Щодо місця України в контексті концепції "русского міра"

«...ЦЕ ДОСИТЬ ГРУБА ФОРМА ВПЛИВУ НА ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНУ БОРОТЬБУ В УКРАЇНІ»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— Коли я дізналася увечері з РІА «Новости» про заяву Дмитра Медведєва, то була приголомшена. Бо такі заяви явно не додають міжнародної репутації нашому президентові. Більше того, вони роблять його заручником саме путінського курсу й обмежують для нього можливість вийти до абсолютно іншої парадигми відносин зі своїми сусідами. Це мене дійсно шокувало. Наскільки я пам’ятаю, в цій заяві основою для так званого антиросійського курсу України було схвалення грузинського ставлення до Південної Осетії, а також прагнення України до НАТО. Взагалі, це, як мені здається, абсурдні обгрунтування для висновків Дмитра Анатолійовича. Хоча б тому, що Україна, по-перше, має право на власну незалежну політику. А по-друге, вона має право бути членом НАТО так само, як Росія має право бути членом Ради Росія — НАТО. Тобто ці обгрунтування виглядають явно непереконливо. Але тоді якою є підоснова подібної заяви саме зараз, у серпні?

Я не бачу інших підстав, як, по-перше, очевидно, це спроба російських традиціоналістів, зокрема й Путіна, не дати можливості Медведєву стати символом якогось іншого гнучкішого, еластичнішого, здоровішого курсу щодо України та нових незалежних держав. По-друге, це досить груба форма впливу на внутрішньополітичну боротьбу в Україні. Тому що в цій заяві було сказано, що ось із новим керівництвом України Москва вже точно вестиме справи. Це ніщо інше, як спроба грубого тиску на результат політичних змагань у Києві. Навряд чи такого роду заяви полегшать формування більш дружніх і конструктивних відносин між Росією та Україною.

Можливо, Дмитра Анатолійовича переконали в тому, що треба своєчасно створювати якісь основи для проросійського чинника в цій політичній боротьбі (в Києві. — Авт.). Можливо, переконали в тому, що саме зараз є підстави для загострення стосунків із Ющенком. Чесно кажучи, я не бачу жодних підстав, чому ця заява зроблена саме зараз, саме в серпні. Я не бачу підстав для того, щоб узагалі ці заяви робити, якщо йдеться про те, що якимось чином Росії треба виходити з кризи у відносинах із Україною й узагалі з навколишнім світом. По суті, ця заява є продовженням політики конфронтації, що була характерна для Путіна після 2007 року.

Історія з висилкою двох російських дипломатів, що стала приводом для заяви Медведєва, є свідченням того, що російська сторона не хоче знаходити шляхів урегулювання спірних ситуацій і конфліктів. Що російська сторона навмисно загострює ці відносини, шукає приводів для загострення. Адже є чимало питань, що можуть стати джерелом напруженості й конфліктів. Але дипломатичне вміння полягає в тому, щоб ці конфлікти розв’язувати в такий спосіб, щоб вони не призводили б до відкритої напруженості й, тим паче, до конфронтаційних дій. Отже, з російського боку ми бачимо навмисне прагнення загострити ситуацію. Для чого загострювати ситуацію? Можливо, для того, щоб показати Україну в досить невигідному світлі, для того, щоб підтвердити те, що неодноразово повторював Володимир Путін західним партнерам: Бушу в Бухаресті, потім в інтерв’ю німецькому телебаченню ARD: «Подивіться, адже Україна — зовсім не держава, українська еліта безвідповідальна і являє собою постійний розкол і боротьбу кланів, це безвідповідальна держава, яка є джерелом напруженості». Можливо, аби в такий спосіб доводити всьому світові, що українська сторона не має жодних прав, щоб бути повноцінним державним утворенням. Але я не бачу інших підстав для такої політики. Мені, чесно кажучи, дуже сумно, що президент Дмитро Медведєв, у якого, в принципі, була можливість створення іншої міжнародної репутації й іншої міжнародної легітимності, в серпні, по-перше, дуже жорстко заявляє про те, що саме він приймав рішення з приводу політики примушення до миру Грузії, яка закінчилася окупацією російською стороною частини Грузії. Саме в серпні Дмитро Анатолійович Медведєв знову-таки робить заяву, яка привертає світову увагу до конфліктності між Кремлем і Ющенком.

