"Константинополь не готовий до визнання української Церкви" У руках константинопольської церковної дипломатії український важіль є дуже серйозним важелем впливу на Московський патріархат. Константинополь прекрасно знає, що це є дуже болюча точка і що будь-якої активності Константинопольського патріархату в Україні Москва побоюється страшенно. І тому в усіх питаннях, які їх цікавлять, з боку домовленостей з Москвою, я впевнений, використовують «українське питання». Як приклад, можу навести питання відкриття подвір’я. Як ми знаємо, таке подвір’я мало відкриватися у Львові. Уже навіть приїхав архиєрей Константинопльського патріархату. Та буквально ледь не за кілька годин до офіційного проголошення відкриття все було скасовано. І це, звичайно, видається дивним, якщо не знати контексту. Але контекст усе пояснює: саме в цей час відбувався перехід Василія Осборна із Московського патріархату в Константинопольський. Думаю, саме в обмін на те, щоб скасувати відкриття цього подвір’я, Москва погодилася офіційно відпустити цього єпископа до Константинопольського патріархату. Тому, я думаю, що і минулий Сінакс, зібрання Глав православних Церков, яке було в жовтні 2008 року, і, як результат, — цьогорічна Всеправославна нарада, – це є якраз результат вживання «українського питання» у дипломатії двох Римів: Нового Риму і Третього Риму...

...Константинополь на сьогодні не готовий до того, щоби проголосити визнання Української Церкви. Тому що, по-перше, Москва поставила чітку і ясну умову, що визнання Української Церкви в будь-якій формі означає повний розрив, а для Константинополя такий розрив між Москвою і ними є невигідним. Швидше вигідною є протилежна позиція: ми бачимо, що патріарх Алєксій не хотів їхати в Стамбул, але він поїхав туди, ми бачили, що всеправославні наради не хотіли проводити, але їх проводять.
Ми навіть бачимо результати цієї Всеправославної наради, що позиція Московського патріархату не перемогла вповноті. Так, безперечно, що це був плід компромісу, і не можна до кінця стверджувати, що перемогла вповні позиція Константинополя, бо ми, наприклад, не бачимо повного затвердження зверхності Константинопольського патріарха над усіма православним діаспорами. На відміну від Москви, яка є гарячою у всіх своїх вчинках і діях, Константинополь за 500 років турецького панування і за 1000 років Візантії звик діяти на перспективу. І тому вони ніколи не роблять тих кроків, в яких не будуть переможцями, які не прораховані наперед і в яких вони не впевнені, чим вони завершаться.
Зараз їх більше турбують власні питання: свого місця у сучасній Туреччині, свого місця у православному світі, питання православних діаспор. І українське питання тут відходить на другий план. Це не є їхнє питання — це є питання наше. І тому, безперечно, що проблема і провина наша, загальноукраїнська, та, що ми не можемо між собою домовитися, ми киваємо на закордон і говоримо про те, що вони мають нас помирити, чи мають нам щось зробити, але самі залишаємося пасивними..

Повний текст інтерв'ю єпископа Васильківського Євстратія на сайті РІСУ

Теги: