Не так запам’яталися черкаським учителькам красоти стародавнього Риму, як невдала аудієнція у Папи Римського Пія Х. Воно й не дивно – через "передові погляди" черкащанок між папським престолом і Російською імперією мало не вчинився міжнародний скандал...

Важко сказати, чи залишилася інформація про цей епізод далекого 1910 року у ватиканських анналах, а от у фондах Державного архіву Черкаської області збереглася точно. Повернувшись додому, одна із учительок, Віра Бубликовська (1846–1925), записала свої враження в особистих нотатках, а її названий син, черкаський фольклорист і педагог Степан Нехорошев виклав у формі документальної оповіді, яку й передав до архіву.

...Нині важко уявити, що коли Київське товариство допомоги вчителям початкових шкіл вирішило виділити певну суму на поїздку восьми учительок з Черкаського повіту до Італії, охочих відшукати виявилося не так просто. В кожної було господарство, город, хата, коло яких треба поратися – яка може бути Італія? Зголосилися на поїздку лише троє черкаських учительок-подруг: Капітоліна Гукович, Віра Бубликовська і Людмила Добровольська.

Документи було оформлено напрочуд оперативно, і ось черкащанки – вже на Апеннінському півострові. Екскурсії по Мілану, Венеції, Флоренції, Риму – свіжості вражень вистачило лише на перші дні. Як вони згадували після того як "галоп по Європах" закінчився, "здатність розуміти і сприймати красу Італії" вони дуже швидко від надлишку вражень втратили.

У Римі на черкащанок чекав сюрприз. Посольству Російської імперії вдалося домогтися участі російських підданих в одній із аудієнцій Папи Пія Х.

Треба зазначити, що цей католицький первосвященик увійшов до історії як людина, з одного боку, надзвичайно консервативна і вимоглива, а з іншого – дуже чемна, проста і доступна. Для паломників із різних країн світу Пій Х періодично влаштовував масові аудієнції. Очевидно, саме на одну з таких аудієнцій й потрапили черкащанки.

Погоджуючись на участь в прийомі російських підданих, Ватикан потурбувався й про належну їх підготовку. Для жінок було пошито чорні сукні, схожі на чернечий одяг, їм видали хустки, відповідні цьому вбранню черевички, католицькі розп’яття на груди. Спеціально призначена черниця провела інструктаж про правила поведінки у тронному залі Ватикану. Навчила жінок правильно складати руки в молитовному жесті, елегантно опускатися на коліна, пояснила, що на прийомі треба мати "розчулене обличчя" і, головне, йти натщесерце – нічого не їсти і не пити. Гостра на язик учителька Капітоліна Данилівна по-своєму пояснила вимогу про утримання від їжі і пиття: "Ну так, зрозуміло, у тронному залі туалетів немає..." Приставленій до "паломниць" черниці варто було б насторожитися вже після цієї фрази, але вона чомусь пропустила ці слова повз вуха...

Складання рук і елегантне опускання на коліна на тренуваннях (а їх було кілька) виходили непогано, а от із "розчуленим обличчям" несподівано виникли труднощі. "Як би не вийшло скандалу, – пророчо пожартувала Капітоліна Данилівна. – Далеко нам до розчулених облич".

Аудієнцію було призначено на другу годину дня. Зранку стояла нестерпна спека. Учительки, для яких зустріч з Папою була лише ще однією екскурсійною пригодою, важко переносили вимушений голод і спрагу. Врешті-решт Капітоліна Данилівна і Віра Федорівна вийшли на вулицю, заскочили у магазин і на очах у здивованої продавщиці купили та проковтнули по чотири порції морозива... А на ситий шлунок – які можуть бути "розчулені обличчя"?

І от учительки – у тронному залі, наповненому паломниками. "Невже всі вони нічого не їли й не пили?" – дивувалися про себе черкащанки. Під звуки органу в залі з’явилися кардинали. Нашим землячкам вони здалися схожими один на одного як казкові сорок братів: однаковий одяг, однакові голені круглі лиця, у всіх руки складені в молитовному жесті. "От у кого розчулені обличчя..." – із вдаваною заздрістю мовила Капітоліна Данилівна.

Паломники з нетерпінням очікували первосвященика. Черкаським мандрівницям побачити Пія Х було особливо цікаво, тому що напередодні студент-перекладач із посольства в яскравих барвах описав їм історію політичних убивств у Ватикані. Чи юний жартівник перестарався, чи не зміг пояснити як слід, але у вчительок склалося враження, що в Римі "перш ніж стати Папою, потрібно отруїти попереднього Папу". Тому-то бажання черкащанок побачити Пія Х мало особливий, пікантний відтінок...

Раптом уся зала опустилася на коліна. Під грім органу в залі з’явився первосвященик – з таким самим круглим голеним лицем, як і у його кардиналів. Серед схилених постатей було добре помітно, що одна з паломниць на коліна не опустилася – це була черкащанка Віра Бубликовська.

– Раптом біля мене з’явився чернець з червоним повним обличчям, поклав на моє плече свою товсту руку, що пахла трояндовою олією, і почав давити мене вниз, показуючи великими очима на паломників, що стояли навколішки, опустивши голову донизу, – згадувала згодом Віра Федорівна.

Зараз декому здається дивним, що ця жінка не сприйняла вимог ватиканського етикету, про які, очевидно, знала зарані. Але треба пам’ятати, що події відбувалися на початку ХХ століття, коли будь-який протест "державній та церковній деспотії" сприймався передовим суспільством як найвищий подвиг. Та треба знати й Віру Федорівну – уродженку столичного Петербурга, яка після того, як у дитинстві побувала на похороні Шевченка, на все життя захопилася українським поетом і, покинувши все, що мала, попрямувала у провінцію служити народові, оспіваному Кобзарем. Що могло змусити таку людину елегантно опуститися на коліна, та ще й "із розчуленим обличчям"?!

А чернець все сильніше тиснув на її плече... Віра Федорівна з силою відкинула його руку вбік і голосно по-італійськи сказала красиву, сповнену людської гідності фразу, яку її названий син Степан Нехорошев згодом зробив епіграфом до своєї оповіді: "Я – народна вчителька! А народна вчителька не повинна стояти на колінах ані перед троном імператора, ані перед престолом первосвященика!"

Віра Федорівна відштовхнула від себе ченця, чомусь зняла з голови чорну хустку, кинула її під ноги і, пробиваючись між паломниками, вибігла з тронної зали. За нею вийшли й інші черкащанки. Жінки поспіхом, наче за ними бігли розбійники, залишили Ватикан...

Наступного дня черкащанкам хтось (очевидно, з місцевих свободолюбців) прислав букет квітів. А посольство, де жінки розповіли про свою пригоду, швиденько придбало їм квитки до Санкт-Петербурга. Пізніше черкащанкам пояснили, що їхня поведінка могла б викликати дипломатичні непорозуміння між папським престолом та Росією.

У столицю імперії наші землячки не поїхали, вийшли в Києві й благополучно повернулися додому.

Про вчинок Віри Федорівни та її подруг посольство доповіло в Петербург, звідти повідомили в Київ, а згодом інформація дійшла й до черкаського повітового справника Ібрагіма Солтика. В свою чергу справник, двом дочкам якого Віра Федорівна давала уроки французької та музики, порадив "скандалісткам" в їхніх інтересах забути про свої відвідини Італії...

Після революції 1917 року, коли справник перекваліфікувався на базарного торговця, він любив пожартувати з Вірою Федорівною: "Покажіть мені Ваше "розчулене обличчя"! Який реверанс Ви зробили перед Папою Пієм Х?.."