Благородство кожної істинної культури визначається тим, що культура є культ предків, пошанування могил і пам’яток, зв’язок синів з батьками... Культура заснована на священному переказі, витоки її сакральні. І чим давнішня культура, тим вона значніша і прекрасніша. Їй дороге увічнення, неперервність, спадкоємність... Культура, в якій є релігійна глибина, завжди спрямована до воскресіння.

Микола Бердяєв

Вже перші київські князі розуміли, що храм — це не тільки дім Божий, не тільки пам’ятник їм самим і їхнім часам, але водночас найвища можливість прикрасити і прославити свій стольний град, свою землю і свій народ... Храм для українця — це мовби послання з далеких віків... Тінь вічності, світле смеркання, яке ніколи не стає ніччю.

Павло Загребельний

Часи великокняжіння Володимира Святославича (980—1015) являють собою одну з найяскравіших сторінок історії й культури Давньоруської держави та її стольного Київ-града. Наприкінці Х ст. завершувалося об’єднання слов’янських племен, і саме в ті часи 988 року Володимиром Святославичем було запроваджено християнство на Русі. Ці доленосні події сприяли утвердженню Київської Русі як могутнього державного утворення в східній частині Європейського континенту. Русь стрімко входила до кола передових країн Сходу та Заходу. І саме за часів володарювання великого київського князя Володимира Святославича відбувалася крута зміна суспільно-політичних, економічних відносин і наступав період феодального ладу та перехід від язичництва до християнства. Структура феодальних відносин зумовлювала активізацію міжнародних зв’язків, розвиток торгівлі, ремесел, розбудову ранньофеодальних міст та фортечних укріплених територій. Все це визначало нове суспільно-політичне, економічне, культурне та архітектурно-художнє обличчя країни.

Наприкінці Х ст. Володимиром Святославичем було завершене будівництво на Старокиївській горі своєрідного ранньофеодального містоутворення, яке пізніше отримало назву «міста Володимира», де були започатковані традиції монументального кам’яного зодчества при створенні ансамблевої церковно-палацової забудови великокнязівського центру. А композиційною домінантою його була велична церква Богородиці Десятинна. Довкола неї знаходилися вишукані княжі двоповерхові палаци та Великий княжий двір. За Десятинною церквою розміщувався Бабин Торжок — велика міська торгова площа, прикрашена вивезеними князем Володимиром із Корсуня (Херсонеса) двома античними статуями та квадригою з мідяних коней. Це нагадувало про результати успішного походу Володимира Святославича на Корсунь у Крим, прийняття ним християнської віри та одруження його з візантійською царівною Анною і повернення переможцем до стольного Київ-града.

Історики зазначають, що колишній великокнязівський церковно-палацовий центр на Старокиївській горі Верхнього Київ-града — «Капітолій», «Руський форум», «Київський акрополь», «Кремль» — є політичним і адміністративно-духовним осередком початкового періоду становлення християнства та утвердження державності в Київській Русі. Відомо, що саме цей період посів значне місце у всьому подальшому розвитку давньоруського містобудування, зодчества, мистецтва та культури в цілому. Дослідник стародавнього Києва М. Каргер стверджував, що в Х ст. кам’яні монументальні споруди відомі були тільки в Києві за часів князювання Володимира Святославича.

Саме в ті часи «в Києві закладалися основи того розвитку, який на багато віків визначив подальші долі художньої культури Давньої Русі», — зазначав відомий російський мистецтвознавець М. Алпатов. Протягом майже двох з половиною століть вишуканий ансамбль великокнязівського церковно-палацового центру на Старокиївській горі був гідною окрасою «міста Володимира» та важливим надбанням зодчеської культури столиці Київської Русі. І, безумовно, незаперечною домінантною цього ансамблю була велична Десятинна церква. В ті часи вона була найвизначнішим осередком та символом утвердження та поширення християнства на всій Русі. Своїм урочисто-святковим виглядом церква справляла на сучасників, учорашніх язичників, незабутнє враження. Її архітектура являла собою образ-символ нового християнського Світу, в якому тепер належало жити хрещеній Києворуській державі. Саме з неї як «матері церков руських» розпочинався родовід давньоруського кам’яного монументального храмобудування. Зазначимо, що побудова Десятинної церкви була здійснена на благовірній основі — на знак ушанування крові перших християн-мучеників варягів Федора та Іоанна — жертв язичницьких часів, які згодом теж стали святими Руської церкви.

