1. Відзначити, що пропри офіційно заявлену у вересні 2011 р. Предстоятелем УАПЦ Митрополитом Мефодієм і Архієрейським собором УАПЦ готовність до конструктивного діалогу про об’єднання з УПЦ Київського Патріархату, такий діалог фактично не відбувається через небажання Предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія та голови комісії митрополита Андрія. Цю їхню позицію розділяють і ще деякі архієреї УАПЦ.

2. Нагадати, що так само діяло керівництво УАПЦ під час двох попередніх спроб вести діалог про об’єднання – у 2000-2001 рр. і у 2005 р., коли процес прийняття рішень затягувався, а узгоджені домовленості та прийняті рішення потім відкидалися.

Священному Синоду відомо, що деякі архієреї УАПЦ прямо заявляють: краще піти в Московський Патріархат, ніж об’єднуватися з Київським. Напевне, якби не позиція духовенства та віруючих їхніх єпархії, вони би так і вчинили.

3. Знову, як і у попередні рази, керівництво УАПЦ однією з умов об’єднання висуває відсторонення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета від керівництва Церквою.

Ці самі прагнення Московський Патріархат має протягом останніх 20 років, а тому є очевидним, що ієрархи, які висувають вимогу відставки Патріарха Філарета, насправді виконують бажання Російської Церкви.

4. Відзначаючи кризовий стан УАПЦ, яка перебуває на тому ж рівні розвитку, що і 10-15 років тому, тривалі внутрішні конфлікти в її середовищі, фактичну локалізацію структури цієї Церкви в межах Галичини, підтримку в суспільстві на рівні близько 1,5%, а також той факт, що переважна більшість єпископату УАПЦ – колишні архієреї чи священики УПЦ Київського Патріархату, які з конфліктом полишили її,

– визнати, що надані з боку Київського Патріархату пропозиції для УАПЦ щодо об’єднання, а саме: взаємне визнання таїнств, збереження за кожним архієреєм та священиком керування тими єпархіями і парафіями, які на даний час є у його підпорядкуванні, включення представників єпископату УАПЦ до Священного Синоду – є максимально можливими межами компромісу.

Тому будь-які більші вимоги, які висуваються з боку представників УАПЦ, є неприйнятними.

5. Враховуючи все це вважати, що процес діалогу щодо об’єднання з УАПЦ, як з централізованою структурою, надалі неможливий через неконструктивну позицію Предстоятеля УАПЦ Митрополита Мефодія, митрополита Галицького Андрія і деяких інших представників цієї Церкви. Тому комісія з діалогу на чолі з преосвященним Димитрієм, митрополитом Львівським і Сокальським, припиняє свою діяльність.

Вважати корисним продовжити діалог на єпархіальному та парафіяльному рівнях, особливо у Львівській області, де діє понад половина всіх парафій УАПЦ, щодо об’єднання єпархій і парафій УАПЦ з Київським Патріархатом, запропонувавши умови такого об’єднання, викладені у п. 4.

6. Враховуючи, що Предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій і керівництво УАПЦ знову, вже втретє, зірвали об’єднавчий процес, звернутися до архієреїв, духовенства та вірних УАПЦ, які щиро бажають утворення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви, з роз’ясненням позиції Київського Патріархату та закликом робити власні кроки до об’єднання.

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Священний Синод Київського Патріархату з сумом вимушений сповістити вас – Предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій та голова комісії для ведення діалогу про об’єднання митрополит Андрій своїми діями втретє за останнє десятиліття зірвали процес об’єднання УПЦ КП та УАПЦ в єдину помісну Православну Церкву..

Перша спроба об’єднання була здійснена у 2000-2001 рр., коли у Константинополі в резиденції Вселенського Патріарха був підписаний «Симфонітікон», продовженням якого були домовленості на зустрічі у Тернополі. Однак ці домовленості не привели до об’єднання, бо Предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій та деякі інші архієреї поставили умовою об’єднання відставку Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

Така сама вимога була висунута і у підсумку другої спроби діалогу, що відбувався восени 2005 р.

Що означає ця вимога для Київського Патріархату і чому наша Церква не погоджується на неї?

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет має найбільший досвід архієрейського служіння – 50 років, найбільший досвід керівництва Українською Церквою, перебуваючи 45 років на Київській кафедрі. На своєму Соборі у жовтні 1995 р. наша Церква майже одноголосно обрала його своїм Предстоятелем. Він користується великою повагою в суспільстві, завдяки його керівництву протягом останніх 16 років Київський Патріархат зріс і продовжує зростати кількісно і якісно.

Нам же фактично пропонують обміняти нашого Патріарха на архієреїв Автокефальної Церкви. Тобто – вони прийдуть тільки тоді, коли Патріарх Філарет піде. Чи є нашій Церкві хоч найменший сенс погоджуватися на це?

І це пропонують нам ті, хто вже був у Київському Патріархаті та займав у ньому досить високе становище! Митрополит Мефодій у 1995 р. був керуючим справами УПЦ КП, митрополит Андрій був у 1992-95 рр. постійним членом Священного Синоду. Більшість нинішнього єпископату УАПЦ є колишніми священиками Київського Патріархату, які пішли з нашої Церкви заради отримання єпископства.