Російська сторона продовжує діяти в парадигмі «Росія — це арбітр на колишньому пострадянському просторі, Росія володіє правом судити дії керівництва в інших незалежних державах, Росія має право карати інших лідерів, обділяти їх любов’ю, і Росія має право легітимувати інші політичні режими». Росія відмовила в легітимації Саакашвілі й Росія відмовляє в легітимації Ющенку. Хто давав право російському керівництву бути вищим модератором і суддею на колишньому радянському просторі. Це фактично продовження доктрини Брежнєва. Очевидно, ця політика, власне, викликана навіть не діями Ющенка, не діями українського МЗС, не висилкою дипломатів. Ця політика має дуже певне внутрішньополітичне обгрунтування в Росії. Очевидно, російські лідери розуміють тягар економічної кризи для країни, шукають якихось способів розв’язання такої кризи, не знаходять їх. І, не маючи можливості вирішити внутрішні проблеми, вони вирішили переорієнтувати увагу російського суспільства назовні. Практика пошуку ворогів усередині й ззовні — це традиційний спосіб відвернути увагу російського суспільства від власних проблем. Ось зараз від наших проблем нас відволікає Україна й Ющенко.

Заяв емоційного плану, в основі якого лежать ситуативні інтереси або настрої з боку Росії, було чимало. Вочевидь, буде чимало. Я не бачу зміни моделі ставлення Москви до Києва найближчим часом. Чому? Тому що ця модель будується зрештою на прагненні використати зовнішню політику для формування в Росії образу оточеної фортеці. І тільки тоді, коли російські лідери змінять суть політичного устрою й політичного режиму в Росії, тоді змінитися зовнішня політика. В іншому разі я не бачу жодних підстав для того, щоб Москва змінювала своє ставлення до України, навіть якщо в Україні замість Ющенка буде Тимошенко, Янукович або Яценюк. Якщо українські лідери не погодяться на те, щоб Україна була об’єктом впливу Росії й Україна була б частиною російської сфери впливу, то московська політика щодо України буде такою, якою вона є зараз.

«ТАКИЙ ПІДХІД НЕПРИЙНЯТНИЙ...»

Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру ім. Разумкова, Київ:

— Послання президента Росії Дмитра Медведєва й відповідне пояснення у відеоблозі як за формою, так і по суті можна однозначно назвати демаршем із погляду дипломатичних відносин. Тональність цього послання й час його появи й адресати свідчать про те, що воно не випадкове й по суті зроблене напередодні активної президентської кампанії в Україні. Якщо говорити про двосторонні відносини, то я називаю це кризою довіри — це не новина. Але послання, спрямоване саме президенту країни, не можна розцінювати як оцінку якихось особистих дій, оскільки в будь-якому разі це оцінка діяльності держави. Це питання нашої внутрішньої політики, кого обирати президентом. У цьому посланні зібрана квінтесенція всіх претензій російської сторони до України. Деякі з них дійсно відображають об’єктивно наявні проблеми, деякі є штучними й спірними моментами. А частина претензій, я б сказав, межує із втручанням у внутрішню політику України.