В ті далекі часи Десятинна церква користувалася незаперечним авторитетом, оскільки під її склепіннями у вівтарній частині знаходилися християнські святині — мощі святого священномученика Римської церкви Климента та його учня Фіфа, які були привезені до Києва Володимиром Святославичем разом з іншими трофеями, після його хрещення в Корсуні (Херсонесі). В подальшому Десятинна церква стала місцем поховання великих князів Київської Русі. Так, протягом ХІ ст. були здійснені поховання: княгині Ольги (1007), дружини Володимира грецької царівни Анни (1011) та самого Володимира (1015), а також Олега і Ярополка Святославичів (1044), Ізяслава Ярославича (1078) і онука Ізяслава — Ростислава Мстиславича (1093). Над ними перед похованням було здійснено обряд хрещення. Саме в центральній частині прадавнього храму зберігалися в мармурових саркофагах поховання княгині Ольги і хрестителя Русі великого київського князя Володимира Святославича, які на початку ХІІІ ст. були канонізовані та проголошені святими.

На жаль, 1240 р., у часи нашестя монголо-татарів, стольний Київ-град було піддано спустошливому розгрому. Нищівного руйнування зазнало «місто Володимира». Від Десятинної церкви та князівського палацового ансамблю залишилися жахливі розвалини, які поступово руйнувалися і згодом місцевим населенням розбиралися на господарські потреби.

Робилися неодноразові спроби відродити Десятинну церкву, зокрема митрополитом Петром Могилою у XVII ст. та пізніше митрополитом Євгенієм (Болховітіновим) у середині ХІХ ст. А в 1826—1830 рр. О. Анненковим була побудована нова Десятинна церква за проектом архітектора В. Стасова і освячена в 1842 р. Вона займала близько 2/3 площі плану прадавнього храму і, як відомо, згодом була розібрана через те, що не мала художньої цінності (за радянських часів у 1936 р.).

Впродовж понад стовісімдесятилітніх досліджень київського дитинця зібрано великі й різнобічні історико-культурні цінності, пов’язані з археологічними залишками великокнязівського церковно-палацового ансамблю та його домінантою — церквою пресвятої Богородиці Десятинною. На сьогодні взяті на Державний облік як визначні пам’ятки археології: культурний шар града Кия (V — VІІІ ст.ст., вул. Володимирська, 2); культурний шар «міста Володимира» (ІХ — перша половина ХІІІ ст.ст.) із залишками фундаментів язичницького капища, фундаментами князівських палаців, в’їзних веж та в цілому територія дитинця стародавнього Києва VІІІ—Х ст.ст. із фундаментом Десятинної церкви Х ст. як пам’ятки національного значення, а також фундаменти ротонди та інші археологічні пам’ятки Верхнього міста стародавнього Києва. Археологічні пам’ятки та природно-ландшафтне довкілля дитинця є складовими частинами Державного заповідника «Стародавній Київ» і мають високу цінність як пам’ятки національної культурної та природної спадщини.

Стан збереженості успадкованого історико-культурного середовища та природно-ландшафтного довкілля самих пам’яток архітектурної археології стародавнього Києва та, особливо, колишнього церковно-палацового центру «міста Володимира» викликає тривогу та занепокоєння*. Там ще в кінці ХІХ ст. на фундаментах колишніх князівських палаців (Володимира та Ярополка), нині пам’ятках археології, були побудовані житлові будинки (вул. Володимирська, 8 та Десятинний провулок, 5). Значної шкоди було завдано фундаментним залишкам князівського Північного палацу Святослава ще при прокладенні проїжджої частини по вул. Володимирській на її сполучені зі Андріївським узвозом, який також є важливою археологічною пам’яткою.

