У Дніпропетровську відновлять храм святого Лазаря Чотириденного, споруджений у ХІХ столітті на згадку про загиблих у кримській війні, повідомляє газета "День"

Цей храм, зведений зна народні пожертвування в центрі військового кладовища, було знищено у роки радянської влади. Тепер за його спорудження береться ініціативна група, що складається з представників громадських організацій, козацтва й православного духовенства. «Роль Катеринослава, нинішнього Дніпропетровська, в Кримській війні, — сказала на прес-конференції старший науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею Алла Москалець, — залишається невідомою навіть жителям нашого міста. Однак місто мало ключове значення в тиловому забезпеченні російської армії в Криму, адже сюди здебільшого звозили поранених у важких боях під Севастополем. Невипадково міський голова Катеринослава Іван Ловягін був нагороджений медаллю «За оборону Севастополя», а губернатор Андрій Фабр за заслуги в Кримській війні отримав орден Св. Володимира. На території міста було розгорнуто величезний тиловий шпиталь, роботою якого керував талановитий учень знаменитого хірурга Пирогова Ілля Бойченко». За словами А.Москалець, у період Кримської війни Катеринослав був «буквально завалений пораненими» — солдатами й матросами, здебільшого призваними з України. Сюди, за найскромнішими підрахунками, було доставлено 11 тисяч солдатів і офіцерів, хоча в самому місті тоді проживало 17 тисяч людей. «На шпиталь, — сказала вона, — працювало все населення міста. Серед евакуйованих із Севастополя була велика кількість тяжкопоранених, і багато хто з них згодом помер. Їх ховали в братських могилах на кладовищі, яке в народі назвали Севастопольським». Цікаво, що на тому ж таки кладовищі, тільки на окремих ділянках, ховали полонених противників — англійців, французів, сардинців і турок, з дотриманням їхніх релігійних обрядів. Загалом, за деякими даними, на Севастопольському кладовищі Катеринослава знайшли вічний спокій понад 6 тисяч військових. Наприкінці війни було ухвалено рішення увічнити пам’ять полеглих і звести на кладовищі спочатку каплицю, а потім і храм Св. Лазаря Чотириденного. Про те, якого значення надавали цьому кладовищу, свідчить той факт, що 1863 року, на десятиріччя початку Кримської війни, його відвідували члени царської сім’ї, зокрема, й майбутній імператор Олександр Третій. Царська сім’я пожертвувала на будівництво храму частину коштів, однак переважно їх зібрали жителі Катеринослава. Згодом на кладовищі ховали солдатів і офіцерів розквартированих у Катеринославі Севастопольського й Сімферопольського полків, а також багатьох відомих громадян — першого почесного громадянина Катеринослава Олександра Поля, українського етнографа Івана Манжуру, письменника запорізької старовини Андріана Кащенка. Їх могили можна було відшукати на старовинному кладовищі й багато років опісля, однак після Другої світової війни, коли церкву спалили, влада ухвалила рішення розбити на цьому місці Севастопольський парк. Незважаючи на протести громадськості, останки полеглих у Кримській війні перенесли в один великий курган, а поодинокі могили зрівняли бульдозером. На кургані встановили гранітний меморіал, оточений гарматами з бастіонів Севастополя. Більшість краєзнавців, говорить А.Москалець, сходиться в тому, що курган насипали на тому самому місці, де раніше стояв храм Св. Лазаря. Звісно, ще раз турбувати останки полеглих тепер ніхто не збирається. Відроджений собор, на думку куратора проекту отця Миколи, слід звести неподалік меморіалу, так, щоб він став окрасою Севастопольського парку. 

«Я знаю, — сказав отець Микола, — що англійці свято шанують пам’ять про своїх солдатів, хоч би в яких куточках світу вони були поховані. Мені доводилося відвідувати Індію, Ізраїль, Туреччину, інші країни, і скрізь я зустрічав однотипні доглянуті могили британських військових, полеглих в численних колоніальних війнах. Причому на плитах, як правило, викарбувані всі імена — безіменних могил практично немає. На Севастопольському кладовищі поховано чимало іноземних солдатів, але ми поки про них нічого не знаємо. Місцеві колекціонери пам’ятають, як одного разу на ринку з’явилося багато англійських і французьких орденів, гудзиків від мундирів. Можна припустити, що вони потрапили до рук заповзятливих людей під час будівельних робіт на території колишнього кладовища. Хоч би як там було, але при відновленні храму, наскільки це можливо, варто з’ясувати долю й імена всіх забутих і невідомих солдатів»