1552 рік... Війська 22-річного московського царя Івана Грозного після тривалої облоги захопили Казань. У столиці доколумбової Мексики за наказом іспанського конкістадора Кортеса страчено останнього правителя Ацтекської імперії Гватемозіна. Лондонські підприємці зробили сміливу, але безуспішну спробу освоїти Північний морський шлях – дістатися Китаю, пройшовши через Північний Льодовитий океан. А на південно-східній околиці Великого князівства Литовського, у наддніпрянському місті Черкаси якраз завершували будівництво нового дерев'яного замку...

"Замок з дерева соснового отесиваного"

Як твердять науковці, Черкаський замок стояв на місці нинішнього скверу імені Богдана Хмельницького та ресторану "Чайка". Докладна розповідь про цю дерев'яну споруду, яку почали зводити у 1549 році, міститься в описі, зробленому 1552 року за дорученням короля польського і великого князя литовського Сигізмунда Августа.

Канівським та черкаським старостою на той час був Іван Хрщонович – саме він і опікувався будівництвом нового укріплення. Формою й розмірами замок суттєво відрізнявся від попереднього, побудованого десь наприкінці XIV століття. Принаймні рів старого замку опинився всередині нового.

Побудувати новий замок вирішили після того, як 1532 року Черкаси витримали багатоденну облогу кримського хана Саадат-Гірея, який прийшов сюди з кількома тисячами яничарів і 50 гарматами. У цій війні замок суттєво постраждав. Було навіть вирішено побудувати неподалік від нього ще один замок – менший. Будував цей замок такий собі Ошпан. Але, як пише автор опису, "не хотять черкашане ку тому новому замку переселиватися" – новий замок був маленький, тож у разі небезпеки там могло заховатися небагато народу. Крім того, він був віддаленіший від Дніпра, а через це тут, по-перше, відчувався брак води, а по-друге... під час нападів ворогів допомога приходила, як правило, Дніпром.

Отже, 1549 року почали реконструкцію замку на старому місці. Збудований з соснових колод, він на час опису ще не був обмазаний глиною – це тільки починали робити. Складався він з чотирьох веж, з'єднаних між собою подвійними стінами, на горі яких були зроблені парапети з отворами для стрільби. Завдовжки стіни були 39, 97, 97 і 54 метри, а заввишки – метрів чотири чи п'ять: "может на некоторих местцах человек, на землі стоячи, бланкованья (парапету. – М.С.)... кием досягнути". Замок тягнувся у напрямку вздовж Дніпра (до якого було більше як півкілометра) всього десь на 65 метрів, завширшки був ще меншим – близько 37 метрів. До двох стін замку було прибудовано досить великі будинки, а ще у замку стояла православна Свято-Микільська церква, було приміщення для зберігання збіжжя (жита, вівсяної і гречаної крупи), пороху і пива. Щоправда, як зазначили описувачі, жито привласнив собі староста. Був у замку й колодязь із коловоротом – завглибшки до 40 метрів.

Для захисту від нападників у замку існував запас каміння, дубових кілків, і, найголовніше, – кілька гармат, які стріляли "кулями поболш яйца куречого", ще кілька менших гармат і кілька десятків різних рушниць. Артилерією опікувався "пушкар на ім'я Ворона, родом з Менску, жонатий, коваль и стрелец з дел (гармат. – М.С.) добрий, порохи робить, дела оправуєть". Був у місті й ще один пушкар – німець Томас Козел, але він на час складання опису через хворобу відійшов від справ. З трьох боків замок стояв на узвишші, з четвертого був захищений ровом, через який було перекинуто місток.

"Пашут черкашене где хто хочеть"

Біля головного замку розміщувалося саме місто, по периметру оточене частоколом (острогом). "Острог справлен добре з дерева дубового... кольєм толстим і частим". За острогом був рівчак, утім зовсім невеличкий. Розміри острога "от ворот нагорних до ворот надольних" були близько 800 метрів, звідти до "фортки" (хвіртки) – 450 метрів, від "фортки" до нагірних воріт – більше 900 метрів. Біля нагірних воріт жив Іван Воротний, який "вороти заведаєт і стережет, берет за то з дому каждого по грошу і жита по чверті".

У мирний час замок і острог охороняла наймана сторожа; висилали також вартових у поля за багато миль від міста.

Жителі Черкас поділялися на кілька станів.