В той же час в останні роки спостерігається активна урбанізація довкілля заповідної території «міста Володимира». Так, на залишках фундаментів великокнязівського Західного (Володимирового) палацу — пам’ятці археології —нині запроектовано будівництво нового житлового будинку по Десятинному провулку № 3—5 (проект уже розроблено і затверджено). Були наміри побудувати багатоповерховий житловий будинок-комплекс на Пейзажній алеї в зоні примикання її до Десятинного провулку. ЮНЕСКО в «Рекомендаціях про збереження культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних робіт» (1968) у статті 24/б стверджує, що: «Збереження пам’яток мусить бути безумовною вимогою, що виставляється до будь-якого добре розробленого плану... будівництва, і це особливо стосується історичних міст та його районів. Аналогічні правила повинні прийматися для всього району і середовища, що оточують зареєстровану пам’ятку чи місцевість, з метою збереження їхніх історичних зв’язків та природного довкілля».

У зв’язку з цим необхідно прийняти термінові заходи з надійного збереження та належної державної охорони цього унікального історико-культурного середовища та природного довкілля, в тому числі це стосується ще незабудованої центральної частини «міста Володимира», враховуючи його визначне наукове, історичне та культурно-духовне значення в поступальному історичному розвитку Русі-України.

Відзначимо, що в цілому історико-культурна спадщина Верхнього міста стародавнього Києва, його славетні ансамблі — Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого собору та Андріївської церкви, маючи високий пам’яткоохоронний ціннісний статус, відіграють акцентно-домінуючу роль у панорамному розкритті історичної забудови стародавнього Києва з боку Дніпра і Лівобережжя, у цілісному просторово-візуальному сприйняті силуету стародавнього Києва: Поділ, Верхнє місто, Печерськ з Києво-Печерською лаврою, Видубичі. А з Пейзажної алеї «міста Володимира» відкриваються незабутні багатопланові краєвиди літописних гір — Замкової, Щекавиці, Дитинки та урочища Гончарі-Кожум’яки, Андріївського узвозу з Андріївською церквою та маревом дальніх планів сучасної забудови Оболоні, мальовничий вид Задніпров’я та обрії Вишгородських пагорбів. В той же час відзначимо, що нинішній стан зелених насаджень на схилах Старокиївської гори не допомагає панорамно й цілісно все це споглядати.

Вперше проблему збереження успадкованого унікального історико-культурного середовища та природно-ландшафтного оточення Старокиївської гори і музеєфікації археологічних пам’яток дитинця стародавнього Києва планувалося вирішити ще під час розробки в 1967—1968 рр. проекту створення на прадавніх землях столиці Київської Русі історико-археологічного та архітектурного комплексу — парку-музею «Стародавній Київ» творчим колективом під керівництвом архітектора А. Мілецького (наукову консультацію надавав П.Толочко та інші фахівці Інституту археології АН УРСР). Розроблений проект охоплював історико-археологічний ландшафт «міста Володимира» та «міста Ярослава», а пізніше й Подолу. Тож доцільно повернутися до цієї проблеми для більш поглибленого розгляду питання належного збереження цього визначного місця нашої історії та культури — успадкованого унікального історико-культурного середовища та природно-ландшафтного довкілля і самих пам’яток археології — колишнього церковно-палацового ансамблю «міста Володимира» та його домінанти — першого монументального кам’яного храму Київської Русі церкви Богородиці Десятинної.

