Отець Ярослав приїхав у Криві Коліна Тальнівського району (Черкаська обл.) ще в 1997 році, пише черкаський Прес-центр. Та до того, як закінчити Київську духовну семінарію, як стати священиком, працював водієм, трактористом, газоелектрозварником, служив у військово-морському флоті. Згадує він і своє дитинство, яке пройшло серед Карпатських гір, де люди завжди вірили у Всевишнього.

– У нашому селі, як і в кожному, була церква, – розповідає отець Ярослав. – Якось туди приїхали представники органів й винесли все, що було в Божому храмі. У той час я стояв неподалік і просто дивився на це безчинство. Наступного дня до школи викликали мою матір, дуже її лаяли за погане виховання сина, а мене на тиждень вигнали зі школи, добре присоромивши.

Ось, мабуть, вже тоді, поки що без волі малого школяра, почалася його дорога до Божих проповідей... Потім було навчання у семінарії, а відтак отець Ярослав приїхав на Черкащину в Суху Калигірку настоятелем. Там, де мав бути храм, росла бузина. І ось згодом на тому місці з руїн зависочіла церква. Через деякий час отця Ярослава запросили в Криві Коліна, де теж розпочалося будівництво величного храму. Тут побудували й церковну школу, де слову Божому стали навчатися діти.

– Факультативи християнської етики, які відвідують більше тридцяти дітей, дають позитивні результати, – каже священик. – Адже хлопчики і дівчатка тут здружилися, стали як одна сім'я. Особливо це відчулося, коли ми організували влітку християнський табір. Дорослі там були лише як спостерігачами, а господарями стали діти. Ми їм дали це право, щоб вони зрозуміли, що своїми руками можуть зробити багато: зварити їсти, прибрати, заготовити дров, привезти води...

Відвідуючи ці факультативи вже не один рік, одинадцятикласники Андрій Сікало, Володимир Воровий та Олександр Єфременко вирішили стати священиками.