Веб-конференція Юрія Чорноморця на РІСУ (фрагменти)

Запитання від редакції РІСУ

- Нещодавно виникли два нові релігійно-інформаційні проекти, в одному з яких працюєте Ви. Що спонукало Вас погодитися працювати у такому виданні? Які у Вас плани щодо розвитку сайту "Релігія в Україні"?
— У Вашому запитанні існують певні перебільшення. Я співпрацюю із сайтом «Релігія в Україні», але не працюю в ньому. Я працюю в світському вузі і задоволений свою роботою, бо у нас гарне керівництво, прекрасна кафедра і хороші студенти. Моє покликання викладати, а не бути журналістом чи богословом.
Я не є головним редактором сайту «Релігія в Україні», щоб мати плани розвитку цього проекту. Я маю надію, що він буде розвиватися, і на ньому буде «єдність різноманіття»: будуть хороші аналітичні статті, найбільш значимі новини, будуть гарні богословські публікації, буде маса актуальних інтерв’ю і бесід з цікавими та значимим людьми, і буде великий масив книжковий рецензій, в першу чергу всього, що виходить з релігійної тематики в Україні, а по-друге – найцікавішого із книг інших країн. Може ще з’являться цілі напрямки діяльності, якщо Бог благословить цей проект. Дуже на це сподіваюся.

 Які медіа-проекти ще потрібні для релігійного простору в Україні?
— Думаю, що потрібно робити медіа-проект із теології, на якому б була представлена українська та світова теологія православна, католицька, протестантська. А то протодиякон Андрій Кураєв говорить на весь світ, що в Україні немає теології, навіть в канонічній УПЦ. Це не так. І цей ресурс міг би це переконливо довести. Також потрібні серії наукових публікацій святооцівської спадщини, що були б білінгвами та були відкоментовані на рівні кращих світових взірців. Треба опублікувати спадщину найкращих теологів Києва – наприклад, твори геніального Сергія Єпифановича не опубліковані. Не опубліковано робіт новомучеників. Не публікуються класні робити, виконані в Київській Духовній Академії. Роботи насправді багато, якби ж то була зацікавленість в такій роботі!

Максим
— Шановний пане Юрію! Чи не здається Вам, що вам як обдарованному філософу та патрологу краще б було витрачати свій час на наукову роботу? Українська Церква вже втратила нинішнього голову Відділу зовнішніх церковних зв"язків як науковця. Тепер є ризик, що втратить і Вас. Чи не завелика це ціна для Церкви?
— Я і витрачаю всій час в основному на наукову роботу: практично завершив роботу над докторською монографією «Еволюція візантійського неоплатонізму», в якій багато що зроблено вперше в світовій науці. І такою роботою я задоволений. Якби я на ній взагалі сконцентрувався, то й було б найкраще. До речі, я вже розучися писати «аналітику».
До речі, маю надію написати для «Релігії в Україні» рецензію на книгу голови ВЗЦЗ УПЦ архимандрита Кирила. А то вийшла на Заході книжечка про теологічні суперечки в сьомому столітті, а ніхто (!) не написав рецензії в Україні. Як там у Шевченка: «Все благоденствує, бо спить». Люди навіть не знають, що така книга вийшла і не уявляють, що на неї можна написати рецензію! А таких фактів нашого українського незнання – сила-силенна.

Журналіст, Київ
— Мені здається, що довкола візиту склалася нездорова медіа-атмосфера. В УПЦ (МП) намагаються вибілити особу патріарха Кирила, зробити його українським патріотом. Але досі він себе таким не показав. Що Ви про це думаєте?
— Якщо Патріарх зможе бути не лише російським, але і українським патріотом, то це добре. Це був би поворот у російській свідомості. Я часто згадую вислів Лесі Українки: «російський демократ закінчується там, де починається українське питання» (тобто перетворюється на імперіаліста – і часто сам цього не помічає). Я думаю, що вірною є і моя теза: «російський християнин закінчується там, де починається українське питання». Якщо щось зміниться, і у Патріарха на зміну імперіалістичному ставленню до України та українців прийде ставлення християнське і пастирське, то це добре.
Особисто я думаю, що якщо Патріарх звернеться українською мовою – візит пастирський. Якщо не звернеться – то політичний. Бо мова для українців є центральною ознакою їх ідентичності, і українці дуже чутливі щодо цього. Папа ж зміг звернутися українською. Це насправді не важко. Але важливо. Такими знаками твориться історія. Такими символами сповнена історія Церкви. Це залишається на віки.
Так що чи є Патріарх Кирил українським патріотом – побачимо. Чи належність до російської верхівки переважить християнські чинники в його світогляді – теж побачимо.

Тарас
— Юрко, не думав ставити запитання, але прочитав ось цю думку митрополита Одеського Агафангела, який як мало хто в УПЦ може дозволити собі говорити, що думає: «Патріарх їде, щоб засвідчити, що Українська православна Церква — невід’ємна частина Російської Православної Церкви, це канонічна територія Російської Православної Церкви. Він їде сюди не як гість, а як господар, як Предстоятель усієї російської Православної Церкви». Якщо бути щирим, чи не є це справді найбільш об'єктивна думка про це візит?