Відповідально заявляємо і наголошуємо на тому, що заради церковного об’єднання Київський Патріархат готовий забути будь-які минулі непорозуміння і суперечки. Доказом цього є те, що у складі нашої Церкви рівноправно звершують богослужіння архієреї та священики, які були посвячені в УАПЦ.

Але Київський Патріархат не буде заради об’єднання виконувати багатолітню мрію Московської патріархії, яка в будь-який спосіб, в тому числі руками згаданих діячів УАПЦ, прагне відсторонити Патріарха Філарета від церковного служіння.   

Ми добре пам’ятаємо про фіктивне «об’єднання» УАПЦ і частини УПЦ КП, яке під патронатом тодішньої влади заради втілення цієї мрії владики Мефодій та Андрій намагалися провести у жовтні 1995 р. Цей план, будучи вчасно викритим, провалився. Але, щоби підсолодити поразку, вже за кілька тижнів було оголошено і широко розрекламовано «початок переговорів» між УАПЦ і УПЦ МП, які з боку УАПЦ очолив той таки митрополит Андрій. Цими переговорами намагалися створити враження, що «об’єднавчий процес» в українському Православ’ї успішно йде, але єдиною перешкодою на його шляху є особа новообраного Київського Патріарха.

Цей «переговорний процес» з перервами триває від листопада 1995 р., тобто вже понад 16 років. Які ж його плоди? Вони звелися лише до того, що обидві сторони знайшли порозуміння в осудженні особи й діяльності Предстоятеля УПЦ Київського Патріархату. Ніяких інших плодів цей «діалог» так і не приніс.

Проте Священному Синоду відомо, що деякі архієреї УАПЦ прямо заявляють: краще піти в Московський Патріархат, ніж об’єднуватися з Київським. Напевне, якби не позиція духовенства та віруючих їхніх єпархій, вони би так і вчинили.

Діячі УАПЦ полюбляють критикувати Київський Патріархат і особливо – його Патріарха. Безперечно, конструктивна критика завжди корисна, вона допомагає виправляти помилки, бо не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але подивіться, що ці критики самостійно збудували за цей же час?

Кількість парафій УАПЦ з середини 1990-х років практично не зростає, а існуючі зосереджені переважно в Галичині. Не маючи ані серйозних духовних навчальних закладів, ані монастирів, через брак власних кандидатів на єпископів раз за разом рукопокладають в УАПЦ лише тих, хто з різних причин пішов з Київського Патріархату. З року в рік УАПЦ трясуть скандали між її архієреями.

Все це – не тимчасові негаразди, а постійний стан буття УАПЦ. Так було і п’ять, і десять, і п’ятнадцять років тому. За стільки років нинішній Предстоятель УАПЦ з однодумцями не змогли навести ладу в своїй хаті – але наполегливо, в один голос з Москвою, осуджують особу і діяльність Київського Патріарха та домагаються його відставки як умови об’єднання.

Всі ці факти промовисто свідчать, що насправді ані митрополит Мефодій, ані його однодумці не бажають об’єднання і ніколи на нього не погодяться. Не для того вони пішли з Київського Патріархату в 1995-му році.

Дорогі брати і сестри!

Ми переконані, що серед ієрархів УАПЦ, її священиків та віруючих є щирі українські патріоти. Але їхнім патріотизмом досі користуються одиниці, які за рахунок прославленого імені Автокефальної Церкви облаштовують свої справи.

Тому ми закликаємо всіх, хто щиро прагне до церковного об’єднання – продовжити діалог на єпархіальному та парафіяльному рівнях. Умови такого об’єднання прості й зрозумілі: взаємне визнання таїнств, збереження за кожним архієреєм та священиком керування тими єпархіями і парафіями, які на даний час є у його підпорядкуванні.

Справа об’єднання – у ваших руках! І нехай добрим починанням допоможе Господь!

Закликаємо на вас Боже благословення!

МИТРОПОЛИТ ЛЬВІВСЬКИЙ І СОКАЛЬСЬКИЙ ДИМИТРІЙ

МИТРОПОЛИТ РІВНЕНСЬКИЙ І ОСТРОЗЬКИЙ ЄВСЕВІЙ

АРХІЄПИСКОП МИКОЛАЇВСЬКИЙ І БОГОЯВЛЕНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР

АРХІЄПИСКОП БІЛГОРОДСЬКИЙ І ОБОЯНСЬКИЙ ІОАСАФ

АРХІЄПИСКОП ДОНЕЦЬКИЙ І МАРІУПОЛЬСЬКИЙ СЕРГІЙ

АРХІЄПИСКОП ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ АНТОНІЙ 

ЄПИСКОП ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І БОРИСПІЛЬСЬКИЙ ЕПІФАНІЙ

ЄПИСКОП ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ І БУЧАЦЬКИЙ НЕСТОР

ЄПИСКОП ПОЛТАВСЬКИЙ І КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ФЕДІР