Унікальні спогади про повстанський рух у цьому селі збереглися завдяки праці етнографа.

Дізнатися про гайдамацький рух в одному з найбільших сіл Черкащини – Руській Поляні (тепер Черкаського району) – ми можемо завдяки спогадам старожила з сусідньої Дахнівки, 85-річного діда Опанаса, записаним у 1893 році відомим українським письменником, науковцем і громадським діячем Олександром Кониським.

Дід Опанас замолоду сам чув ці історії від старих людей. Тобто, Кониський записав їх, по суті, "з других рук". У першій з двох оповідок розповідається про вбивство гайдамаками руськополянського шляхтича Роскільського.

"З гайдамаками не до жартів було, – розповідав дід Опанас. – Так було і отут у нас, і в Руській Поляні. Про Руську Поляну є ось така пісня:

Ой бодай тая та Руська Поляна навіки пропала,

Ай що збавила трьох козаченьків, ще й Роскільського-пана.

Роскільський-пан, Роскільський-пан з гайдамаками б'ється,

А з козаком Майборода попід тином в'ється.

Та ударили у Черкасах у голосні дзвони,

Та підняли пана Роскільського на три списи вгору.

Славна пташечка, невеличка по гіллячку скаче,

А пані Роскільська, його жона, по Роскільському плаче.

Ой лузала пані Роскільськая дрібнії горішки,

Що їздила шістьма кіньми, тепер ходить пішки…

Думаєте, набрехано в пісні? Е ні, так воно і насправді було. Ото як я служив за наймита в Руській Поляні, так батько мого хазяїна – старий чоловік був! Він зазнав тих гайдамаків і розказує було про них. Каже, було, як був він ще парубком, так, каже, чую раз уночі, так як опівночі вже: гур! гурр! гуррр! Я, каже, догадався: ніхто як гайдамаки! Гуркотять у двері: "Відчиняй!". Забрали усе чисто, що там було: сорочки, штани, жупани, саєти. Повносили усе в хату: давай ділитися, з отамана почали, кому що припало. А один хтось із них і каже: "А гроші де?" Отаман на те: "Ти, єретичий сину, ще й грошей захотів! Хіба не чув, що він "гусаків" навіз". Гусаки – це так на сіль тоді казали. Хазяїн той чумакував… Сидять гайдамаки, а тут у дзвона: бов, бов, бов! Вони як гуконуть: "Коліть! Паліть!", та прожогом до дзвіниці. Там нікогісінько. А воно вдарило на ґвалт, та саме взяло та й сховалося.

– До Роскільського! – гукнув отаман.

Убили Роскільського. На списи підняли його. Не скажу, чи є ще тепер на тому місці хрест, а як був я парубком, ще, значить, далеко до першої холери, так я сам бачив того хреста."

Друга історія, яку дід Опанас розповів Кониському, – про бій гайдамаків з донськими козаками в урочищі Івашківщина.

"Жили там (у Руській Поляні. – М.С.) Тертичники. На острові жили. Острів здоровенний такий. Він на болоті, болото гниле і сильно велике. На другому такому острові гайдамаки кошем отаборилися.

Заходить ото Великдень. Влаштували і вони собі Паску: кабана здорового обсмалили і ковбас начинили як слід, усе у них по-християнському, вони ж були християни, може, ще луччі за нас. У суботу, у Велику, і послали вони паски святити у Мошни. У них з острова і гребля була, а кіш був обгороджений палями, та так густо, що й собака не пролізе, хіба птах поверх перелетить. От вони з пасками й повернули з греблі на оцю дорогу, що повз Дахнівку на Свидівок веде. Священик їм зараз з вечора і посвятив. Поїхали вони назад, може, і до корчми завернули, може, і ні. З дороги збилися, та й приїхали до Тертичника. Дивляться: острів такий самий, така сама гребля, і обгороджено палями. Приїхали до двору, тоді розчовпали: "Еге, чуже! Не туди заїхали", та й почали гукати: "Виходьте, хто є, сюди!". Вийшов Тертичник. Питають у нього:

– Знаєш, де Івашківщина?

Івашківщиною звався їх острів, і тепер є таке урочище, а як хто, так і Гайдамаківщиною зове те урочище.

– Знаю! – каже Тертичник.

– А коли знаєш, то сідай на воза, та й проведи нас!

Скривився Тертичник той, та ба – треба сідати: не сядеш на воза – посадовлять тебе на списи. Приїхали до коша. Тертичник так і обмер, як узрів, яка у них сила грошей! Повна бричка стоїть доверху насипана, нічим і не прикрита вона, наче на показ, ще й казан здоровенний зверху. І сторожі коло грошей нема, і ніхто їх не займає. Ну, зараз розговілися, і Тертичника до гурту посадили. Питаються у нього:

– Давно був у селі? – себто у Полянці у Руській.

– Давно.

– Про нас нічого там не чув?

– Ні.

– Ну, бери ж скільки тобі треба грошей, та йди туди, прислухайся, що вчуєш, приходь нам розкажи.

Пішов… Іде бором, та своєї кладки й не вгадав. Розговляючись, значить, не вгадав міри, от в голові у нього, значить, світ і замакітрився. Доти йшов, доки на донів не зайшов. Дивиться – донів тих, наче сарани в степу. Вони до нього:

– Знаєш, де стоять кошем гайдамаки? Веди, падлєц!..

За що вже "падлєц"?.. Привів їх до болота і каже:

– Отам вони на острові, а як до них добратися, того не скажу.

Дони його й пустили. А він тоді на греблю, та й подав звістку, кому треба було. Може, самому отаманові Майбороді. Гайдамаки миттю на коней, і Тертичникові коня дали. Їдуть, аж земля стугонить. А тут їм назустріч дони! Гайдамаки – круть, та в болото! Дони за ними. Гайдамацькі коні призвичаєні до всього, зараз з купини на купину, і повиносили їх на суходіл, а дони й загрузли. Сидять дони в болоті – ні сюди ні туди, а гайдамаки з них кепкують, далі взяли їх та й перестріляли, наче качок тих, ще з прицілом. Одного дона куля не брала, так його осиковим дрючком простромили...

Кажуть, оце нещодавно, літ, може, тому з п'ятдесят, пішов один чоловік з Руської Поляни в Івашківщину липу на вулики зрубати. Вибрав товсту, дуплинасту, зрубав, аж там у дуплі чоловік, звісно, самі кістки, біля нього повнісінькі сакви грошей. Ото, значить, якийсь гайдамака сховався в дупло, та вже й не виліз з нього, застряг, а витягти нікому було. Так чоловік і загинув."

Спогади дахнівського старожила вперше опубліковано у львівському журналі "Зоря" в 1894 році, №4. Подаємо їх у скороченні, орфографію наближено до сучасних норм.