Крім того, дуже важливо розуміти, що в Україні, згідно з Конституцією та законами, зовнішня політика здійснюється на основі визначених парламентом основ національної безпеки й зовнішньої політики. І Президент відіграє важливу роль, але тільки реалізовує лише те, що міститься в цих основах. Тому очікування, недвозначно висловлене в цьому посланні про зміну режиму в Україні на більш лояльний до Росії, може й не реалізуватися. Тому що багато позицій, які тут названі як недружні, по суті, є лініями реалізації національних інтересів України. У будь-якому разі це новий виток конфліктності, проблемності у відносинах, і є небезпека виникнення паузи в двосторонніх відносинах, блокування не лише контактів на вищому політичному рівні між президентами двох країн, а й блокування механізмів взаємодії в найближчі півроку до президентських виборів в Україні. Такий підхід неприпустимий і навряд чи приведе до налагодження добросусідських відносин, як це констатується в цьому зверненні. Я думаю, що результат буде абсолютно іншим. І не хотілося б думати, що саме цю мету ставили собі в Кремлі.

Мені здається, що подальші дії мають бути більш вільними від емоцій, від якихось спонтанних оцінок. Зрозуміло, що зберегти вплив в Україні, якщо Росія ставить таку мету (а вона це робить, згідно з усіма російськими документами, концепцією зовнішньої політики, стратегії національної безпеки), можливо лише шляхом демонстрації більш привабливої моделі розвитку, а не якимись демаршами.

Сама суть звернення вимагає спокійного, виваженого аналізу й відповідної аргументації з боку України, який уже не раз звучав. Проте тут з’явилися нові нотки. Йдеться про те, що в Україні здійснюється втручання держави в справи церкви. Причому під церквою розуміється лише одна з церков в Україні. Невдоволення прийомом російського патріарха в Україні, на мій погляд, далеке від реалій, враховуючи те, яка тут була інформаційна кампанія й усі можливості для патріарха Кирила займатися не тільки церковними справами, а й, по суті, здійсненням «м’якого» впливу на території України.

Що ж до питань прав росіян в Україні на освіту, отримання інформації через ЗМІ, культури судочинства. Усі ці права чітко реалізовуються в Україні, що вже аргументовано українською стороною доведено й показано.

Складається таке враження, що користувалися якимись довідками, які накопичувалися в Кремлі, і їх вирішили викласти в одному документі, не враховуючи зміни ситуації. Багато чого зі сказаного в посланні про єдину газотранспортну систему України й Росії, створення проблем для діяльності Чорноморського флоту й внутрішні питання, пов’язані з історичною пам’яттю, далекі від істини й, дійсно, швидше є внутрішньополітичним питанням України.

Очевидною є спроба вказати місце Україні в її діях як незалежної й суверенної держави. Я думаю, що це в контексті концепції російського світу й розподілу сфер впливу. Звісно, це не той підхід, який сприятиме налагодженню двосторонніх відносин. У контексті президентської кампанії такий підхід зараз буде дуже швидко використано майбутніми кандидатами в президенти. Хтось висловить свою лояльність до Росії, намагаючись на цьому отримати електоральні дивіденди, але аж ніяк не демонструючи позиції державного лідерства. Хтось зіграє в зворотному напрямку, розпалюючи антиросійські настрої, які, в принципі, в певній електоральній групі можна використати для нарощування своєї позиції. Тому можна спрогнозувати, що буде зроблена спроба знову внести в президентську кампанію розподіл не за принципом ідеології або соціально-економічного розвитку, а за допомогою дратівливого чинника, що розділяє український народ, а не об’єднує.

Однозначно, що після такого звернення відносини між Україною та Росією погіршаться. Сподіваюся, що відповідь із української сторони буде менш емоційною й більш конструктивною. У будь-якому разі чітко демонструється лінія на загострення відносин щонайменше до президентських виборів.

«ЗАЯВА МЕДВЕДЄВА Є ЧАСТИНОЮ НЕОІМПЕРСЬКОЇ ГРИ РОСІЇ»

Марек СІВЕЦЬ, віце-президент Європейського парламенту:

— Я гадаю, що ця заява Медведєва є частиною неоімперської гри Росії. Досить дивна ідея зупинити приїзд новопризначеного амбасадора Росії до України. Адже завдання послів полягає в тому, щоб вирішувати проблеми. Якщо їх не посилають до країни призначення, тоді вони не вирішують проблеми. На мою думку, це ще один чинник впливу на передвиборну гру в Україні. Я розумію, що сказав Медведєв, але я цілком не згоден із такою політичною лінією Росії.

На даний момент я не зовсім знайомий зі станом газового бізнесу між Росією та Україною. Але якщо існують якісь проблеми, то вони повинні обговорюватися. Але не можна таким чином звертатися до президента сусідньої країни. Це нагадує декларацію про те, що конфлікт буде існувати й далі, тому що ми не посилаємо в Україну посла. Я не згоден із такою позицією. Росія розпочала втручання у внутрішні справи України за півроку до виборів. І річ не в енергетиці, а в президентських виборах.

Війна в Грузії, послання Медведєва Ющенкові напередодні майбутніх виборів в Україні, недавнє визнання російського президента в Південній Осетії, що саме за його наказом розпочалася російсько-грузинська війна — все це є частиною демонстрації неоімперської позиції Москви.

Якщо ж говорити про можливу реакцію Європарламенту на послання Медведева, щодо України ЄС зробив багато позитивного. Йдеться про енергетичну політику щодо України, що не подобається Росії. У енергетичній сфері Росія хоче мати двосторонні відносини з Україною, щоб таким чином не був залучений Європейський Союз.

А якщо говорити про реакцію ЄС, то нам потрібно зібратися в Брюсселі й розпочати роботу. Ми вивчимо ситуації. У даний момент, мені здається, немає конкретної кризи. І я не бачу жодних підстав для кризи між Україною та Росією. ЄС не вітатиме такі недружні заяви. ЄС у грі. Тому не можна говорити про Україну, не говорячи про Європейський Союз. Ми в справі. І, безперечно, Україна не залишиться сама.

«АКТ ШАНТАЖУ НАПЕРЕДОДНІ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ»

Володимир ВАСИЛЕНКО, професор, доктор юридичних наук, Надзвичайний та Повноважний Посол України:

— Дипломатичною мовою послання Медведєва означає акт шантажу напередодні президентської виборчої кампанії з метою примусити Україну змінити свій зовнішньополітичний курс: відмовитись від членства в НАТО і співпраці з Грузією — дружньої нам держави. Окрім цього мета послання надати підтримку певному кандидату і заохотити до антиукраїнської, проросійської риторики. З точки зору міжнародного права — ця дія неправомірна. Вона просто абсурдна. Ці аргументи є втручанням у внутрішні справи України. Що стосується претензії щодо висилки російських дипломатів. Це наше суверенне право оцінювати діяльність дипломатів і якщо вона не відповідає вимогам міжнародного права, то пропонувати їм залишити територію країни. Також до суверенного права України входить укладання угод із іншими державами. Це не може розглядатися як порушення міжнародних правових норм і підстава для розриву відносин.

Курс на членство в тих чи інших організаціях — це теж суверенне право держави. Ніхто не може диктувати державі чи бути їй членом організації чи не бути. За всіма параметрами ці вимоги є неправомірними і штучно надуманими.

З боку України виконується Великий договір. Ми не порушили жодної статті цього договору. Що стосується виконання угод про перебування Чорноморського флоту РФ на Україні, то саме росіяни порушують зобов’язання, взяті ними при підписанні цих угод. Це спроба перекласти вину на іншу сторону: з хворої на здорову. Що стосується умов перебування Чорноморського флоту, то Україна не зробила жодного порушення. Вона лише вимагає від Росії виконання своїх зобов’язань, яких вона не дотримується. Зокрема Росія не виконує свої зобов’язання щодо використання території, яку Україна здала в оренду Росії. Те ж саме стосується несанкціонованих висадок військових контингентів Чорноморського флоту на території України поза межами орендованих територій. Перевезення крилатих ракет та іншого озброєння без повідомлення, загарбання маяків та іншого гідротехнічного спорядження — все це порушення угод щодо перебування Чорноморського флоту

Повна версія статті  - на шпальтах "Дня"