Навдивовижу цінне видання під крилом харківського видавництва «Майдан» цілком слушно приспіло друком якраз на нинішні жовтневі дні святкувань 210-річного ювілею. І в тому, що презентувати його нагодилися в стінах єпархіального Церковно-історичного музею, певно, особлива прикмета. Благоговійний дух скарбниці історичної спадщини православ’я на Слобожанщині долучає до особливо піднесеної й неповторної аури, спонукає бодай уявно погортати вікопомні сторінки дивовижно захоплюючого літопису заснованої в жовтні 1799-го Слобідсько-Української (Харківської) єпархії, що з 1946 року носить офіційну назву Харківської і Богодухівської.

Як мовиться, багато води звідтоді спливло. На час заснування в Харківській єпархії, згідно з історичними джерелами, було більше 670 церков, через 100 років їх налічувалося більше 1000. На початку XX ст. на Харківщині функціонувало близько 800 церковнопарафіяльних шкіл і близько 20 монастирів. Зараз на теренах єпархії приблизно 290 парафій, три монастирі, відновлюються храми й відкрито вже не менше 110 недільних шкіл, з 1996 року відроджена Харківська духов-на семінарія, своє просвітницьке духовне слово доносить до слобожан низка відновлених друкованих духовних видань. І це, попри навіть те, що й Харківську єпархію, як і всю нашу Святу Церкву, не оминула гірка чаша непоправних втрат і тоталітарної наруги, гіркі плоди войовничого безбожного наступу атеїстичної доби XX століття.

– Всеблагий Господь допоміг нам відреставрувати і відродити вже десятки святих храмів, заради духовного відродження в нашому благословенному краю продемонструвати безліч прикладів людської гідності та відданості праотчій вірі, – переконаний тепер владика Онуфрій. – Золотими літерами в скарбницю церковної історії вписані й імена багатьох наших земляків, синів та дочок Святої Матері-Церкви, котрі й зараз благословляють боголюбивий народ Слобожанщини жити у Христовій вірі.

Із такого перегуку в часі й народилася ця книга.

– Гадаю, тут не залишилися поза увагою всі достопам’ятні віхи 210-річного історичного буття нашої єпархії – від діянь першого харківського єпископа Христофора (Сулими) до сьогодення, коли єпархіальним життям уже два десятки років невтомно управляє наш Високопреосвященніший митрополит Харківський і Богодухівський Никодим, – каже сам автор унікальної «Історії Харківської єпархії». – За всім цим – хоч часом і тернистий, але гідний шлях служіння Богу, наближення краян до Істини і духовного спасіння. Для написання книги архієпископу Онуфрію, за його ж словами, знадобилося щонайменше вісім років. Очевидно, підсобила й захищена самим архіпастирем ще 2003 року у Християнській Богословській Академії у Варшаві магістерська дисертація на тему «Харківська єпархія. Історико-канонічне дослідження». Новим же своїм виданням архієпископ Онуфрій, по суті, виступає продовжувачем подвижницької справи преосвященного архієпископа Харківського (1848–1859) Філарета (Гумілевського) – автора п’ятитомного дослідження «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» (1852–1859).

В основі сучасного фундаментального дослідження історії Харківської єпархії – фотографії, документи, в тому числі й маловідомі, а то й раритетні. У їх пошуку авторові допомагали і священнослужителі, й пересічні слобожани, і професійні історики, й архівознавці та музейники. Відтак у семи розділах книги – ґрунтовні розповіді про єпархіальне управління і парафіяльне життя із середини ХІХ століття до 1919 року, єпархіальне життя періоду 1919–1941 років, церковне життя на Харківщині в роки Великої Вітчизняної війни. Окрему главу присвячено історичному Харківському архієрейському собору 1992 року, на якому Предстоятелем УПЦ був обраний нинішній митрополит Київський і всієї України Блаженніший Володимир (Сабодан) і затверджена канонічність Української Православної Церкви. Слушно вписується у видання й розділ про духовні навчальні заклади та періодичні єпархіальні видання. Окрема глава детально знайомить зі святинями Слобожанщини.


У перебігу роботи над книгою архієпископ Онуфрій постарався особливо плідно співробітничати, зокрема, з відомими науковцями історичного факультету Національного університету імені В. Н. Каразіна. Якраз на тому самому істфаці ХНУ, до речі, владика цього літа захистив бакалаврську працю на тему «Історія Харківської єпархії Української Православної Церкви. 1799–1919 роки». Із цим навчальним закладом Харківська єпархія, власне, два століття вже крокує, як то кажуть, нога в ногу.

– Нам особливо приємно відзначати цю подію, – признається й ректор ХНУ імені В. Н. Каразіна Віль Бакіров, – оскільки Харківську єпархію й Харківський університет здавна пов’язують найтісніші узи. Певно, не всім відомо, що вже в день відкриття університету 29 січня 1805 року перший харківський єпископ Христофор (Сулима) виголосив промову, в якій акцентував на користі науки й освіти. Він же тоді очолив і хресну ходу, присвячену відкриттю університету. Дотепер у бібліо-теці ХНУ зберігаються оди, що їх складали на честь першого харківського єпископа Христофора (Сулими) вихованці Харківського колегіуму, а також малюнки, які вони йому присвячували...

…Природньо, що й перші примірники своєї книги владика Онуфрій передав передусім до бібліотеки імені Короленка та книгозбірні Каразінського університету. Священники ж і історики вже зараз одностайні в думці: нинішнє видання «Истории Харьковской епарии» – значна подія не тільки для духівництва. В історичному контексті книга відіграватиме значущу роль для всієї Слобожанщини, позаяк після фундаментального «Историко-статистического описания Харьковской епархии» преосвященного Філарета (Гумілевського) нічого ґрунтовнішого, присвяченого історії єпархії, досі не виходило. Книга владики Онуфрія спонукає нас з шанобою озирнутися назад і осмислити пройдений шлях. Аби зайвий раз переконатися: Свята Церква продовжує стояти на міцному підгрунті й перемагати не владою і не силою. Вона перемагає любов’ю. І вірою – якщо тільки це істинна віра.