, вважаючи її безпідставною.

Книга написана у ключі, властивому для Юрія Павловича, це насамперед дослідження не стільки текстів, чим у нас страждають деякі патрологи, скільки ідей. У своєму дослідженні він намагається дослідити історію розвитку ідей, яка може розкрити багато таємниць та загадок.

Олександр Блуд, кандидат філософських наук:

- Велика користь від цієї книги в тому, що вона буде стимулювати православних глибше вивчати святоотцівську спадщину, більше читати Діонісія Ареопагіта, Максима Сповідника, Григорія Паламу. Бо у широкому загалі ця проблематика маловідома. Я дуже люблю Григорія Паламу, і за великим рахунком, багато в чому не згоден з критикою паламізму. Однак, у цьому плані конче потрібна така дискусія, щоб ми духовно і науково зростали. Видання цієї книги  — гарний стимул для православної думки у нас на Україні.