— Митрополит Агафангел по суті сказав частину правди. Адже канонічно, Патріарх Московський залишається єпископом для УПЦ, не дивлячись на те, що УПЦ «користується правами широкої автономії» та має власного Предстоятеля. Інша частина правди в тому, що Патріарх приїздить в Україну і до українців. В цьому відношенні він – гість. Крім того, є ще одна сторона медалі. Єпископ – не лише господар, але і слуга віруючих слуга слуг Божих. В тому числі і слуга українців, якщо вони – так вже сталося є серед пастви. Ось про цей аспект служіння, на жаль, не згадав у своєму вислові митрополит Агафангел.
Інше: Якщо візит засвідчить про УПЦ як невід’ємну частину РПЦ, то тоді процеси пошуку альтернативи прискоряться. Адже незважаючи на трагічність знаходження в розколі, зараз у ньому перебувають 5 тисяч громад. Це наслідки саме слів і дій щодо «невід’ємності». Половина із цих громад постала саме через відразу до всіх цих слів про невід’ємну частину. Митрополиту Агафангелу ми завдячуємо породженням ентузіазму до розбудови автокефальної церкви не менше, ніж Патріарху Філарету.

Олександр, киянин

— Юрію, Ви колись доволі критично відгукувалися про російське втручання в українські справи, зокрема, у релігійні. Сьогодні сайт, на якому Ви працюєте, здійснює позитивний піар візиту Патріарха Московського Кирила, який, як відомо, завжди займав проімперську позицію. Чи змінилися Ваші погляди, чи щось інше вплинуло на Вас?
— Щодо Патріарха. Є шанси, що ставши Патріархом, він не буде мати тієї проімперської позиції, що мав як голова ОВЦС. Ці шанси малі, але вони є, бо Патріарх Кирил – більш різностороння особистість, ніж Патріарх Олексій. І ці шанси треба було б використати. А Патріарх Філарет у зверненні припускається помилки, коли заздалегідь ототожнює майбутню політику Патріарха Кирила із політикою, що її проводив голова ОВЦС. Треба було збирати по Україні мільйони підписів під зверненнями до Константинопольського і Московського патріархів, виступати із ініціативами про переговори, про богословські круглі столи, тощо.
Сайт «Релігія в Україні» буде здійснювати позитивне висвітлення і візитів інших світових лідерів. Наприклад, якщо приїде Папа.
Особисто я маю надію на краще. «Релігія в Україні» заявлений як ресурс позаконфесійний і світський, аналітичний, а не пропагандистський. Поки що ця норма, на мій погляд, витримується. Хоча, звісно, ми завжди ходимо на грані піару. Але маю надію, що не перейдемо межі. Якщо у Патріарха Кирила є хороші сторони особистості, добрі ідеї, то про це можна розповісти.
Якщо «Релігія в Україні» перетвориться на інструмент пропаганди, а не аналізу, то я піду звідти і про це сповіщу. Безумовно, що ресурс створений за допомогою багатьох людей, зокрема із УПЦ. Це добре, що до УПЦ матимуть причетність інші сайти, крім «Единого отечества» чи сайту В. Анісімова.
Від «Релігія в Україні» може бути велика користь як для України взагалі, так і для православ’я – і не лише українського. «Релігія в Україні» — гарний майданчик для релігієзнавців, богословів, аналітиків. Він є аналогом одночасно і «Релігаре.ру» і «Богослов.Ру». Якщо він стане на ноги так, як то задумано, то це буде велике досягнення. Його вплив може стати таким як був вплив на розвиток православ’я мислителів російської еміграції. Користуючись нагодою, запрошую всіх до співпраці.
Щодо моїх особистих поглядів, то я їх не змінював у головному ніколи, і сьогодні не став русофілом. Ті надії, що я маю на Патріарха Кирила, не роблять мене симпатиком ані Росії, ані РПЦ.

 Андрей, Россия
— Юра, а почему в УПЦ МП об автокефалии позитивно говорит только митрополит Софроний? Все другие против или боятся? Если боятся, то кого и почему?
— Митрополит Софроній відіграє роль «пробної кулі». Він говорить деякі речі, про які інші єпископи УПЦ мовчать. Але всі ці єпископи дивляться на реакцію Церкви на заяви митр. Софронія. На жаль, не існує мирянського руху на підтримку позиції митр. Софронія, не існує інформаційних ресурсів, де б ця позиція розвивалася, обґрунтовувалася, захищалася. Українці взагалі сплять тоді, коли треба підтримати власних вождів, у тому числі і духовних. І прокидаються тоді, коли вже пізно. Якщо запитати, скільки людей не проти автокефалії чи не проти Константинополя, то тоді результати би багатьох здивували б. Було якось анонімне опитування в одній із єпархій центру України серед священників УПЦ «Чи приєднались би Ви до канонічної Української Церкви, що отримала б автокефалію чи автономію від Константинопольського патріархату?». Результат – 90 % було «так». Насправді, МП в Україні «висить на волосині», яка може одного дня перерватися. Щоб цей день не стався під час візиту, Патріарх Кирил їздив на Фанар.
Вибачте, що відповів українською. Маю надію, що смисл відповіді буде зрозумілим.