Сутичка козаків отамана Мініха з міліцейським загоном спецпризначення під час встановлення пок лінного хреста на в’їзді до Феодосії; відвертий непослух кількох козачих формувань у відповідь на поклики митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря та виведення його з членів Священного синоду УПЦ (МП); приїзд до Криму першого й останнього президента автономії Юрія Мєшкова і його заклик «опустити підняті руки і взяти вила» — простий збіг подій протягом одного тижня чи деталі одного сценарію? Не помилюся, якщо позначу й третє — усе закономірно. Скажімо так, процес дострілювання розсипаних раніше патронів. Дуже нагадує останні секунди приготування поп-корну в мікрохвильовій: начебто пакет уже роздувся, заповнившись, а ще «дострілюють» поодинокі зерна. Тільки в житті Криму це буде без кінця — зерна різносортні.

Почнемо з хронології подій, які сколихнули Крим за традицією у найбільш невідповідний момент — на старті курортного сезону, що цілий рік кримчан годує. Поклінний хрест, встановлений другого травня на в’їзді до Феодосії феодосійськими козаками, які «ходять» під отаманами Мініхом і Бараєвим, — уже четвертий за ліком. Феодосія ними оточена з усіх боків. Плану ва ли встановити його давно, ще наприкінці минулого року відповідний дозвіл одержали в Бере гівській сільраді, дату призначили на шосте травня, приурочивши захід також до Дня Перемоги. Але земля в цьому місці — за межами населеного пункту, тому рішення мала б ухвалювати Рада міністрів. Про ти встановлення ще одного пок лінного хреста на в’їзді до Фео досії виступила й мусульманська громада. Митро полит Лазар і благочинний Фео до­сійського округу відмовилися дати благословення на встановлення хреста і його освячення. Проте четвертого травня хрест встановили і разом оголосили «пам’ятним знаком на честь Дня Перемоги», а сьомого травня його освятив отець Ілларіон, який представляє Російську православну церкву за кордоном.

Шостого травня Рада мініст рів Криму та Берегівська сільсь ка рада одночасно подали позови до Господарського суду АРК, і 20 травня необхідне для примусового демонтажу встановленого хреста рішення було отримано. На світанку першого липня за підтримки спецпідрозділів МВС рішення суду було виконано. Важливо сказати, що в проміжках між зазначеними датами й подіями велися великотрудні, різноформатні й безрезультатні переговори про мирне врегулювання з участю отаманів і козаків, депутатів, правоохоронців і представників влади різних рівнів, а також владики Лазаря…

«Козаки не послухалися мене, не взяли в мене благословення на встановлення хреста й самовільно поставили хрест в одному з місць Феодосії, — казав потім в інтерв’ю Інтернет-виданню «Новоросс.инфо» митрополит Лазар. — Коли про це довідався, я запросив до себе козаків, з ними було проведено бесіду. Я сказав, що без благословення хрест не ставиться, і потім, на це у вас немає дозволу світсь кої влади. Звернувся до їхньої совісті й сказав: «Припиніть це безчинство». Першого липня мною було надіслано телеграму такого змісту: «Аби уникнути паплюження великої християнської святині поклінний хрест благословляю встановити на території храму Архістратига Михайла з подальшим здійсненням чину його освячення».

Для встановлення хреста на території храму дозволу влади не потрібно, тобто все могло б закінчитися мирно. Але феодосійські козаки, до яких уже приєдналися «колеги» з Бахчи сарая, Севастополя і Сімферополя, вирішили інакше. Другого липня хресною ходою вони рушили на місце демонтажу, де їх уже чекали спецпризначенці. Результат: близько десятка потерпілих (троє ще в лікарні), півтора десятка затриманих і на сьогодні випущених на волю, під арештом залишається тільки отаман Мініх, кот рий оголосив у четвер голодовку. Ситуація в нього непроста: крім мордобою з міліціонерами за ним значиться й стаття «незаконне зберігання зброї та боєприпасів», виявлених під час обшуку будинку й магазинів (тренер з боксу Юрій Мініх також торгує спортінвентарем). У рукописному зверненні до Василя Джарти отаман закликає прем’єра — «фактичного хазяїна півострова» — спуститися «до козаків зі свого Олімпу» і переконує, що ніяких політичних цілей козаки не переслідували, а тільки духовні.

У прем’єра думка інша: не називаючи конкретно, він ствердно відповідає на запитання журналістів про «внутрішні й зовнішні сили», зацікавлені у дестабілізації на півострові. Оцінки Джарти тверді й безсторонні — як щодо учасників встановлення хреста, так і тих неназваних, що за ними стоять. І тут державна позиція, яка в Джарти ніколи не коливалася, вдало зійшлася з особистою: не може бути в Криму процесів, які йому не підпорядковані. Крім того, люди наб лижені також припускають, що під час збірної протестної акції під стінами Радміну цього тижня проступає й тінь тезки Василя Георгійовича — профспілкового лідера, що має на кримського прем’єра велику образу: саме з його подачі ГПУ розгорнула перевірки всіх об’єктів ФПУ, рахунок кримінальних справ пішов на десятки. Але це вже наслідки, повернімося до причин.