Інститутом археології НАН України за участю сектора архітектурної археології Державного Ермітажу (СПб) Росії в 2005—2010 рр. проведені новітні поглиблені археологічні дослідження автентичних залишків Десятинної церкви і вже опубліковані попередні результати основних робіт, що дає можливість підійти до питання надійної консервації та належної музеєфікації залишків її фундаментів як пам’ятки національного значення. При цьому постає й більш складна проблема: як зберегти і найкраще реанімувати історико-культурне середовище київського дитинця в цілому та визначити доцільні підходи до можливого проведення помірних реабілітаційних робіт у цій унікальній заповідній території для більшого представлення музейних експонатів визначних археологічних пам’яток численним екскурсантам — вітчизняним та зарубіжним туристам? При цьому необхідно також розглянути питання: як бути з пізнішими агресивними забудовчими включеннями в цій унікальній заповідній зоні сучасного Києва? Це, в першу чергу, хаотична забудова в зоні, що примикає до Десятинного провулку та Пейзажної алеї. І назріла гостра необхідність обѓрунтування значимості історичної, наукової, архітектурно-археологічної та культурно-мистецької спадщини київського дитинця та залишків колишнього великокнязівського церковно-палацового ансамблю «міста Володимира» стародавнього Києва, а також розробки комплексних рекомендацій щодо їх надійного збереження і музеєфікації та виконання пам’яткоохоронних заходів із упорядкування в цілому цієї заповідної території й створення відповідних умов для організації там сучасного меморіального музейного-екскурсійного комплексу європейського рівня. Адже це одне із найвизначніших пам’ятних місць нашої прадавньої історії та культури, першоосереддя нового християнського цивілізаційного поступу Русі-України, становлення та утвердження державності в початковий період її розвитку. І вже сьогодні це визначне місце як своєрідний літопис сивої давнини стародавнього Києва має гідно відродитися при можливому створенні там сучасного привабливого меморіального музейно-екскурсійного комплексу європейського рівня. Такі заходи могли б сприяти охороні й належному збереженню та більш активному введенню в культурно-екскурсійний і туристичний обіг цього найважливішого місця сучасної України. І ці питання ми більш детально розглянемо в наведених концептуальних положеннях-пропозиціях, що містять альтернативні підходи до вирішення цієї проблеми.

Концепція містобудівної, архітектурної та мистецької ревалоризації( тобто комплексу певних дій, що ставлять за мету повернути об’єкту спадщини його цінність) пам’ятки археології національного значення «Дитинець стародавнього Києва VIII—X ст.ст.» із консервацією та сучасною музеєфікацією автентичних залишків церкви Богородиці Десятинної, створенням архітектурного ансамблю з можливістю екскурсійного відвідування, відправлення релігійних потреб громадян та проведення протокольних заходів.

За результатами нових археологічних досліджень були здійснені консерваційні заходи з надійного збереження пам’яток. Тож необхідно визначитися з відповідними підходами сучасної музеєфікації та екскурсійного показу археологічних залишків прадавньої Десятинної церкви в контексті археологічних залишків колишнього великокнязівського церковно-палацового ансамблю « міста Володимира».

Новітні археологічні розкопи показують, що на сьогодні автентичні залишки фундаментів Десятинної церкви збереглися лише частково у південно-західному куті церкви. При сучасних розкопках були уточнені планувальні розміри автентичних залишків фундаментів та їх слідів по Десятинній церкві з урахуванням досліджень попередників. Але такі ж роботи необхідно провести також по залишках фундаментів та їх слідів і у великокнязівських палацах та в цілому здійснити розширені археологічні дослідження культурного шару цього визначного творіння нашої історії, а також розглянути питання створення там сучасного привабливого музейно-екскурсійного комплексу.

Для історії та культури України церква Богородиці Десятинна та територія дитинця стародавнього Києва має виняткове історико-меморіальне, наукове, культурологічне та символічне значення як першоосереддя християнського поступу та утвердження державності в Київській Русі. Тому визначимося з доцільним підходом до музеєфікації автентичних залишків славетної церкви Пресвятої Богородиці як прадавньої духовної святині — Храму Божого та необхідністю гідного увічнення історичної пам’яті про цей унікальний літописний храм Київської Русі.