Військовий стан – так звані бояри (на відміну від російських бояр, українські були чимсь на зразок дрібної шляхти). "Повинні черкасци-бояре служити конно, збройно і єздити с старостою або і без старости с служебниками єго против людей неприятельских в погоню за ними", – пише автор опису. Втім, замок мав і гарнізон з професійних вояків ("драбів"); захищали його й підпорядковані старості замкові слуги.

Міщани – пересічні жителі Черкас – відповідали за утримання замку й забезпечення литовських, польських й татарських послів, які проїжджали через місто. Крім того, міщани, як і бояри, мали право займатися землеробством: "пашут черкашене мещане і бояре на полі, где хто хочеть". У списку міщан, який наводиться в описі, – близько двохсот родин.

Уже в середині XVI століття було в Черкасах чимало козаків. Ці вільні люди займалися здебільшого різноманітними промислами й приходили в місто хіба що зимувати. Узимку 1551–1552 року в Черкасах зимувало близько 250 козаків.

Усього, на думку черкаського історика Василя Мельниченка, на той час у Черкасах проживало понад 3 тисячі жителів.

"Меду в корчмах випивають одну кадь"

Черкаські старости, які відповідали в першу чергу за оборону південно-східних рубежів Великого князівства Литовського, жили за рахунок різноманітних "подачок" від міщан, козаків і торговців, які проїздили через місто або торгували тут.

"От корована, кгди (коли. – М.С.) з Орди ідеть, старості: камка александрійская на золоте, літра шолку, ковер, тижми, тебенки, сафьян... А кгди до Орди корован ідеть, тогди старосте от коровану: шуба лисья, сагайдак, седло, шлик висій", – йдеться в описі Черкаського замку.

Мав староста й чимало інших доходів. От, до прикладу, "доход от полоняников", тобто від тих, хто утік з татарського полону. "Кгди прибежить з Орди до Черкас полоненик чужогородец, а виведеть коня, вольно старосте коня того взяти, а беглеца того одети і обути маєть", – зазначив автор опису. Втім, ця норма не стосувалася жителів міста: "кгди черкашенин з Орди утечеть, а колько-кольвек (скільки завгодно. – М.С.) коней виведет, то єму не маєт бити отъімано".

Крім того, староста тримав три міські корчми. У двох корчмах продавали алкогольні напої з меду, а в третій – горілку. Сировина для алкоголю була місцева: усі жителі міста мусили продавати "прісний" мед тільки старості. Випивали черкащани, як правило, одну кадь (840 л) медового напою на день. Але у період літніх робіт пили мало – каді вистачало на кілька днів.

А ще старості належало давати "куниці" – своєрідний посаг від дівчат, що виходили заміж.

Значна частина доходу черкаського старости була від так званих уходників. Цілі ватаги цих заробітчан збиралися весною – для ловлі осетрів, а влітку і восени – для ловитви різноманітної риби та бобрів. "Уходи" – землі для таких промислів – черкаського старости були і поблизу міста, і на значній відстані – на Тясмині, Ворсклі, на дніпровських порогах. Частину добутого ватаги з Черкас та інших міст України й Білорусі (Києва, Чорнобиля, Мозиря, Могильова тощо) мусили віддавати черкаському старості.

Черкаський замок пережив у своїй історії чимало руйнувань, але завжди відроджувався. Тільки після того, як у 1768 році його спалили гайдамаки, ніхто не став відбудовувати Черкаський замок – практичної потреби в ньому вже не було...

Іноземці про Черкаси

Французький інженер Гійом Боплан, 1630-ті роки

"Черкаси – дуже старе місто, добре розміщене і придатне для укріплення. Я бачив його у час розквіту, коли сюди звідусіль сходились козаки і навіть мав резиденцію сам їхній отаман. Але ми спалили його 1637 року 18 грудня, через два дні після того, як здобули перемогу над згаданими козаками."

Турецький мандрівник Евлія Челебі, 1660-ті роки

"Черкаси – це кам'яна фортеця у володіннях польського короля. Однак намісник польського короля обмежений у своїх діях, і фортеця перебуває під владою Дорошенка. Її засновником був один віровідступник, який втік від татар – його звали Черкес... Це не потужна кам'яна споруда, а паланка, оточена насипним земляним валом з частоколом, яка стоїть на березі Дніпра. У фортеці близько тисячі критих тесом будинків, монастир з трьома дзвонами. Її крамниці, гармати, арсенал чудові... У цій фортеці три тисячі вояків. І невірні саме з цієї фортеці, використовуючи придатні для цього кораблі, грабують і руйнують узбережжя Чорного моря."