Про них абсолютно правильно у вже згаданому інтерв’ю нагадав владика Лазар. Той період в історії Криму дехто називає «хрестоповалом». Наприкінці 90-х — початку двохтисячних у Криму, з благословення того ж таки митрополита Лазаря, почали повсюдно ставити поклінні хрести, що часто викликало протест, а то й опір мусульманської громади. Найбільш пам’ятна подія відбулася 2000 року в Мирному біля Судака — там хрест установили на місці старого мусульманського кладовища. Після бурхливих з’ясувань стосунків репатріанти хрест знесли, але в село довелося вводити не тільки міліцейський спецназ, а й військові підрозділи. Тоді компромісом стало встановлення хреста в іншому місці — на узвишші над морем. До такого ж рішення митрополит зак ликає і нині: «Хрест — це найбільша святиня нашої Церкви, і він не може й не повинен бути знаряддям політичної спекуляції та самореклами будь-яких громадських організацій (що, на жаль, у цьому разі мало місце)».

На сьогодні маємо видимість великої дискусії в козачому середовищі — за і проти дій влади. Союз козаків Феодосійського регіону, очолюваний депутатом від Партії регіонів отаманом Степановим, і Кримський козачий союз на чолі з отаманом Володи миром Черкашиним дії влади підтримують. Козача сотня «Соболь» категорично засуджує й кличе на вулиці, куди також уже вийшли (у сенсі участі в подіях у Феодосії) козаки Сергія Юрченка, який очолює Об’єднання козаків Криму та Кримську паланку «Війська Запорізького». І це тільки дещиця зі списку організацій, які називають себе козачими. Тому слід розібратися: хто ж ці люди, чим займаються і чого нам — без форми й нагайки — слід від них очікувати. І головне: що за процес нині спостерігається в цьому середовищі й чим він може завершитися.

Перші «козаки» в автономному Криму з’явилися на початку 90-х. Їх з однаковою часткою імовірності можна було зустріти і на проросійських мітингах, і в ескорті Мєшкова, і на південнобережних виноградниках. В одних був бойовий досвід Придністров’я, в інших — бандитських розбірок, треті просто хотіли ходити в красивій формі й працевлаштуватися. На козачі формування майже завжди був великий попит і в політиків, і в підприємців, і в церкви. Охорона оздоровниць, рейдерські захоплення підприємств, силові сутички з кримськими татарами, антураж для передвиборної кампанії або церковних заходів.

Звісно, як таких «кримських козаків» зроду не було, але поруч — кубанські, донські, запорізькі, нащадками й послідовниками яких нинішні перевдягнені охоронці, торгівці, колишні військові й спортсмени, рейдери й «муркотуни» (колишні члени ОЗУ, які вирізняються говіркою на розспів) себе вважають і називають. Причому багато хто — повноправно, тобто маючи в роду козаків і козачок, щиро відроджуючи цю культуру і поважаючи традиції, істинно віруючи в Бога й займаючись богоугодними справами. Це й «осілі», як сказали б раніше, козаки-фермери з Холмівки — брати й сини Горьковенки, які відроджують сади під Ескі-Керменом і займаються зеленим туризмом. І отаман Ялтинського козачого куреня Анатолій Кусливий, у якого дві пристрасті — коні й діти. Він організовує кінні походи й утримує кадетський корпус у Мазанці під Сімферополем. Це два фольклорні ансамблі «Чорно морської сотні» у степовому Криму і Південнобережний курінь Війська Запорізького в Алупці, який займається охороною громадського порядку. І ніякої політики, ніяких мітингів, і ніяких мордобоїв.

На іншому полюсі — чотири «брига ди», які називають себе козаками, яких можна найняти на виконання широкого спектру послуг. Від прикрашання мітингу до рейдерської атаки. Їх можна було бачити в рукопашній з репатріантами на самозахопленнях, під час спроб підпорядкувати торгівців Куйбишевського ринку в Сім феро полі й рисівницьке господарство в Красноперекопському районі, завод «Продмаш» або при обороні санаторіїв та земельних ділянок від наїзду таких самих «козаків». Торік сталося непоправне: козаку з ялтинської сотні відстрелили в сутичці найдорожче.