У зв’язку з цим головною метою концепції є вирішення триєдиного завдання надійного збереження визначної державної культурної спадщини, а саме:

1. Належне збереження, консервація і поміркована ревалоризація історико-культурного середовища як певної композиційної цілісності з визначними археологічними пам’ятками Київської Русі — залишками автентичних фундаментів церкви Богородиці Десятинної в контексті збереження решток колишнього церковно-палацового ансамблю київського дитинця з унікальним природно-ландшафтним довкіллям Старокиївської гори в цілому;

2. Виконання сучасної музеєфікації та забезпечення відповідних умов для екскурсійного показу автентичних залишків Десятинної церкви та всіх нерухомих пам’яток археології на території київського дитинця з організацією доцільного функціонального зонування, благоустрою та озеленення цієї заповідної території і створення зручних маршрутів для екскурсантів та зупинок туристичних транспортних засобів;

3. Гідне відзначення доленосних подій нашої історії та культури — за понад 1020-літній період прийняття християнства в Київській Русі, насамперед, побудови першого кам’яного монументального храму — величної церкви Богородиці Десятинної та вшанування історичної пам’яті, пов’язаної зі знаходженням там у давнину мощей перших святих Києворуської церкви, поховань визначних князів Київської Русі, а також загиблих останніх захисників стольного Київ-града у 1240 р. Ідеться і про створення належних умов для проведення релігійних відправ громадян. А в будинку Національного музею історії України доцільно значно розширити експозицію, пов’язану з особливостями прийняття християнства на Русі та створити там відповідні умови для проведення різних протокольних заходів.

Такі заходи являли б собою достойне пошанування нащадками визначних подій нашої історії — незгасимої духовної і культурної спадщини Русі-України. Вони сприяли б її популяризації та більш ефективному культурно-туристичному використанню цього достопам’ятного місця нашої історії, духовності і культури й засвідчували б його справжнє високе наукове, духовно-культурне значення. Це, можливо, дещо б компенсувало трагічні втрати національної історико-культурної спадщини.

Ґрунтовні новітні дослідження, здійснені в 2005 — 2010 рр. під керівництвом члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора Г. Івакіна та кандидата історичних наук, доцента О. Іоаннісяна, показали, що Десятинна церква лише планувалася як хрестовокупольний храм, але в процесі будівництва задум змінили на хрестоподібну купольну базиліку або купольну базиліку з трансептом. І дослідники стверджують, що саме такі риси структурної побудови храмів досить близькі до середньовізантійської архітектури Х—ХІ ст. (у першу чергу прикладом може бути церква в Скрипі в Бестії).

Тож, знаючи візантійські канонічні традиції християнського храмобудування та регіональні впливи, можна уявити собі вірогідний загальний вигляд першого монументального кам’яного храму Русі. Але, на жаль, тільки в загальному вигляді і тільки ймовірний образ, оскільки для реального уявлення та можливого відтворення достовірного образу храму відсутні достатні історичні документальні та археологічні джерела. І тут згадаймо видатного російського мистецтвознавця Д. Айналова, який ще на початку ХХ ст. після завершення археологічних розкопок Десятинної церкви констатував, що «...первый, наиболее достоверный и знаменитый храм Киева, Десятинный храм все же до настоящего времени является скорее красивой легендой нашей художественной древности, чем историческим звеном в цепи других звеньев киевского искусства. Раскопки археологической комиссии на месте развалин этой церкви, правда, пролили некоторый свет на архитектуру храма и его украшения, но все же пока лишь письменные свидетельства в связи с данными раскопок могут привести к более ясному представлению об этом храме». Проведені новітні (2005 — 2010 рр.) ґрунтовні історико-археологічні дослідження показали, що «... вже ніякі дослідження не нададуть інформації про те, який вигляд мала церква. Її первісний вигляд назавжди залишиться невідомим», — це відзначає науковий керівник сучасних археологічних досліджень проф. Г. Івакін. Тож повноцінно відбудувати реставраційно-відновлювальними методами достовірний образ прадавньої Десятинної церкви неможливо через відсутність достатніх історичних першоджерел, та і сучасна культуроохоронна методологія це заперечує. І необхідно врахувати, що відтоді значно змінилася забудова навколишнього міського середовища довкола залишків прадавнього храму. І тому можливо лише віртуально створити її вірогідний (гіпотетичний) образ, виконуючи численні комп’ютерні версії рекомпозицій її вірогідного первісного вигляду. А намагання відбудови в натурі ймовірного, тобто гіпотетичного, образу, літописного храму — були б фальсифікацією «пам’ятки як документа історії та твору мистецтва», підробкою колишньої церковної святині, можливо, неточною копією, а в кращому випадку — символічним образом зруйнованого прадавнього храму. Адже ця визначна пам’ятка в трагічні часи нашої далекої минувшини була вщент зруйнована і тому загинула назавжди. І згідно із сучасними пам’яткоохоронними принципами, неможливо достеменно відбудувати прадавній храм як «документ історії», який би засвідчував свою епоху та одночасно був автентичним «твором сакральної архітектури і мистецтва» саме початкового періоду становлення кам’яного монументального християнського храмобудування в Київській Русі**.

