Особлива місія Страдча Священики у цьому селі [Страдч], без сумніву, мають особливу місію. Через їх молитви і розмови з ними проходять сотні й тисячі людей. Дивлячись на щонедільне паломництво у Страдчі, мимоволі замислюєшся, чому стільки людей несуть у своєму житті важкі та різні випробовування? І що є суттю людського болю загалом? Чому він оселяється у наших серцях? І як пояснити, зрештою, коли найменш винні терплять найбільше? Про важливість страждання і родинність гріхів наша (видання "Суботня пошта") розмова з о. Іваном.
- Отче, що є родинним гріхом? Чи може він спокутуватися через покоління?
- Коли людина потрапляє у важку ситуацію або важко хворіє, то одразу, приходячи до церкви, найчастіше починає шукати - хто винен? Насправді у такі моменти якраз починається дозрівання людини, але її треба правильно скерувати. Щоб у цей момент вона якраз перестала звинувачувати всіх і кожного, а нарешті поглянула на саму себе. Адже люди пояснюють це або вроками, або прокляттями. І ніколи ми не припускаємо, що причиною біди можемо бути ми самі. Бувають також випадки, коли людина справді не винна, але тоді вона просто несе провину свого роду. І від цього не треба втікати.
- ...А просто терпіти?
- Абсолютно! Більше того, навіть припинити пошуки винних. Пригадуєте, у Біблії є випадок, коли до Ісуса привели сліпого хлопця, який був таким від народження. І люди навколо запитали - хто згрішив: він чи його батьки? Ані він, ані вони, - відповів Ісус, - а сліпим він народився тому, що слава Божа в ньому відбулася". Проблема, яку переживає людина, часто вказує на дуже вартісні речі, яких ми досі не помічали в собі і світі.
- Але для більшості з нас біль і страждання залишаються речами, яких будь-якою ціною треба уникнути...
- Бо сама проблема нашого терпіння є дуже цікавою. Як тільки отримуємо якесь випробування, то відразу кажемо: "Господи, забери від мене цей хрест". А самі при цьому дивимося на його розп'яття. Мені здається, що це велика слабкість і гріх - так поводитися. На мою думку, є два хрести, які є особливо цінними: коли людині він дається без її згоди, вона мириться з цим і несе його. І коли цей хрест вона обирає сама - тоді він ще цінніший. Терпіння насправді - це дуже важлива позитивна річ, і не треба цього уникати. Біль і страждання треба заслужити.
- Можливо, родинна енергетика містить у собі не тільки інформацію про гріх чи прокляття, але і стає причиною якихось позитивних звершень. От, скажімо, що таке людське покликання? Чи можемо говорити, що і воно певним чином визначається поза нами через наш рід?
- Думаю, що в певних випадках так. Покликання людини - це як зерно. Бог гріє його своїм світлом, але також і посилає певних людей та ситуації, щоб ти розвивав його сам у собі. Варто, правда, пам'ятати, що ми просто інструменти в руках Божих. І все, що робимо, - це Бог творить нашими руками. Справді, дуже добре, коли в роду є священик або монах, який молитиметься за всі покоління. До прикладу, я особисто знаю, що у моїх попередніх поколіннях було багато гріхів і мені є за що молитися, але свої проблеми сприймаю як наслідок власних помилок. Бо якщо людина несе якийсь особливий великий хрест, то це велике добро для неї.
- З якими проханнями і проблемами приходять до Вас люди найчастіше? Може, є певні питання, які особливо загострилися для людей в останні кілька років?
- Ні, не скажу, що з'явилося щось особливе. За останні шість років, поки я правлю при цьому храмі, є дві найбільші проблеми. Перша - це аборти. Люди приходять найчастіше до сповіді тоді, коли не можуть себе реалізувати психологічно і фізично. Вони переживають стреси, не можуть нікому відкритися, поговорити. Шукаючи причини у своїх провалах, не знаходять її. А все концентрується саме у давніх гріхах. Приходять навіть багато таких жінок, які вже й сповідалися, а все ж не відчувають полегшення і просять мене: Отче, нам мало молитви, дай нам якусь спокуту більшу".
- Що Ви радите їм у таких випадках?
- Йти на Хресну дорогу. Або пошити фелон. Тобто докласти практичних зусиль. Бо мусить бути також якась і фізична спокута, адже згрішила не тільки душа, але й тіло. Відтак, після Хресної дороги, яка була також і фізично важкою, часто проблема починає вирішуватися, бо людина раптом розуміє, що Бог її любить і вона може в певний спосіб замолити свої гріхи.
- Що є другою поширеною проблемою? І чи також вбачаєте в ній зв'язок із родинністю?
- Це алкоголь - наша генетична проблема з часів козацтва. Пізніше українські чоловіки важко працювали на пана, а потім йшли до шинку і пропивали зароблене. Я переконаний, що алкоголь і аборт є родинними гріхами. Бо навіть медицина доводить, що певні речі передаються спадково. Сьогодні ж усе, що починається з Бога - хрестини, весілля - чомусь обов'язково повинно завершитися застіллям і випивкою. Але чому?
- Отче, але є ще й трудова міграція, яка розриває мільйони українських родин і залишає дітей сиротами при живих батьках...
- Не думаю, що всі ці заробітки - тільки від того, що люди не можуть знайти собі роботи. Починається все, як правило, власне з випивання чоловіка, який перестає приносити гроші додому. Але ще глибшою причиною є проблеми душі, які настільки мучать людину, що вона не знаходить ніде місця і кудись втікає. Зауважте, що причину в душі людини ми повинні шукати також і коли лікуємо алкоголізм.
- Маєте якісь способи оздоровлення душі у таких випадках?
- Найперше - щоп'ятниці ми правимо літургію за всіх узалежнених. Другий рік поспіль люди, в чиїх родинах є залежні від алкоголю, складають присягу. Останнього разу присягу склали 360 осіб з різних регіонів України.
- Але чого стосується ця присяга?
- Вони абсолютно відмовляються від вживання алкоголю, навіть найменшої кількості, за своїх близьких: матері за сина, дружини за чоловіка. Мовляв, ви не можете, але ми зробимо це за вас.
Знаєте, я бачу, які сильні наслідки має цей рух. Навіть якщо не зважати на кількість оздоровлених, а поглянути на тих, хто присягає і, зрештою, хто терпить за близьку людину. Їхні обличчя змінюються. І взагалі вони стають зовсім іншими, часто значно сильніше відкритими до Бога.

Довідка:

Усе більше прочан їдуть у Страдч, де відвідують печерну церкву Матері Божої Нерушимої Стіни, проходять давніми стежками печерного монастиря. Хресну дорогу в Страдчі прирівнюють до Єрусалимської, а ті богомольці, які подолають її, отримують повний відпуст, яким це місце свого часу наділив Папа Римський на кожен день у році – лише кілька церков у світі мають такий привілей. Зі Страдчем пов’язане життя двох блаженних мучеників – отця Миколая Конрада, якого вважають опікуном студентської молоді, та Володимира Прийми, покровителя мирян.

Теги: