Кіріл фактично виступив речником російського погляду на поствиборну Україну, суть якого зводиться до кількох тверджень. По-перше, вражає, хоч і не дивує, що патріарх трактує сусідню європейську країну як провінцію Росії та запевняє її, що відтепер жодна інша держава не посміє їй "вказувати". По-друге, вкотре патріарх за доконаний факт видає існування якогось єдиного "східнохристиянського світу", у якому одним із важливих центрів є Київ.

Церквою (найсильніше це помітно в російському православ'ї) витворюється певний стереотип, візуальний образ людини, "яка спасеться". Це образ максимально слабкої і недосконалої людини, причому не лише внутрішньо, що пояснюється наслідком первинного гріха, але і зовнішньо.