У той же час відзначимо, що територія колишнього церковно-палацового ансамблю великокнязівського центру з Десятинною церквою та залишками відповідних фундаментів як визначна пам’ятка археології з часів зруйнування в 1240 р. ордами Батия і досі перебуває в занедбаному стані. Це визначне місце нашої історії та культури дотепер не має належного архітектурно-художнього завершення з естетично привабливим облаштуванням для туристично-екскурсійного показу всіх видатних пам’яток архітектурної археології — колишнього великокнязівського церковно-князівського ансамблю. Мова йде і про організацію належних музейно-екскурсійних можливостей для сприятливого візуально-просторового огляду унікального природно-ландшафтного довкілля та відчуття сакральності цієї, овіяної в легендах, частини стародавнього Києва. Тому тут доцільно було б створити належні музейно-експозиційні умови для відповідного ознайомлення як з окремими археологічними пам’ятками, попередньо виконавши їх наукову атрибуцію, так і для цілісного візуально-просторового сприйняття всього історико-культурного середовища та захопливого природного довкілля київського дитинця як відлуння сивої давнини. Це дасть змогу відчути Дух Місця та загадкову атмосферу колишнього вишуканого великокнязівського церковно-палацового ансамблю з його окрасою — церквою Пресвятої Богородиці Десятинною.

На необхідності належного збереження, музеєфікації та гідної охорони цієї визначної пам’ятки Русі-України наполягає сама Історія та віковічна пам’ять багатьох поколінь нашого понад 1020-літнього християнського поступу. Сучасними міжнародними та національними культуроохоронно-нормативними документами визначені умови і вимоги щодо схоронності та відповідного музейного показу археологічних пам’яток у звичному для них історико-культурному та природному оточенні. І цих вимог необхідно дотримувати, підготувавши різні альтернативні підходи, які надали б можливість визначити найбільш доцільний варіант вирішення цієї проблеми. Відомо, що як окремі колишні визначні архітектурні витвори, так і їх ансамблі, як правило, пов’язані з історичними подіями і віковічною пам’яттю про минулі часи, а також про життя видатних постатей, які пов’язані з тією чи іншою епохою розвитку країни. Церква Богородиці Десятинна була саме першим визначним кам’яним храмом — сакральним осередком та окрасою вишуканого комплексу монументальних споруд великокнязівського палацового ансамблю середньовічного містоутворення «города Володимира». І саме своєю появою вона уособлювала доленосні події нашої історії — перехід від язичництва до християнства та започаткування нового цивілізаційного розвитку Київської Русі. Тож неможливо переоцінити значення літописної Десятинної церкви як визначного сакрального явища в історії та культурі Русі-України і як першого монументального церковного осередку — символу прийняття християнства та утвердження державності Київської Русі. А знаменні події в житті країни та історичні пам’ятки, які їх уособлюють, що були знищені внаслідок воєн або природних лих, заведено увічнювати встановленням пам’ятних знаків, пам’ятників, а в окремих випадках і створенням відповідних меморіалів-музеїв або цілих комплексів на місці тих далеких подій, які б розкривали їх значення в історії і культурі країни та оповідали б про особливості життя суспільства і діяльності його видатних провідників. Тому ці питання необхідно розглядати розширено та цілісно як духовно-культурологічну проблему загальнодержавного рівня. І після виконання ретельних археологічних й історико-архітектурних досліджень та проведення необхідних консерваційних робіт доцільно комплексно вирішити питання надійного збереження та сучасної музеєфікації автентичних археологічних залишків Десятинної церкви та колишніх палаців, паралельно розв’язуючи багатоаспектні культуроохоронні проблеми увічнення доленосних подій нашої історії, культури та нашої віковічної духовності. Також необхідне належне вшанування пам’яті перших святих Києворуської церкви та великокнязівських поховань, які в давнину знаходилися в Десятинній церкві. Адже цей Божий храм був побудований на благовірній основі — на крові перших християн-мучеників — жертв язичницьких часів, які згодом теж стали святими Києворуської церкви. Тут же поруч, біля залишків Десятинної церкви, знаходиться і поховання останніх захисників Києва, які загинули у трагічні часи 1240 р. і теж потребують належних релігійних відправ.