З багатьох, але нечисельних козачих формувань, а також отаманів і козачих діячів у Криму за ступенем впливовості та активності слід відзначити таких. Уже згадуваний отаман Сергій Юрченко з Бахчисарая, який очолив Союз козацтва Криму, учасник багатьох силових сутичок. Друге скликання обирається депутатом Бахчисарайської міськради. Але го лов не — Сергій Миколайович — єдиний з Криму, хто входить до Міждер жавної координаційної ради з питань козацтва при Союзі козачих військ Росії та зарубіжжя (СКВРЗ). Це дало прямий вихід на Москву й особливе становище серед інших отаманів в Україні. Юрченко і ще з десяток козаків у Криму стали депутатами місцевих рад від партії «Русское единст во». Але партія їх не контролює, і її лідеру Сергію Аксьонову під вибори довелося вдягати й окормлювати донсь ке земляцтво. Другий за по пуляр ністю в козаків партійний список — Партії регіонів. До розряду «підірваних», тобто на багато що здатних, записують депутатів-козаків з Інкермана — дуже мобільні підприємці.

Козача сотня «Соболь» на особливому рахунку у правоохоронців і російського генконсульства, її керівник отаман Храмов публічно зазнає жорст кої критики. Медик-хірург, який не відбувся, за певний час зібрав непогану колекцію нерухомості і підприємств (найбільші — «Кримавтотранс», санаторії «Гірське сонце» та «Іскра»), які втратив у результаті дзеркальних рейдерських перехоплень. Іноді зі стріляниною й жертвами. Має славу ідеолога російської ідеї та партнера радикальних російських структур.

Окремий інтерес (з погляду майбутнього) становить Севастопольське відділення громадської організації «Вірне козацтво», у лавах якого багато молоді, студентів і активістів організацій російських співвітчизників. Вони активні й креативні, багатьом відомі за акціями на кшталт «Георгіївська стрічка». І за цією лінією їм сприяє нардеп-регіонал — севастополець Вадим Колесніченко. Друга лінія — набагато цікавіша. П’ятого березня цього року отамани 40 реальних козачих підрозділів з більшості областей України створили Координаційну раду отаманів православних козачих організацій України при Синодальному відділі УПЦ у справах пастирського окормлення козацтва. Раду очолює єпископ Йосип — глава Синодального відділу. Рішення отаманів набиратимуть чинності тільки після його благословення. А секретарем ради став головний отаман «Вірного Козацтва» Олексій Селіванов. Цей Синодальний відділ було створено ще в 2009 році рішенням Священного синоду УПЦ Московського патріархату, але активним став тільки в цьому. Подібний процес, до слова, відбувається і в Білорусі. І це не випадково — Сино дальний комітет РПЦ поставив зав дання «вироблення єдиної стратегії діяльності Церкви щодо козацтва України, Росії та Білорусі як міжнародного руху, якому слід прищепити строго православну ідеологію».

Але спочатку — об’єднати навколо УПЦ МП усі козачі організації України. Методика відпрацьована на прикладі воцерковлення різношерстих козачих організацій і військ у самій Росії. Але без участі держави тут ніяк. У РФ існує десять держреєстрів козачих військ, і вертикаль у кожному з них без участі церкви неможлива. У типовому Статуті козачого товарист ва, затвердженому президентом РФ Д.Медведєвим, зазначено, що при виборах отаманів реєстрового козацтва списки кандидатів затверджуються «уповноваженим представником релігійної організації РПЦ», а збори козаків є нелегітимними без присутності уповноваженого представника РПЦ.

Те, що сьогодні відбувається у створеній Раді при синодальному відділі УПЦ МП, можна сміливо назвати створенням єдиного козачого реєст ру. І не тільки. Ухвалено рішення перейти до єдиної символіки, систематизації форми за регіонами та військами і, головне — до єдиного чинування. «Не секрет, що сучасне козацтво значною мірою дискредитоване величезною кількістю „генералів“ і „маршалів“, що часто не мають ні козаків, ні відповідного рівня освіти та адекватності, — йдеться на сайті «Вірного козацтва». — Для того, щоб відмежуватися від таких, отамани ухвалили рішення запровадити для отаманів рівнів від обласного до всеукраїнського погони не за «званнями», а за посадами, які не пов торюватимуть генеральських погонів армії та інших силових структур».

Генеральських зірок в отаманів більше не буде, а видача посвідчень-книжок козака контролюватиметься Синодальним відділом і КС отаманів. Чесність поданих реєстрів, сказано в публікації, також перевірятимуть представники Церкви та інших братніх козацтв.

З розповідей тих, хто «у формі по Лаврі ходить», формування єдиного синодального реєстру вже активно здійснюється: «Списки перевіряють просто — телефонують вибірково за зазначеними номерами. До Ради прий муть тільки тих отаманів, які мають «живі» сотні й полки. Інших — на мороз. Як у Росії: не в реєстрі — іди пісні співай, на гармошці грай, але у війську тобі не місце й у формі ходити не маєш права».

На думку співрозмовника DT.UA, при досягненні відповідних домовленостей на вищому рівні рада отаманів, створена при синодальному відділі УПЦ МП, може трансформуватися в якусь структуру при президентові України. Знову ж таки — за образом і подобою РФ. Тож з «підірваними» у Криму скоро може бути покінчено. Буде добре координована РПЦ структура.