Деталі про Першохрам, який влада хоче відбудувати на залишках церкви. Чому Десятинка впала під час нападу Батия. Що відбудував через 400 років Петро Могила. Як у XIX сторіччі побудували нову, щоб під виглядом будівництва пошукати княжі скарби. Вигляд церкви і людські долі.

Претендуючи в 2004-2007 роках на відбудову Десятинної церкви, УПЦ КП активно апелювала до прикладу митрополита Петра Могили, вказуючи, що він не тільки провів розкопки, але й відбудував церкву. Останні археологічні дослідження дозволяють повністю прояснити цей міф

До часів Петра Могили повністю зберігся південно-західний кут Десятинної церкви. Наприкінці XVI - на початку XVII ст. тильний отвір був закритий дерев'яною стіною, утворивши невелику каплицю, в якій, згідно з документом 1616 р., служили лише на свята. Саме цю стару дерев'яну стіну й розібрав Могила, замінивши її на нову цегляну.

"Церква Петра Могили" являла собою всього лише невелику частину давньоруського ремонту, зроблено за кілька десятиліть до Батия і міцнішого в порівнянні зі стінами Х ст., які рухнули 1240 р.

Досліджуючи церкву в 30-х рр. ХХ ст. Михайло Каргер (на той час ще не надто досвідчений молодий археолог, а лише згодом - класик) не розібрався правильно в будівельній історії Десятинної церкви, прийнявши ремонт XII ст. за могилянський. Звідси й корінь помилки, що перекочувала у наукову літературу.

Митрополит Петро Могила не побудував нової, а навпаки - законсервував і зберіг залишки давньоруської церкви, чого не скажеш про "відновлювачів" 30-х рр. ХIX ст.

Недолуга церква архітектора Василя Стасова - варіація на тему його ж проекту храму Олександра Невського у Потсдамі (1826 р.), який не мав нічого спільного з давньоруською архітектурою і був побудований ціною повного руйнування збережених давньоруських стін.

З останніх було складено фундамент стасівської церкви, а давньоруські фрески із зображеннями святих просто викинули у сміття. Одна з таких ям ХIX ст., наповнена залишками давньоруського живопису, була досліджена у 2005 р.

"Відновлення" ціною руйнування святинь - чи такою є мета православ'я?

Зовсім дивно з уст представників церкви виглядає і містична риторика: "Відродимо Десятинну - відродимо Україну". Зауважу, що площа могилянської церкви поступалася незаконно діючій нині на території Історичного музею церкві УПЦ МП щонайменше вдвічі (!). І тим не менш, саме у XVII-XVIII ст. спостерігалося найбільше піднесення української культури.

Будівельна історія Десятинної церкви "накреслена" поруч, у відкладеннях рову Найдавнішого городища. Судячи із прошарків будівельних горизонтів, перші обвалення або перепланування почалися ще під час будівництва в кінці Х ст.

Потім потужні руйнування зафіксовані в середині ХI ст., за часів правління Ярослава Мудрого.

У XII ст. церква, імовірно, постраждала від землетрусу: помітні тріщини у фундаменті, частину його давньоруським зодчим просто довелося замінити. Незважаючи на зміцнення стін контрфорсами, ослаблена церква завалилася в 1240 році - від кількості людей, які шукали в ній порятунку.

В XVII ст. Петро Могила розібрав дерев'яні конструкції уніатської церкви та зміцнив збережені залишки давньоруських стін. Однак фундаменти частини церкви, що залишилася назовні, були вибрані у 2-й половині XVII ст. за наказом воєводи під час будівництва російського острогу.

Останні давньоруські стіни зруйнували в 30-х рр. XIХ ст. Стасівська церква простояла ще менше - з 1842 до 1936 р., а останнім за часом руйнуванням можна вважати падіння "захисного" накриття в минулому, 2010 році.

Не менш драматичні і долі людей, що мали стосунок до Десятинної церкви. Її засновник князь Володимир помер, збираючись йти війною на власного сина Ярослава. А після його спочинку сини самі розв'язали братовбивчу війну.

У 1240 р. у церкві шукали останнього захисту від татар жінки, старі і діти, однак загинули не від руки ворога, а від стін самої церкви. Саме тоді ж вщент було зруйновано мармуровий саркофаг Володимира, рештки якого нині зберігаються в фондах заповідника "Софія Київська". Тоді ж були втрачені й тіла Володимира та Ольги.

Як справедливо зауважив митрополит Євгеній Болховитінов, ознайомившись з археологічною ситуацією на Десятинній і її реальними розмірами і плануванням під час розкопок поч. ХIX ст., історія про знайдення митрополитом Петром Могилою решток Володимира у простому шиферному саркофазі в приділі церкви не може бути вірною, тому мощі, що видаються нині Православною церквою за рештки князя Володимира, на жаль, належали лише одному з його далеких князівських нащадків.

Ініціатор "відбудови" Десятинної церкви у ХIX ст., курський поміщик Олександр Анєнков опинився у Києві після того, як був позбавлений маєтку через жорстоке поводження з селянами. І це за часів, коли російське кріпосництво вважається особливо жорстоким!

Уже в істориків ХІХ ст. з'явилися підозри, що його ініціатива відбудови церкви була лише прикриттям, адже територія навколо Десятинки густо перерита його скарбошукацькими траншеями.

Втім, навіть знайдені скарби не принесли Анєнкову щастя - сам він спився, майно промотав, доброї пам'яті не залишив, а його єдина гордість - відбудована церква - була зруйнована.

Чиновник Кіндрат Лохвицький, як показують його щоденники, почав займатися аматорською археологією заради слави, честі і нагород, однак його план Десятинної церкви не був визнаним точним ні Євгенієм Болховитіновим, ні прийнятим до уваги імператорською комісією при розгляді проекту відбудови Десятинки.

Архітектор Микола Єфимов зробив справді досить точний план фундаментів церкви, однак і його проект не пройшов.

Зовсім трагічно склалися долі у ряду археологів, що досліджували церкву на поч. ХХ ст. - Дмитро Мілєєв помер від тифу під час розкопок, а Сергій Вельмин і Теодозій Мовчанівський були репресовані у 30-х рр. ХХ ст.

Ленінградський дослідник Михайло Каргер такої участі оминув, зате його архів з усіма результатами розкопок Десятинної церкви зник безслідно.

До "прокляття фараонів" Десятинці ще далеко. Та й чи варто взагалі шукати містичні зв'язки у трагічному збігу історичних подій?

Олексій КОМАР - Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України