Тому ця складна культурологічна проблема має як духовно-релігійні аспекти, над якими слід працювати спільно з нашим духовенством і релігієзнавцями, так і меморіально-культуроохоронні. Це священна справа нащадків унікальної історико-культурної спадщини стольного града Києва. І в цьому сенсі постають питання екології нашої прадавньої культури та гідного вшанування священної пам’яті про визначні культурні звитяги наших далеких пращурів. І це визначне творіння Київської Русі могло б стати дійсно знаковим меморіально-сакральним «місцем культурної пам’яті» сучасної України. І пам’ятаймо, що «благородство кожної істинної культури визначається тим, що культура є культ предків, пошанування могил і пам’яток, зв’язок синів із батьками... Культура завжди пишається давністю свого походження, нерозривним зв’язком із великим минулим. Їй дороге увічнення, неперервність, спадкоємність...» Це сказав іще на початку ХХ ст. наш визначний земляк, російський філософ М. Бердяєв. «І нам необхідно відродити притаманний українцям іще з сивої давнини культ вшанування предків. У нас не має бути занедбаних та забутих могил, особливо наших великих пращурів» — звертає увагу визначний український вчений-археолог та пам’яткоохоронець П. Толочко. У плині часу жорна історії стирають з пам’яті та обличчя землі поховання видатних предків давніх часів. Але ж очевидно, що як любов до батьківських могил та поховань видатних вітчизняних пращурів, так і любов до Бога неможлива без культу та відповідних церковних обрядів.

Тож меморіально-культуроохоронні аспекти цієї проблеми пропонується вирішити наступним чином:

— у нижній підземній частині на рівні залягання залишків фундаментів Десятинної церкви необхідно виконати надійну консервацію автентичних решток храму і вирішити питання їх сучасного музейного експонування, тобто створити підземний музей автентичних святощів церковної археології. При цьому необхідно буде там же створити відповідний клімато-центр задля підтримання необхідних температурно-вологісних умов для їх надійного збереження та музейного показу. Екскурсанти змогли б відвідувати підземний музей з автентичними залишками Десятинної церкви, проходячи через вхід із боку вул. Володимирської — там, де нині розміщені сходи на територію київського дитинця та до Національного музею історії України. У підземній частині доцільно було б облаштувати крипту (підземну церкву) з присвятою першим християнським мученикам Федорові і Іоанну, які постраждали від язичників іще до хрещення Русі. Мощі мученика Іоанна нині почивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Тому їх доцільно було б перепоховати в крипті Десятинної церкви, де, за даними археологічних досліджень, у давнину знаходилося їхнє житло;

