З 30 червня по 4 липня у Римі проходила третя літня Літургійна школа УКУ. Увагу на цьогорічній школі зосередили на літургійній традиції Церкви. Школа на тему«Літургійна традиція Київської Церкви у контексті взаємин візантійського Сходу й латинського Заходу» проходила в Інституті Св. Климента Папи УКУ.

 «Цією ініціативою ми прагнемо засвідчити єдність і спадкоємність наукової діяльності нашої Церкви в Україні та поза її межами і продовжуємо традицію, якою славився УКУ в Римі за часів Патріарха Йосифа Сліпого, – розповів у інтерв’ю організатор літньої школи, проректор з наукової роботи УКУ Олег Турій. – Звісно хотілося б говорити про спадщину усього київського християнства. Та, оскільки, більшість учасників школи займались дослідженням літургійного життя історичної Київської митрополії в період після укладення Берестейської церковної унії, то головний акцент було зроблено на представленні Унійної (Греко-Католицької) Церкви в Україні».

Перша сесія школи відкрилась презентацією книги о. д-р Юрія Аввакумова, яка присвячена обрядовим суперечкам між Римом і Константинополем в XI–XIII століттях. Таким чином, учасники школи вийшли за межі суто київської традиції і розглянули набагато ширший контекст вселенського християнства.

«Ми залучити фахівців, які з двох перспектив – історичної та літургійної, представили у хронологічній послідовності великий відрізок часу від Берестейської унії і до середини XX ст., – наголошує Олег Турій. – Ми виявили із здивуванням дуже подібні сюжети, які відбувалися в XVI ст. чи XIX ст.  Очевидно, що певні проблеми, які стояли перед Церквою,  не були новими лише тоді, а натомість з майже циклічною періодичністю повторювались. І певні позиції та підходи наших попередників можуть стати корисними у вирішенні сучасних проблем у Церкві. Я переконаний, що дослідження минулого може дати нам дуже цікаві та неординарні результати».

На думку Олега Турія, основний висновок цьогорічної літньої Літургійної школи УКУ можна сформулювати таким чином: «Київська Церква, перебуваючи на межі візантійського Сходу й латинського Заходу, зазнавала і акумулювала в собі різні зовнішні впливи, але за час історичних подій їй вдалося зберегти основу своєї обрядовості, яка часто була не лише визначником еклезіальної, але й національної ідентичності. Незважаючи на юрисдикційні та конфесійні відмінності й поділи, Церкви в Україні дуже часто взаємодіяли між собою. Власне, таку ідею співпраці ми повинні сьогодні підтримувати та пропагувати».