— у верхній частині на позначці поверхні землі виконати трасування абрисів збережених іще фундаментів та слідів прадавнього храму та гридниці, і тільки над розмірностями фундаментних слідів центральної сакральної частини прадавнього храму — віками намоленому місці — побудувати невеликий меморіальний храм як архетип Десятинної церкви***, який генетично пов’язаний з візантійською спадщиною та який би забезпечував неперервність канонічних традицій києворуського християнського храмобудування і, таким чином, увічнити знаменні події нашої історії — понад 1020-літній період від дня прийняття християнства та побудову першого кам’яного монументального храму — церкви Богородиці Десятинної. І саме в ньому могли б здійснюватися пошанування пам’яті перших святих Києворуської церкви, а також різночасових поховань наших визначних князів та останніх захисників Києва 1240 р. і могли б проводитися різні священнодійства, пов’язані з цим святим місцем нашої історії, культури та духовності.

При цьому пропонується розглянути можливі альтернативні варіанти з пошуку найбільш доцільного вирішення цієї складної духовно-культурологічної проблеми, які детально представлені на комп’ютерних візуалізаціях. Водночас, згадаймо, як досконало були виконані ще 60-ї років минулого століття в Росії реставраційно-відновлювальні роботи у церкві Покрови на Нерлі поблизу Володимира-на-Клязьмі — пам’ятці архітектури 1165 р. під керівництвом визначного історика М. Вороніна (Росія). Там спочатку були проведені ретельні археологічні дослідження території навколо забудови та самого храму. Було виявлено цілий ряд даних про його первісний вигляд, знайдені фундаменти гульбища-галереї, які оточували храм із трьох боків на рівні його верхнього ярусу та виявлені фундаментні сліди сходів на хори та галереї. Були також отримані відомості про існування в минулому також і дзвіниці. На основі всіх цих археологічних фактів було виконано декілька варіантів графічної реконструкції вірогідного первісного вигляду храму. Але у зв’язку з неможливістю визначення достовірної історичної інформації про його загальний первісний вигляд для натурного виконання було прийнято рішення — реставраційно-відновлювальні роботи здійснити тільки на найбільш збереженому основному об’ємі храму без відбудови гульбища-галерей та дзвіниці. Фахівці відзначають доцільність ухвалення саме такого вирішення. І, таким чином, храм зберіг свої споконвічні форми і нині вражає гармонійністю пропорцій та вишуканістю форм. 

* Щодо цього доречно звернути увагу на світовий досвід — багатовікове належне збереження й державну охорону визначних місць далекої минувшини зі знаменитими пам’ятками культури, які визначають історичні корені — витоки зародження, формування та розвитку столичних міст із прадавніх часів. Так було у Греції (Афіни з його Верхнім містом — Акрополем і знаменитим храмом Парфеноном та іншими пам’ятками античного періоду), в Італії («Вічне місто» — Рим із його історичною серцевиною — Палатином та численними форумами — визначними пам’ятками архітектурної археології), в Росії (Московський Кремль із його палацами і храмами, побудованими в різні часи).

** Слід зауважити, що при повноцінній відбудові втрачених визначних пам’яток вітчизняної історико-культурної спадщини — Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври та деяких інших, для їх відбудови були збережені достатні історичні першоджерела. При цьому історична реконструкція в цих випадках була необхідна для продовження «життя» визначного місця, яке мало незавершений вигляд, і відбудова цих храмів повертала цим пам’ятним місцям їх культурну значущість, компенсуючи трагічні втрати, що сталися внаслідок скоєних людьми лих. Водночас їх відбудова не завдала шкоди наявній історичній забудові та не спотворила містобудівне та ландшафтне оточення.

*** Відомо, що церкву Богородиці Десятинну називали «Матір’ю церков руських». Визначні вчені — історики, мистецтвознавці (М. Іллін, М. Воронін, К. Афанасьєв та Г. Логвин) відзначали, що саме Десятинна церква, а точніше її центральна частина, послужила зразком для багатьох храмів, які будувалися згодом у Стародавній Русі. І відзначимо, що саме центральна частина Десятинної церкви стала «архетипом», тобто початковою ланкою в подальшому розвитку києворуського кам’яного монументального зодчества.